Олег Панюта: «Підсумки тижня» — не авторська програма, я не є її керівником». (Фото Юрія САПОЖНІКОВА.)
Досвідчений журналіст Олег Панюта вже більше двох років веде інформаційно–аналітичний тижневик на каналі, який останнім часом позиціонує себе не інакше як «головний». Якщо вірити саморекламі «Інтера», то й «Подробиці тижня» — «головна програма країни». Чи так це насправді — пробуємо з’ясувати у розмові з її ведучим.
— Олеже, ви у 2010–му відмовилися отримувати звання заслуженого журналіста...
— Звідки це відомо? (Здивовано. — Авт.) Я відмовився на стадії, коли ще тільки складали списки кандидатур від каналу. Не хочу ображати нікого з колег–журналістів, але мені здається, що в нашій країні державні звання «заслужений», «народний» себе дискредитували. Не хочу, щоб мене ранжирували: сьогодні ти гарний, а післязавтра, коли інша людина чи політична сила при владі, — поганий. Узагалі від того, що в тебе з’являється коробочка з відзнакою, — ти не починаєш працювати краще. Чи заслужений ти, чи якісно працюєш — хай люди голосують «кнопкою», коли дивляться програму, до якої я маю стосунок, чи канал, на якому працюю.
Державні відзнаки — це рудимент радянської епохи. Звання заслуженого журналіста тоді давало можливість отримати якусь додаткову житлоплощу чи 3 копійки до своєї пенсії. Отримувати нинішньому журналісту відзнаки від владних інституцій, на моє переконання, — це нонсенс. Бо журналіст має опонувати — і владі також.
— Як ви ставитесь до самореклами: «Інтер» — головний канал країни», «Подробиці тижня» — головна програма»? Чи не занадто самовпевнено?
— Насправді, це твердження має реальне підґрунтя: якщо брати зону покриття «Інтера»; рейтинги і каналу, і «Подробиць...» за нашою цільовою аудиторією. Не кажу, що нас дивляться п’ятирічні діти і 15–річні підлітки, але для тих, кому за 40, для багатьох літніх людей — ми головний канал, найбільший, найперший комерційний канал загальнонаціонального польоту.
— Із 1996 гоку, відколи з’явився «Інтер», до каналу приросло означення «проросійський». Ви погоджуєтесь із такою характеристикою?
— Це канал, який свого часу з’явився в ефірі на місці радянського мовника «ОРТ». Певний час глядачі продовжували дивитися «Інтер», сприймаючи його як відбрунькування «Общественного российского телевидения». Напевно, це одна з причин, чому «Інтер» називають проросійським. Можливо, хтось бачить наш канал ближчим до Росії, бо в ефірі часто звучить російська мова і з’являються ведучі, громадяни Росії. Хоча й на інших вітчизняних каналах ситуація подібна і, за такою логікою, проросійськими в Україні можна назвати щонайменше 3–4 великi мовники. Так, «Інтер» відслідковує події, що відбуваються у Росії. Але це країна, яка має кордони з Україною і від поведінки якої багато чого залежить у цій державі, навіть тепло в українських оселях. Не кажу, що ми маємо загравати, але маємо відслідковувати все, що відбувається у Росії. Так, ми робимо це прискіпливіше, ніж інші. Тому що всі процеси, які відбуваються у Росії, так чи інакше впливатимуть на наше життя.
— На офіційному сайті «Інтера» написано, що постійними партнерами каналу є кілька російських каналів, зокрема, «Перший канал», «Росія»; партнер «Інтершколи», викладачем якої ви є, — Російська академія держслужби при президентові Російської Федерації «Перша національна школа телебачення». Чи були ви особисто на стажуванні у московських колег чи проводяться їхні майстер–класи для «інтерівців» у Києві?
— Я не стажувався у Москві. Працюючи на «Інтері», у російській столиці був чотири рази: один раз троє українських журналістів їздили на інтерв’ю до Медвєдєва, ще тричі, особисто чи у складі міні–пулу, був у патріарха Кирила. Російські журналісти не проводять майстер–класів для працівників «Інтера».
Окремо хочу сказати про «Інтершколу», яка готує спеціалістів для дев’яти каналів. До речі, про подібний проект я говорив у 2001 році Сашкові Ткаченку, коли ми працювали на Новому каналі. Телешкола — це можливість живих класиків радянського чи українського телебачення (тоді я мав на увазі Тетяну Василівну Цимбал, яка працювала на Новому) передати свій унікальний досвід молодим людям, які хочуть дізнатися, що таке ТБ насправді. Це ж не тільки поява у кадрі. Дуже часто це своєрідна жертовність. Чи кожен, хто мріє про телебачення, готовий вiсiм років поспіль прокидатися о 3.20 ночі, щоб вести вранішній проект? Чи готові не бачити, як власна дитина щоранку йде до школи, чи практично не бачити дружину п’ять днів на тиждень? Бо, коли ви йдете на роботу, вона ще спить, а коли повертаєтесь: у самого єдине бажання — виспатись. Телешкола — прекрасний майданчик, нехай і за гроші, але розібратися, чи готовий ти до позакадрових сюрпризів телебачення.
У тому, що на заняття «Інтершколи» приїздять російські фахівці, не бачу нічого дивного. Там можна послухати людей, які чогось досягли у житті, з різних країн. Приїздять і американці, і поляки. До речі, відсутність мовного бар’єра у процесі навчання — дуже суттєвий «плюс».
— Чи можете уявити, що підсумковий інформаційний телетижневик виходить на «Інтері» українською мовою?
— Хочу нагадати, що всі новини на каналі, можливо, крім вечірнього випуску, україномовні. Російськомовні, як на мене, це вияв поваги до тих людей, які дивилися їх і 20, і 10 років тому. Так само і з підсумковим тижневиком, наш глядач звик слухати повідомлення російською мовою.
У мовному питанні загалом першочерговими мають бути норми закону. Телевізійники будь–якого каналу мають підтримувати мовну стратегію держави, але за умови, якщо власне держава визначила для себе цю стратегію. Це по–перше. По–друге, комерційні канали орієнтуються на отримання прибутків, тому, не порушуючи законів, можуть вибудовувати сітку україномовних і російськомовних проектів за принципом, коли який дасть вищі рейтинги.
— У телеефірі на різних каналах ви говорили й українською, і російською. Якою мовою для вас простіше спілкуватися?
— В ефірі — російською. Я народився у Криму і там у російськомовному середовищі прожив до 18 років. Українську мову вивчив у Києві на факультеті журналістики. Так чи інакше, на жаль, але вона для мене набута. Українською зараз намагаюся постійно говорити у побуті. Із сином, коли він був малим, спілкувався російською, зараз iз трирічною Анютою — виключно українською. До речі, зробив своєрідне відкриття: російськомовне середовище, зокрема, дитячі телепрограми значно агресивніші у порівнянні з україномовними.
— Експерти відзначають, що на «Інтері» загалом, і в «Подробицях тижня» зокрема дуже часто замовчується важлива для суспільства інформація, відсутній баланс думок (останній приклад, вибори міського голови в Обухові Київської області). На вашу думку, чи можливо зараз в ефірі комерційного каналу побачити максимально об’єктивну картину? Чи є можливість у ведучого «Подробиць» корегувати верстку випусків?
— «Підсумки тижня» — не авторська програма, я не є її керівником. Звичайно, я беру участь в обговоренні тем, але не маю повноважень одноосібно вибудовувати програму, вона — плід колективної праці. Верстка — прерогатива випускового редактора програми, Наталки Сливинської, та шеф–редактора, Олександра Пилипця.
Зараз не 2002–й і не 2004 рік, немає «бігунків» і «темників». Чому посприяло зростання кількості електронних ЗМІ. Останнім часом на телебаченні все більше укорінюється переконання, що людям не цікава політика, а отже, — і розповідати про неї треба поверхово. Хоча є теми, які ми висвітлюємо ґрунтовно.
— Ви працювали у вранішніх проектах кількох каналів, тепер — ведучий інформаційно–аналітичної програми. Де комфортніше?
— Я на телебаченні спробував ще не все. Хотів би стати ведучим великого ток–шоу з гостями, героями студії, можливо, гострими конфліктними ситуаціями. А комфортно там, де ти отримуєш задоволення, хочеш працювати. Якщо такого бажання немає — нічого займати чуже місце, переконуючи себе, що головне — заробити грошей.
— Ви планували стати радіоведучим.
— Така задумка була, але на радіостанції, на моє «щастя», у момент, коли майже про все домовилися, змінився власник і менеджмент, тому змінилися пріоритети і плани радіомовника.
Олег Панюта у шлюбі вже 20 років. Дружина Марина — за фахом теж журналіст. 18–річний син подружжя Антон — другокурсник Києво–Могилянської академії. Одна з причин, чому дитину не відправили навчатися за кордон, як це нині часто практикують, — дорого. «Ми не готові викладати 50 тисяч доларів за рік за навчання, наприклад, у Британії», — каже телеведучий.
Трирічну доньку Аню подружжя, звичайно, балує увагою, але намагається не підпускати до телевізора. Дівчинка всю сім’ю «привчила» до здорового харчування. «До сироїдства справа не дійшла, — жартує її татко, — втім усі їдять страви з пароварки і каші. Щоб не показувати поганого прикладу, кока–колу випити дозволяю собі мало не раз у рік, коли Аня не бачить».
Телеведучий «Інтера» з сім’єю живе неподалік від лісової зони у містечку Бровари, що за 10 кілометрів від Києва. У столицю переїжджати не збирається. Щоправда, поміняти вже затісну для чотирьох двокімнатну квартиру на невеликий власний будинок не проти. Сподівається, за пару років здійснити цю мрію.
Олег Панюта, 41 рік
Народився у м. Джанкой (Крим)
1993 р. — закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка. За спеціальністю — журналіст
1994 р. — редактор мас–медіа центру «Нова мова»
1994—1997 рр. — прес–секретар Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків України.
1997—1999 рр. — прес–секретар віце–прем’єра Сергія Тігіпка.
1999—2004 рр. — працює на Новому каналі
2000—2002 рр. — прес–секретар компанії «Український алюміній»
2005 р. — віце–президент НТКУ
2006 р. — продюсер і ведучий «Ранку з «Інтером»
2007—2008 рр. — продюсер і ведучий програми «Сніданок з 1+1»
З 2009 року — ведучий «Подробиць тижня» на «Інтері»
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
