Оновлене приміщення виглядає ошатно. (Фото з сайту adm–pl.gov.ua.)
Село Великі Сорочинці, що поблизу Миргорода, для більшості з нас асоціюється передусім зі знаменитим ярмарком. Хоча саме тут, у будинку лікаря Михайла Трохимовського, народився і провів перші тижні свого земного буття Микола Гоголь. Нагадаємо, що сюди, до знаного на всю округу фахівця–медика, батько довгоочікуваного Нікоші привіз дружину після того, як її перші двоє пологів закінчилися смертю немовлят...
У 1929 році саме в тому будинку відкрили перший на теренах України державний літературно–меморіальний музей Гоголя. Однак минулу війну він не пережив: 1943 року безцінну споруду фашисти зруйнували вщент, експонати спалили. Тож у 1951 році музей відкрили вже у новозбудованому приміщенні, яке стояло на місці історичного будиночка, було схожим на нього, але відчутно більшим за «оригінал». Ще одна масштабна перебудова «наздогнала» цю унікальну скарбницю пам’яті зовсім недавно. Приурочили її до 200–річчя класика, яке відзначали 1 квітня 2009 року.
Утiм, за нехорошою українською традицiєю, «коробку» з горем пополам, з деякими будiвельними недоробками, здали, а от на її суть, тобто на модернiзацiю експозицiї, яка б вiдповiдала новому, бiльшому за «оригiнал», примiщенню, грошей не видiлили...
Від попередньої споруди музею, за словами його директора Валентини Міщенко, будівельники «залишили тільки стіни». Крім заміни аварійної покрівлі, довелося зміцнювати навіть цоколь фундаменту, не кажучи вже про опоряджувальні та інші роботи. Зрештою, добудовою до п’яти існуючих залів загальну площу споруди збільшили вдвічі — до 520 квадратних метрів, утіливши в життя давню мрію музейників про виставкову залу. Опікувалося відбудовою приміщення музею та допоміжних споруд управління капітального будівництва Полтавської облдержадміністрації, безпосередніми її кураторами були тодішні заступники «губернатора». Однак ніхто з «учорашніх» відповідальних за ту «будову віку» на керівних посадах в органах влади вже не працює. Водночас їхні наступники стверджують: раніше багато чого робилося там абияк, тому тепер довелося переробляти... При цьому повпреди нової обласної влади, починаючи з минулого року, вже кілька разів «рапортували» про завершення реконструкції згаданого об’єкта.
Хоча, як повідомила днями власкору «УМ» начальник відділу культури і туризму Миргородської райдержадміністрації Тамара Бойко, «фінішний» акт приймання–передачі музейного комплексу в експлуатацію господарі закладу підписали тільки у понеділок, 26 березня, тобто трохи більше тижня тому... Раніше свої підписи під ним вони не могли поставити через будівельні недоробки. І це при тому, що зовнішній будівельний марафет там навели ще у 2009 році (бо до 200–річчя Гоголя у Великій Сорочинці мусив завітати Президент). Та навіть зараз офіційна «крапка» випередила реальне закінчення робіт, оскільки, за словами пані Тамари, відливи для дощової і талої води будівельники робили у минулий вівторок, а «слухові» вікна взагалі пообіцяли «закрити» тільки у квітні. Мабуть, задля того, щоб укотре нагадати: своїх чиновників і можновладців та їхні «подвиги» Гоголь «списував» не тільки з минулого, а й із майбутнього...
Зрештою, будь–який музей — то не тільки стіни та дах, а насамперед експозиція. Тим паче що саме цей вічний прихисток духу генія воістину унікальний за наповненням автентикою. Окрім перших видань творів Гоголя, тут серед близько 12 тисяч експонатів зберігаються його особисті речі: жилет, циліндр, підфрачна хустка, портфель, валіза, з якою він мандрував Західною Європою, і навіть невеличка книжечка–«меморандум» із дорожніми записами по–французьки, зробленими рукою письменника. Прикро, та жодного з цих безцінних раритетів сьогодні відвідувачам не показують. Адже для них потрібна не лише спеціальна охорона, а й повноцінна експозиція, якої тут іще немає.
Аби відбудоване ошатне приміщення не стояло пусткою, працівники музею створили її тимчасовий спрощений варіант, який назвали «виставковим». На стінах повісили картини гоголівської та краєзнавчої тематики, рідкісні світлини, в окремих залах поставили меблі ХVІІІ—ХІХ століть, невеликі скульптури тощо. В такий спосіб «засвітили» перед публікою близько півтисячі не найцінніших експонатів. Для ознайомчої екскурсії тих, хто вперше переступає поріг музею під час ярмаркування у Великих Сорочинцях, того, може, й достатньо, але, звісно, не для справжніх поціновувачів таланту загадкового генія, котрі прагнуть заглибитися у його всесвіт.
Хоча передусiм для ярмаркувальників і творили ту «виставкову» експозицію, бо гріх було б тримати двері музею зачиненими у дні загального паломництва до цих місць (для цього довелося брати спеціальні дозволи — офіційної ж «відмашки» на відновлення експлуатації приміщення не було). Коли ж тепер матимемо оновлену чи, точніше, створену заново — вже п’яту за ліком із часу заснування музею — повноцінну експозицію? На це питання поки що немає відповіді.
Насамперед немає коштів на облаштування експозиції. Яка сума потрібна? Нещодавно «гуманітарний» заступник голови облдержадміністрації й керівник бюджетної комісії облради Валерій Пархоменко повідомив журналістам: для тієї реекспозиції «були готові виділити 250 тисяч гривень» з обласного бюджету, але не надто ощадливі музейники нібито «розкатали губу» на цілий мільйон, тож поки що залишилися з діркою від бублика... У розмові з власкором «УМ» директор музею Валентина Міщенко уточнює: просили в області 670 тисяч гривень. Виходячи з того, що у 2009 році фахівці обрахували вартість створення такої експозиції, починаючи від розробки наукової концепції й закінчуючи «останнім цвяхом», у 299 тисяч. Однак відтоді все значно подорожчало.
До речі, остання сесія облради з подачі очільників регіону несподівано «розщедрилася» майже на вказану в згаданій «чолобитній» суму — 600 тисяч гривень. Але на... спорудження у Полтаві пам’ятника відомій співачці Раїсі Кириченко. З огляду на те, що він має «аврально» постати у жовтні ц. р., одразу виникли підозри в тому, що нинішня обласна влада «проміняла» вже «неактуального» для неї Гоголя (ювілей же минув) не стільки на шановану в народі берегиню української пісні, скільки на передвиборчий піар у розпал парламентських перегонів...
Як би там не було, ідею здешевлення реекспозиції музею не підтримують керівники культурницької галузі Миргородщини й області. При цьому начальник управління культури і туризму облдержадміністрації Геннадій Фасій вважає, що до наповнення тієї реекспозиційної скарбнички варто долучити не лише обласний, а й районний бюджет, можливо, інші джерела. От тільки коли вони заструменіють і коли, врешті–решт, вихлюпнуть на поверхню гідну видатного земляка музейну експозицію?
Сьогодні у Великих Сорочинцях і Миргороді говорять про існування виготовленого на благодійницьких засадах проекту такої експозиції й навіть про перші контакти з тими, хто готовий утілити його в життя. Та з областю він не погоджений. А той же Геннадій Фасій вважає: згаданий проект відверто «сирий» і більше нагадує «дороговказ» для створення складу театрального реквізиту. Отже, все треба починати «від яйця», тобто з народження сучасної наукової концепції, залучати найкращих фахівців. Але хто буде її «народжувати» без грошей? Коло замикається... При цьому, якщо не вдасться «вибити» кошти для фінансування реекспозиції в цьому році, то тоді, на думку того ж таки начальника облуправління культури, найреальнішою датою її закінчення може стати 1 квітня 2014 року, коли відзначатимуть 205–ту річницю з дня народження Миколи Гоголя...
Та чи не завелика розкіш — тримати ТАКИЙ музей (тим паче вже відбудований із використанням значних бюджетних коштів) у «напівживому» стані кілька років? І чи такою вже непідйомною є необхідна для його повної «реанімації» ота сума — 670 тисяч гривень? Надто за умов, коли на тому ж ярмарку, власне, на гоголівському «бренді» у Великих Сорочинцях комерційні структури заробляють незрівнянно більші кошти, частиною з яких, певно ж, могли б поділитися з «колискою» генія на благодійницьких засадах. Зрештою, й держава, область, район, відшукавши сьогодні порівняно незначну суму, вже завтра могли б одержувати від паломництва до музею значно більші кошти.
«Тимчасову експозицію ми також оновлюватимемо, тож через вашу газету запрошую всіх до нас у гості не тільки під час Сорочинського ярмарку, — каже Валентина Міщенко. — Тут завжди є на що подивитися. От, скажімо, 28 серпня минулого року відзначили 100–річчя пам’ятника, який стоїть перед входом до нашого музею. Свого часу він став одним із перших пам’ятників Гоголю в тодішній Російській імперії. Причому образ класика вийшов таким, що перед ним можна стояти годинами. Поруч — знаменита Спасо–Преображенська церква з унікальним різьбленим іконостасом, у якій хрестили Гоголя, та стилізований під старовину «хутір Гоголя», що став, по суті, музеєм під відкритим небом. А є ж у нас іще й районний краєзнавчий музей. Загалом у Великих Сорочинцях — більше 20 пам’ятників (одного лише Миколу Васильовича ними увічнили тричі) і пам’ятних місць. Де ще є таке село? До речі, в оновленому Будинку культури наш сільський народний театр до 203–ї річниці з дня народження видатного земляка поставив його «Сорочинський ярмарок».
На сторінках нашої газети ми вже зустрічалися з відомим українським археологом і археозоологом, кандидатом історичних наук Олегом Журавльовим. Майже три десятиріччя своєї пошукової діяльності він присвятив давній грецькій колонії Ольвії, що неподалік мальовничого міста на Дніпровському лимані Очаків, овіяного звитяжною славою запорозьких козаків. >>
Минулого року, презентуючи у Запоріжжі книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», письменниця Оксана Забужко висловила захоплення греблею Дніпрогесу, «довжелезним» проспектом Леніна (який щойно отримав назву Соборний). І зауважила: «Дивно, що у вашому місті немає пам’ятника Шевченку...» >>
Міжнародний скандал, що потихеньку розгорається у Львові, має всі шанси перерости на повноцінне протистояння наукових еліт з українською владою. Річ у тім, що київські чиновники «рекомендували» віддати Польщі цінний архів імені Оссолінських, що зберігається в Науковій бібліотецi імені Василя Стефаника, а польська сторона натомість віддасть Україні архів Наукового товариства імені Тараса Шевченка. >>
Усі ми прагнемо пізнати навколишнiй світ, їдемо в далекі чужі країни. Але часто забуваємо, що наша земля містить у собі багато нерозгаданих таємниць. Одне з таких таємничих місць розташоване на Черкащині — у серці загадкових трипільських земель. Журналiстка «УМ» відвідала цi трипільськi території й побувала в осередку культурної спадщини тих часів — історико-культурному заповіднику «Трипільська культура». >>
Вони нагадують паралельну реальність або Харків у минулому, гонористо проігнорований сучасністю. Варто звернути з тротуару центральних вулиць трішечки вбік, одразу перед очима з’явиться він — будиночок із дерев’яною верандою, яку догори обплів столітній дикий виноград. >>
Архітектори, члени Українського національного комітету Міжнародної пам’яткоохоронної організації ICOMOS, переконані — через новобудови, які руйнують історично сформований краєвид давнього Львова, місто може бути виключеним зі Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це питання вже навіть було включено до порядку денного на минулорічній 37–й сесії Комітету Всесвітньої спадщини. >>
