3 квітня 1801 року. «Два століття тому почалася відлига: указом імператора–ліберала Олександра І російським підданим було знову дозволено здійснювати поїздки за кордон». Саме так і написано у виданні «Московія» з «Бібліотеки В.С. Черномирдіна». Дивне уявлення про лібералізм та відлигу. Відлунням того лібералізму був ще пункт у радянській анкеті про зв’язки із закордоном. Узагалі все, що по той бік кордону, в Росії традиційно сприймалося як щось підозріле та вороже. А от щодо лібералізму Олександра І варто нагадати: сходженню «імператора–ліберала» на царський престол передували палацовий переворот 12 березня 1801 р. та вбивство його батька Павла І. Закінчився той лібералізм відомою «аракчеєвщиною» (за прізвищем всесильного царського фаворита–реакціонера Аракчеєва). Втім ще того ж таки 1801–го маніфестом Олександра І про приєднання Східної Грузії (внаслідок якого влада в Картлії та Кахетії від грузинської династії перейшла до намісника царя) розпочалася багатолітня експансія Росії на Кавказі.
Третього квітня 1922 року — рівно 90 років тому — на пленумі ЦК РКП(б) генеральним секретарем ЦК був обраний Йосиф Сталін. «Спочатку ця посада була винятково адміністративною, і лише стараннями самого Сталіна цей пост став найважливішим у радянському державному устрої», — сказано в «Московії». Скільки мільйонів людських життів коштували ці «старання Сталіна» (ач, яке слово російські історики знайшли!), можемо лише припускати.
А от 4 квітня 1794 року ані у виданні «Московія», ані у підручниках для російських вишів не позначене. Либонь, тому, що дата ця «неприємна». Того дня в битві під Роцлавіце розкріпачені Тадеушем Костюшком польські селяни взяли гору над професійною російською армією. До поділів Польщі ми ще повернемося, а поки запам’ятаймо: немає жодної військової потуги, здатної спинити свободу.
Зате 5 квітня 1242 року — улюблена дата російських істориків. Як патетично пише «Московія», «літописи та житіє святого Олександра (Невського. — Авт.) славлять (за старим стилем) нову перемогу улюбленого народом князя». Йдеться тут про перемогу над лівонськими рицарями на Чудському озері. А чи так воно було насправді, пропоную довідатися з чудової книги Володимира Білінського «Країна Моксель, або Московія». Той, хто ще не читав цієї ґрунтовної праці, відкриє для себе чимало нового, зокрема, й стосовно особи Олександра Невського.
Шостого квітня 1924 року патріарх Московський Тихон оприлюднив послання до пастви з приводу Української церкви, яка проголосила свою незалежність, і повідомив, що бере на себе управління УПЦ. Як відомо, патріарх Тихон не прийняв більшовицького перевороту і був заарештований. 8 грудня 1923 року було поширено циркуляр Наркомату юстиції № 2540 «Про заборону поминати під час богослужіння осіб, які перебувають під судом, зокрема, громадянина Бєлавіна», тобто Тихона. Перед тим, 26 червня 1923 року, ув’язнений патріарх під тиском визнав законність радянської влади. Відтак 21 березня 1924 року президія ЦВК ухвалила постанову про припинення справи стосовно громадянина Бєлавіна. Цікаво, звичайно, що питання, кого поминати під час відправи, вирішував Наркомат юстиції, а ухвалу про припинення кримінальної справи приймав не суд, а ЦВК. Та набагато цікавіше (і повчальніше!) те, що й опальний патріарх, і його опоненти одностайні в одному: вони були та залишаються ворогами будь–якої (державної чи церковної) незалежності України.
Восьмого квітня 1956 року емігрантський часопис «Українські вісті» надрукував викривальну статтю Івана Багряного «Московська крапка над «і» (з приводу повідомлення ТАРС «Чому культ особи чужий духові марксизму–ленінізму»): «Не сподобався теперішнім «колективним керівникам» культ особи, що вони самі зі Сталіна утворили, і вони проти культу особи й виступають... Не проти терору, не проти сталінських концтаборів, не проти сталінської системи рабства, не проти сталінського свавілля ЦК і партії над мільйонами, не проти сталінської єжовщини, голоду, розкуркулювання тощо — ні! Лише — проти культу особи».
Далі буде.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
