Між сивими старими, молоддю, яка народилась уже в незалежній Україні, і нинішніми малюками — дистанція чимала, але всіх об’єднує він, Корній Іванович Чуковський. На віршованих казках класика радянської дитячої літератури виросли робітники і водії, лікарі і вчені, бізнесмени і олігархи...
31 березня виповнюється 130 років iз дня народження письменника, родовід якого, до слова, корениться в Україні. Казки Чуковського, які й нині займають чільне місце на полицях книгарень, у 30–х роках були... зацьковані за відсутність ідеологічного духу і побачили по–новому світ уже в часи хрущовської «відлиги». Як же народжувалися Мийдодір і Крокодил, чому Муху–цокотуху було написано на смузі шпалер і хто був прототипом Айболитя?
Прізвище мами, поділене навпіл
Він був бастардом. Мати письменника, Катерина Корнейчукова, селянка з Полтавської губернії, служила в будинку багатого власника мережі друкарень Левензона у Петербурзі. Син Левензона Еммануїл і Катерина Корнейчукова покохалися. Родина всіляко перешкоджала цьому нерівному шлюбу, хоча у молодят уже народилися дочка. А невдовзі — ще й син. У метриці хлопчика записали на прізвище матері — Миколою Корнейчуковим.
Невдовзі Катерина переїхала з дітьми в Одесу. Росли діти без батька. У гімназії Микола виявляв неабиякі філологічні здібності, видавав рукописний журнал, куди вміщував власні фейлетони — завуальовані дотепи про викладачів. Терпець керівництву урвався — і після п’ятого класу Миколу виключили з гімназії. Зрештою, до «кухарчиних дітей» не вельми приязно ставилися в імперських навчальних закладах.
Пізніше, у своєму «Щоденнику», письменник згадував: «Хто я — єврей, росіянин, українець? Мені здавалося, що я один незаконно народжений, що всі у мене за спиною перешіптуються. Особливо болісно було в 16–17 років, коли молодих людей починають називати по–батькові...» Відтак він розрубав прізвище матері на дві частини і став Корнієм Чуковським, додавши фіктивне по–батькові — Іванович. І так, по–новому назвавшись, пішов у життя.
Підробляючи муляром, Чуковський продовжував вчитися сам, за підручниками. Англійську мову опанував теж як самоук, але напрочуд досконало. Він миттєво перекладав статті з англійських газет. Редактор газети «Одеські новини», де друкували репортажі Чуковського про виставки і рецензії на нові книги, оцінив його жваву мову і сплачував підвищений гонорар. А згодом редакція відправила Чуковського на два роки кореспондентом в Англію. Йому виповнився лише 21 рік.
Пізніше Чуковський переклав «Королів і капусту» О. Генрі, «Листя трави» Уолта Уїтмена, «Пригоди «Тома Сойєра» Марка Твена. Оксфордський університет присвоїв Чуковському ступінь доктора літератури. До слова, це єдиний випадок, коли оксфордську мантію отримав самоук.
Цікаво, що сам письменник найкращими своїми творами вважав книгу «Майстерність Некрасова», а також нариси про Горького і Чехова. Але у масовому сприйнятті він назавжди залишиться автором «Айболитя», «Мухи–цокотухи», прекрасних віршованих казок, а також настільної книги багатьох радянських батьків — «Від двох до п’яти».
«Крокодил» народився у потязі
Казки Чуковському порадив писати Максим Горький. Але рими ніяк не приходили. Це сталося мимоволі, у дорозі, в потязі, де маленький син письменника захворів на грип. Щоб відволікти дитину, Чуковський під гуркіт колiс почав римувати:
«Жил да был крокодил,
Он по улицам ходил,
По–турецки говорил ...»
«Вірші складалися самі собою. Про їх форму я не дбав, — згадував письменник. — Ставка була на швидкість, на якнайшвидше чергування подій і образів, щоб хворий хлопчик не встиг ні застогнати, ні заплакати. Тому я торохтів, як шаман».
А рядки «Надо–надо умываться по утрам и вечерам» він вперше продекламував доньці Мурі, яка вперто не хотіла вмивати личко.
Казку «Муха–цокотуха» письменник написав, що називається, одним махом. Сам Корній Чуковський точно називає дату — 29 серпня 1923 року, коли на вулиці на нього раптом «напали» безпричинні веселощі. «Я злетів, як на крилах, у квартиру. Схопивши якийсь запилюжений клаптик паперу і насилу відшукавши олівець, став накидати рядок за рядком (несподівано для себе самого) веселу поему про весілля Мухи, причому відчував себе на цьому весіллі нареченим». Поему, зізнавався Чуковський, він задумав давно, не раз сідав за неї, але більше двох речень скласти не міг. Виходили вимучені, анемічні рядки. Того ж «веселого» дня він списав увесь листок з обох боків і, не знайшовши в кімнаті чистого паперу, зірвав у коридорі смугу шпалер, які трохи відклеїлися, — і писав далі, немов під чиюсь диктовку.
А в Айболитя був свій прототип — лікар iз Вільнюса Цемах Шабад, з яким Чуковський товаришував. Дипломований медик добровільно відправився в московські нетрі, де лікував бідняків. Потім на Поволжі боровся з епідемією холери. Не відмовляв лікар у допомозі, коли йому приносили хворих домашніх тварин.
Довгий час вважалося, що «Тарганисько» — пародія на Сталіна і його режим. Адже тарган був невеликий, з рижими вусами, йому підкорялися усі звірі. Насправді казка «Тарганисько» була написана у 1922 році, Сталін же утвердився при владі на роки пізніше.
Заборона на казку
Чудові казки, написані в 1920–ті роки, «пролеткультівська» критика зустрічала вороже. Найбільше критикувала дитячі твори Чуковського дружина Леніна Надія Крупська, наводячи як аргумент «буржуазну спрямованість поем і відсутність класової моралі». На її думку, дітям не варто було розповідати всілякі небилиці. Критикувала казки й дитяча поетеса Агнія Барто — швидше, тому що бачила в Чуковському конкурента. Врешті–решт письменника публічно примусили відректися від казок.
У 1929 році в «Літературній газеті» з’явилася невеличка замітка–каяття: «Я писав погані казки. Визнаю, що мої казки не годяться для будівництва соціалістичного ладу. Я зрозумів, що кожен, хто ухиляється на даний момент від участі в колективній роботі зі створення новітнього побуту, є чи злочинець, чи труп. Тому тепер я не можу писати ні про яких «крокодилів», мені хочеться розробляти новітні теми, що хвилюють нових читачів. Серед книжок, які я намітив для своєї «п’ятирічки», перше місце займає тепер «Весела колгоспія».
«Колгоспія» так і не з’явилася на світ. А пригнічений Чуковський записав у щоденнику, що після своєї підлості відчуває себе нездатним щось писати для малюків. Так із автора він перетворився на редактора і критика.
Утім саме діти (за визнанням Чуковського, «це чудове, багатомільйонне плем’я») відстояли його казки. Видавництво «Радуга», яке раніше друкувало твори Корнія Івановича, дітлахи з усього СРСР закидали листами. На захист виступили також письменники Олексій Толстой, Михайло Зощенко, Самуїл Маршак, які звернулися з протестом у педагогічну комісію Державної вченої ради. Саме Маршаку, до слова, вдалося потім просунути твори Чуковського у тому ж видавництві «Радуга», а у післявоєнний 1946 рік — порекомендувати до друку в дитячому журналі «Мурзилка».
Друге народження казок, а з ним, і світове визнання, прийшло до Чуковського у середині п’ятдесятих років, після смерті Сталіна.
Крапка у житті
...Письменник помер у 87–му віці від від жовтяниці — інфекцію занесли з уколом. «Побажайте мені, щоб завтрашнього дня не було», — сказав він родичам, страждаючи від болю. Через три дні його не стало.
Повне, 15–томне, зібрання творів Чуковського, яке ретельно збирала його онука Олена Чуковська, побачило світ лише минулого року. Це листи, щоденники, нариси, переклади, критичні статті.