Ця країна, яка була найменшою європейською республікою в СРСР, зараз є однією з найменших у Європейському Союзі за чисельністю населення — 1,34 млн. жителів. Протягом останніх 20 років Естонія стрімко пройшла неабиякий шлях розвитку — стала членом Євросоюзу, НАТО, Світової організації торгівлі та ін. Серед членів ЄС Естонія має найменший дефіцит бюджету та державний борг, а в післякризовому 2010 році стала однією з двох країн, які зуміли зменшити бюджетний дефіцит. В Естонії зафіксовано зростання тривалості життя, а за зниженням безробіття вона утримує друге місце в ЄС. Минулого року Естонія вступила в зону євро. А голосувати на виборах до парламенту по інтернету тут можна ще з 2007 року.
Незважаючи на те, що в Естонії немає ні чорноземів, ні розмаїття корисних копалин на кшталт наших, валовий внутрішній продукт на душу населення тут майже втричі більший, ніж в Україні, — перевищив 19 тисяч доларів. Середньомісячна заробітна плата становить близько 800 євро, мінімальна зарплата — 278, річна інфляція на рівні 4%. За останні десять років кількість абсолютно бідних, тобто тих, кому ледве вистачає на харчування, скоротилася в шість разів.
Надзвичайний та Повноважний Посол Естонської Республіки в Україні Лаурі Лепік відповів на нашi запитання про секрети успіху своєї країни.
— Пане посол, нещодавно — 24 лютого — Естонія святкувала 94–ту річницю незалежності. В її історії період із 1940–го по 1991 рік, коли з приходом Червоної армії було ліквідовано Естонську Республіку, офіційно трактується естонцями як окупація країни. А напередодні, 23 лютого, Україна відзначала День захисника Вітчизни, призначений на День Червоної армії — тієї самої армії, яка у 1918 році ліквідувала Українську Народну Республіку і встановила комуністичне панування спершу в Україні, а потім і в Естонії. На ваш погляд, яка вага відмінності у трактуванні ролі Червоної армії в історії Естонії та України для формування національної свідомості народу і почуття гідності нації?
— Я не бачу ніякого зв’язку між датами 23 і 24 лютого, крім хронологічної їх близькості. Правда полягає в тому, що в нас у 1918—1920 роках була війна з комуністичною Росією за незалежність, яка завершилася мирним договором 1920 року. Естонська Республіка була проголошена 24 лютого 1918 року, і наша держава починається саме з цієї дати. Ми вважаємо, що ми створили республіку саме тоді і тільки один раз. Виходячи з принципу спадкоємності, у 1991 році ми просто продовжили нашу державність. Адже під час окупації нашої країни Естонія продовжувала існувати де–юре, хоча де–факто СРСР зайняв її територію. На практиці це означало, що більшість держав не визнавали правочинність радянської окупації, а в деяких столицях продовжували працювати представництва нерадянської Естонії. Тому нам не треба було у 1991 році встановлювати дипломатичні відносини з Великою Британією, США, Францією, оскільки вони вже існували. Це було дуже важливо для перших кроків нової влади, яка повернулася до використання законодавчої бази Естонії до 1940 року, а не починала будівництво держави з нуля.
— Відокремившись від СРСР, Естонія швидко встановила європейські стандарти демократії. Завдяки чому вдалося це зробити? Можливо, спрацювала люстрація, без якої обійшлася Україна?
— Спадкоємність поколінь була архіважливою. На цій основі було відновлено приватну власність та проведено реституцію — власникам повернули їхню власність, відібрану після 1940 року. Закон про громадянство відновив права всіх, хто були громадянами до окупації країни, але ми нікому не надавали та не надаємо громадянство Естонії автоматично.
Звичайно, соціальна пам’ять є дуже важлива. Мої батьки народилися в 30–ті роки та добре пам’ятали те життя, не кажучи вже про бабусь та дідусів. Про це не можна було згадувати у ЗМІ в радянські часи, але в суспільстві це відігравало велику роль — люди бачили своїми очима, що творилося, та розуміли, що це не наша, а «їхня» влада.
Останні вибори до Верховної Ради радянської Естонії та до Комітету естонських громадян були демократичними, а обрані туди комуністи були налаштовані патріотично й відіграли свою роль у перехідний період. Незабаром більшість із них самі пішли з політики. Працівникам КДБ — штатним та позаштатним — надали можливість самим про це заявити. Тих, хто цього не зробив, влада змогла виявити сама на основі архівів.
Та, я думаю, головним був усе ж етичний принцип — обирати чи призначати на посади «номенклатуру» або «кадебістів» було просто непристойно, і їм довелося піти з політики.
Але ми не повинні порівнювати ситуацію в Естонії й Україні без урахування специфіки країн.
— Чи лишилися в європейській Естонії вулиці Леніна та пам’ятники йому, як це є в Україні?
— Вулиць Леніна в Естонії нема, а пам’ятники йому, думаю, лежать десь на складах.
— Які основні підсумки розвитку країни за останні роки? Чи знайшла вона свою нішу у Євросоюзі, куди вступила 2004 року? Як ви живете без кредитів Міжнародного валютного фонду, без яких Україна не може обійтись?
— Нам у ЄС дуже добре. Це членство дало нам більше суверенітету в тому сенсі, що краще сидіти за столом у гарній компанії, ніж десь у закутку, та брати участь у важливих рішеннях про свою долю на рівних засадах із сильними партнерами. Ми беремо участь у всіх справах Європи, а не в якійсь ніші — тут у нас немає спеціалізації. У галузі економіки ми орієнтуємося на експорт перш за все до Скандинавії, Німеччини, Британії. До вступу у ЄС ми готувалися майже десять років, які пішли на гармонізацію нашого законодавства з європейським та створення стабільного й прозорого бізнес–клімату в передбачуваній країні. У Євросоюзі ми отримали величезні переваги у вільному русі капіталів, товарів та людей на всьому європейському просторі.
Справді, ми не просили кредити в МВФ, оскільки вважаємо, що їх треба брати тільки тоді, коли без них не обійдешся. Естонці за своїм світоглядом — селяни, котрі не люблять жити в борг. Можливо, тому в нас найменший в ЄС державний борг і дефіцит держбюджету. Але не треба забувати, що наш уряд ще до кризи створив стабілізаційний фонд в обсязі 12% ВВП, який ми самі використовували в тяжкі часи та надавали кредити іншим державам.
— Росія є найбільшим сусідом і України, й Естонії. Двадцять років тому, коли ваша держава відновила незалежність, постало питання демаркації кордону з РФ, яка всіляко зволікала з вирішенням цього питання. Україна досі не розв’язала цю проблему з Росією. А як вчинила Естонія?
— Тут треба розділити два питання — договір про кордон та його демаркацію, яку за нас провела Росія. Ми почали переговори про кордон у 1992 році, а в 1994 році президент Єльцин дав вказівку провести демаркацію кордону в односторонньому порядку по адміністративному кордону Естонії в СРСР, що й було зроблено. Ми підготували погоджений із Росією договір про кордон та ратифікували його у 2005 році, але Росія в тому ж році вирішила відкликати свій підпис під ним та навіть не вносила його на ратифікацію до Держдуми. На цьому все й застопорилося, але я думаю, що нам поспішати з цим питанням не треба, поки ситуація не «дозріє». У буденному житті наш кордон із Росією — це кордон ЄС та Шенгенської зони, в облаштуванні якого вкладено сотні мільйонів євро. У технічному плані в нас нема ніяких проблем з прикордонниками Росії, ми відкрили кілька нових прикордонних переходів.
— Чи вплинуло це на подальші відносини з Росією?
— Протягом двадцяти років у нас була одновекторна політика — ми завжди прагнули на Захід, і зараз у нашому регіоні Естонія стала «найбільш західною» країною — членом ЄС, НАТО, Шенгену та зони євро. Для нас це є свідомим вибором, що гарантує не тільки нашу безпеку, а й прозорість та стабільність умов для ведення бізнесу.
— Росія має схильність до вирішення політичних проблем через «газовий» диктат. Чи працює це у стосунках із Таллінном?
— Наші «газові» стосунки з Росією дуже прості — Естонська держава вважає їх звичайними діловими зв’язками комерційних структур та не втручається в них, окрім погодження ціни з департаментом конкуренції. З нашого боку це компанія «Еесті гаас», яка імпортує газ для населення та підприємств.
Естонці сплачують за газ за чотирма тарифами залежно від спожитого об’єму. При обсязі до 200 куб. м на рік в нас платять 0,76135 євро за кубометр газу, а при обсязі понад 100 тис. куб. м — 0,47095 євро. Треба відзначити, що весь газ, який споживає Естонія, імпортується з Росії, але частка газу в загальному енергобалансі Естонії складає лише 10%.
— Чверть населення Естонії — росіяни, а офіційна мова — одна, естонська. Як дотримуються державні службовці законодавства про мову і які передбачені санкції за його порушення?
— Наша інтеграція [російськомовних] жителів Естонії впродовж двадцяти років має успіх і може слугувати прикладом для інших. Люди давно зрозуміли, що знання естонської мови — це капітал, а знання інших мов — ще більший капітал. Тому в нас можна зустріти людей, які розмовляють російською, володіють ще й англійською або німецькою чи фінською. У російськомовних є перевага при влаштуванні на роботу, оскільки багато фірм працюють із Росією.
Зараз настав такий період, коли в російськомовних школах та дитячих садках все більше бажаючих вивчати естонську мову. Я думаю, що в мовне питання не треба привносити політику, це довготривалий процес.
— Корупція — найактуальніша проблема в Україні, яка за цим показником у 2011 році опустилася на 152–ге місце, до Уганди й Таджикистану. Як в Естонії вдається боротися з цим явищем? Адже в рейтингах ваша країна займає такі позиції, про які нам доводиться лише мріяти.
— Справді, в останньому рейтингу сприйняття корупції Transparency International Естонія перебуває на 29–му місці. Серед нових членів ЄС ми в цьому плані є найкращими, але не спочиваємо на лаврах, розуміючи, що тут потрібна щоденна робота. Ми хочемо потрапити до першої десятки країн за цим рейтингом не просто так — для нас це необхідно для підтвердження стабільних та прозорих умов ведення бізнесу, що є нашим засадничим принципом. До речі, за індексом економічної свободи Heritage Foundation, який оцінює, наскільки легко та просто вести бізнес у країні, ми отримали 16–те місце у світі.
Важливо, що естонці за своєю натурою — індивідуалісти, тобто нам не подобаються посередники, ми любимо самотужки вибудовувати свої стосунки з державою або місцевою владою. Зараз дедалі частіше йдеться про електронний уряд, але в нас це вже не слова, а звична практика. Багато послуг держава надає громадянам у електронному режимі, скорочуючи таким чином контакти з чиновниками. Реєстри автомашин, нерухомості, земель є відкритими й доступними. Я свою податкову декларацію вже багато років відсилаю по інтернету, і це займає в мене 20 хвилин. Таким чином робиться все більше для того, щоб чиновник особисто взагалі не спілкувався з прохачем.
Важливо й те, що склалося негативне ставлення людей до корупції, що характерно для нашого відкритого суспільства, в якому декларації про доходи та майно чиновників публічно доступні. Цікаво, що найвищою довірою населення користується наша поліція.
— Скільки коштів витрачає Естонія на формування свого іміджу у світі?
— Ми почали з того, що у 2001 році було створено державне підприємство Enterprise Estonia, мета якого — ознайомити світ з Естонією. Воно надає гранти підприємцям як допомогу при створенні підприємств в Естонії. Існує програма, яку можна назвати «Естонія для туризму». Представники цієї структури є в Лондоні, Гамбургу, Стокгольмі, Москві, Гельсінкі, Шанхаї, Токіо, Санкт–Петербурзі, Силіконовій долині в Каліфорнії, у Києві. Бюджет підприємства у 2012 році становив 114 млн. євро, з яких третина призначена для ознайомлювальних цілей, а дві третини йдуть на гранти підтримки нового бізнесу. Цей напрям роботи для нас є дуже важливим, і тут найголовніше, щоб імідж відповідав реальності.
— Естонці, як і українці, їдуть на заробітки за кордон, причому масштаби естонської трудової міграції зростають і призводять до зменшення чисельності населення. Чи стурбована цим влада ?
— Масово естонці за кордон не їдуть. Молодь подається на навчання до Європи та США, і ми це схвалюємо, оскільки більшість із молодих людей повертаються та привозять нові знання, досвід, ідеї. Масової еміграції низькокваліфікованого персоналу теж немає. Справді, лікарі, медсестри працюють за кордоном, але це не є критичним для країни. Найбільше естонців працює в Фінляндії — майже 26 тисяч. Причини прості — близькість лінгвістична та географічна. Естонці швидко долають мовний бар’єр, а поїхати до Гельсінкі так же просто, як на трамваї — кожні 30 хвилин іде пором.
— Пане посол, як ставляться в Естонії до заробітчан з України? Адже «наші» вже стали другою за чисельністю нацменшиною в Естонії.
— Українська діаспора — це знаменне явище, яке дуже шанується в нас. Хоча українці становлять лише 2% населення, вони живуть дуже енергійно — у старому Таллінні є український культурний центр, функціонує греко–католицька церква, школа, багато творчих гуртків, школа українського земляцтва «Водограй», недільна українська школа «Надія», школа мистецтв «Лабора». Активність українців іде на користь Естонії, оскільки збагачується її культура.
Стосовно працівників, що приїздять з України, то в нас цінують перш за все висококваліфікованих зварювальників, яких потребує наше суднобудування. Ми надаємо їм тимчасові дозволи на роботу.
— Чи йде естонський капітал в Україну? І навпаки?
— Щодо інвестицій, то тут є невикористаний потенціал. За три квартали 2011 року естонські вкладення в Україну склали 177,8 млн. євро, це близько 5% їх загального обсягу. Український капітал за той же період прийшов в Естонію в обсязі 46 млн. євро, або 0,4% іноземних інвестицій до нашої країни. У нас є інтерес вкладати кошти у ваше сільське господарство, і це стало новою тенденцією останніх років. Ваші бізнесмени йдуть у наш фінансовий та страховий бізнес, цікавляться нерухомістю. За обсягом зовнішньоторговельного обороту з нами — 207,8 млн. євро — Україна посідає 21–ше місце.
— Як ви охарактеризуєте стан естонсько–українських відносин та перспективи їх розвитку?
— Я думаю, що наші відносини добрі, і перспективи їхнього розвитку є — власне, я тут цим і займаюся. Цього року ми будемо робити акцент на розвитку туризму та контактів між людьми, на культурній дипломатії. Наприклад, незабаром у Києві відбудеться виставка народного вбрання Естонії. Минулого року пройшла виставка фотомистецтва. Для нас головне зараз — вийти за межі Києва, щоб більше українців дізналося про життя в Естонії.
Із задоволенням можу відзначити, що за останні два роки інтерес до нашої країни виріс. Про це свідчить і той факт, що посольство надало на 34% більше віз українцям. Так що наші плани оптимістичні.
Лаурі Лепік народився 14 жовтня 1960 року.
Із 1995–го — співробітник Міністерства закордонних справ Естонії. Працював на різних посадах у посольстві в США, займався питаннями безпеки й оборони Євросоюзу в МЗС та Міноборони Естонії. До призначення в Україну (2005–2011) був радником та заступником глави постійного представництва Естонії при НАТО.
Із вересня минулого року — Надзвичайний і Повноважний Посол Естонії в Україні та Молдові (за сумісництвом) із резиденцією в Києві.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
