Боа й підбори для Горянського

Якщо ви днями завітаєте до Будинку архітектора і побачите там актора Володимира Горянського в екстравагантному образі — не дивуйтеся. Епатажний грим, легінси з тунікою, строкате боа і височенні підбори — все це треба для роботи. Цьогорічний тріумфатор «Київської Пекторалі» Віталій Малахов репетирує виставу «Він — моя сестра». Тут у Горянського — роль трансвестита–життєлюба. Партнер Володимира у цьому спектаклі — російський актор Олексій Маклаков, широкій публіці він відомий як прапорщик Шматко із серіалу «Солдати». Також у цій антрепризі задіяні артисти київських театрів Василь Кухарський та Катерина Рубашкіна.

В основі сюжету Віталія Малахова — фільм «Без вади» з Робертом де Ніро у головній ролі. Герой цієї історії — колишній поліцейський Рой, бравий і мужній красень–мужчина, якого розбив інсульт. Він мешкає по сусідству з артистом шоу трансвеститів, чоловіком, який хоче стати жінкою, відповідно одягається, а стиль його життя може викликати щирий осуд у будь–якої порядної людини. Взаємна неприязнь цих двох людей тривала роками і могла б продовжуватися вічно. Але... «ніколи не кажи ніколи»: коли після хвороби від Роя відвернулися друзі і кохана, а в думках усе частіше виринало слово «самогубство», той змушений був постукати у двері свого ненависного сусіда. Для того, щоб відновилася розмовна функція, лікар порадив чоловікові займатися вокалом. Грошей на повноцінні уроки з постановки мови у Роя не було, тож єдиним його порятунком у цій ситуації міг стати сусід, який в силу своєї професії займався музикуванням. Так, подолавши відразу, одного дня Рой зайшов до квартири напомадженого гомосексуаліста Поллі. Щоб згодом з його допомогою навчитися не лише говорити, а й жити, тримати удар у, здавалося б, безвихідних ситуаціях.

«Ми шукаємо інші світи десь далеко в космосі і не знаходимо контакту з тими, хто поряд, — так пояснює своє бажання поставити цю виставу режисер Віталій Малахов. — Цією виставою я хочу закликати людей бути більш толерантними».

«Я наче потрапив у студентську атмосферу, — зізнається Володимир Горянський. — Коли ми з однокурсниками зачинялися в аудиторії, могли там просиджувати ночами, щось придумувати, імпровізувати. Хоча спершу, коли прочитав п’єсу, думав: ну що тут грати? Все просто, все зрозуміло. А потім прийшло усвідомлення, що все набагато глибше. Коли ж мені показали, в якому гримі виходитиму на сцену, в яких костюмах, взутті й головних уборах — у мене був легкий шок. Але нічого. За ці кілька днів, що залишаються до прем’єри, думаю, туфлі–шпильки освою повністю».

У спектаклі звучить музика Сінатри, Даліди, Кріса де Бурга... Шлягери, які прикрасять будь–яку театральну історію. Хоча цю виставу варто рекомендувати тим, хто досяг повноліття. Є там, наприклад, така фраза: «Ти ковтаєш сперму, а не можеш проковтнути образу?..» Та й для того, щоб правильно зрозуміти резюме цієї вистави — чути своє серце і не мислити стереотипами, — треба мати певний життєвий досвід.

Прем’єра вистави «Він — моя сестра» — 1 та 2 квітня в Театрі оперети. Як розповіла «УМ» продюсер проекту Вікторія Назарова, у квітні–травні цю виставу покажуть в Одесі, Херсоні, Сімферополі, Севастополі...