Пробач, Тарасе, нас, що ми погани,
Державу рушим, мов тi босяки,
І хочем знову одягнуть кайдани,
Щоб знову стать рабами навiки.
Пробач, Кобзарю, що не знаєм мови,
Якою говорили прабатьки,
Що замiсть теплого, розважливого слова
Вживаємо затертi матюки.
Пробач, що живемо, мов тi собаки,
За кiстку з пiвночi гриземося на кров,
Та мрiємо на Колиму в бараки
Загнать братiв за вiру i любов.
Пробач нас, батьку, що Чорнобиль гримнув,
Що половина з нас уже ланцi,
Й чекаючи на повноправну гривню,
Мусолимо затертi папiрцi.
Пробач, що пекло робимо iз раю,
Що нашi душi в бiсiвськiй пiтьмi,
Що бiльшiсть ставить свою хату скраю, —
Тож i життя таке, як ми самi.
P.S. «Ми не погани, ми настоящi християни,
ми малим ситi!..»
(Т. Г. Шевченко, «Кавказ»)
Погани — так у давнi часи iменували людей нехристиянської вiри.
Виборний: «Забудь Петра–ланця, пройдоху–поганця, — покорися!»
(І. Котляревський, «Наталка Полтавка»)
Ланець — бiдна людина, синонiм — голодранець.
Володимир КАЇРА
с. Старченкове,
Володарський район,
Донецька область