«Бездогматизм» із наших шпальт

Ще один колишній журналіст «УМ» написав книжку. Учора в київській книгарні «Є», що на вул. Лисенка, відбулася презентація видання «Без догмату. Релігійні магістралі» (К., вид–во «Ярославів Вал», 2012) авторства Юрія Дорошенка. Вагомий в усіх значеннях том — ще б пак, 730 сторінок — умістив статті, інтерв’ю, нариси на релігійну й церковно–політичну тематику, що виходили в різних ЗМІ із середини 1990–х до 2011 року. Майже три чверті з цих матеріалів побачили світ на шпальтах «України молодої».

Із самого початку цей «фоліант» був приречений на неоднозначні відгуки. Але іншого годі й чекати в умовах постійних міжконфесійних сварок та релігійної роздробленості українців. Збірник праць Дорошенка в передмові благословляє Патріарх Київський (УПЦ КП) Філарет, та й сам автор не приховує, що пише аналітику із дзвіниці Володимирського собору — Київського патріархату. Власне, такої позиції у висвітленні церковної тематики притримується й «Україна молода». Адже сказано ж було в статті ще молодого Юрка, що вийшла в «УМ» у березні 1997 року: «До Філарета, зрозуміло, в Україні, як і в її політичних верхах, ставлення неоднозначне, але усім варто було б усвідомити: справа не стільки в особі Патріарха Філарета, скільки у ставленні до усамостійненої Української держави. Для Києва було б безглуздям не вважати церквою мільйони православних віруючих, що не бажають підпорядковуватися Москві, і вважати «єдиною й неподільною» церквою УПЦ МП, невід’ємну гілку російського православ’я. Це таки аспект національної безпеки».

«Релігія, як і культура, сьогодні в нашій країні є останньою барикадою україн­ства, — сказав Юрій До­рошенко на вчорашній презентації. — Коли інформаційний простір повністю контрольований іншою країною, коли національної економіки немає, коли немає армії, а спецслужби працюють не на інтереси українського народу, саме духовність для українців (як це було і в ХІХ сторіччі) стає базовою, націєоб’єднуючою складовою. Саме тому проти будь–яких спроб утворення помісної Української православної церкви точиться така шалена боротьба. І роль журналістів у ній надзвичайно велика».

Книжка Дорошенка, хай і з його суб’єктивним поглядом, є своєрідним підручником церковної історії України за останні 16 років. Деякі статті виявилися пророчими. До створення єдиної помісної церкви, про що багато писалося, справа не дійшла досі, зате ще на межі 90–х — 2000–х автор у розгорнутих матеріалах–розслідуваннях викривав загрозу «тютюнового митрополита–загарбника» Кирила (нині — патріарха РПЦ) та «зелену тінь» африканського пастора Сандея Аделаджі (нині він перебуває під слідством за фінансові афери); одним із перших в Україні сигналізував про небезпеку тоталітарних сект.

Книжка, написана легкою мовою, з багатим гумором, ілюстрована архівними карикатурами Володимира Солонька — художника «України молодої», має бути цікава не лише професійній навколоцерковній аудиторії, а й широким колам читачів.