Іванкова родина

Чотиримісячний Ванюша, який народився в Миколаєві без обох рук і однієї ніжки, відтепер буде виховуватися у великій родині буковинського священнослужителя. Отець Михайло, настоятель Свято–Вознесенського Банченського чоловічого монастиря, що неподалік Чернівців, каже, що всі 300 його дітей iз нетерпінням чекають його удома разом з Іванком.

«Мені здалося, що на мене дивиться моя душа»

До Миколаєва прибула ціла делегація з монастиря. Настоятель Михайло Жар у супроводі ченців, матушок та представників місцевої влади вирушив до місцевого будинку маляти «Червоне сонечко». Саме тут відбулася довгоочікувана зустріч: священик узяв на руки маленького Іванка. Дитина одразу прийняла нового тата (рідні батьки відмовилися від малюка ще в пологовому будинку) – Ваня посміхнувся своєму рятівникові, а сам священик від зворушення ледь стримав сльози. Михайло Жар зізнався «УМ»: він неймовірно щасливий, що малюк залишиться жити в Україні в його великій і дружній родині.

— Коли я вперше його побачив на фотографії, мені здалося, що це моя душа на мене дивиться, — каже він. — Я хотів тримати його в руках біля свого серця. А коли я зміг здійснити це своє бажання в Миколаївському будинку малюка, то відчув себе дуже щасливою людиною. Я знаю, що до мене дитину хотіли забрати іноземні усиновителі (молода сім’я з Канади. — Ред.). Однак я вирішив, що Іванко повинен залишитися на Батьківщині, бо тут його чекає моя дружна, велика родина, яка замінить йому все, чого позбавила доля.

— Якою ви бачите життя хлопчика у вашій родині?

— За Іванком буде закріплена матушка, яка дбатиме про нього цілодобово. На осінь цього року в Харківському науково–дослідному інституті заплановано спеціальну операцію, і хлопчику підберуть протези. Хоча якщо малюк потребуватиме, то готові лікувати його навіть за кордоном. Для мене найголовніше, щоб ця дитина отримала все найкраще і росла щасливою. Крім Іванка, ми взяли ще 14 дітей з Миколаївського будинку малюка. Це «проблемні» діти. Такі, яких прості люди не беруть, бо надто велика відповідальність. Є інваліди, діти з ВІЛ–інфекцією, ДЦП і хворі на туберку­льоз. Я впевнений, що коли вони потраплять до нас, вони отримають таку підтримку і допомогу, якої не матимуть в іншому місці.

— Скільки всього дітей живе тепер разом із вами?

— Зараз у нас 300 дітей: вони живуть щасливо і ні в чому не мають потреби. Мої діти дуже чекають на свого нового братика Іванка. У нас є така традиція: коли в нашу сім’ю приїжджає нова дитина, для неї готують свято і різні смачні частування. Діти діляться з новеньким своїми іграшками і допомагають «влитися» в колектив.

— Що б ви сказали рідній мамі Івасика, яка вирішила відмовитися від малюка?

— Я хочу сказати слова подяки його матусі за те, що вона подарувала життя нашому Іванку, незважаючи ні на що. Ми будемо молитися про втіху її душі. Ймовірно, вона віддала дитину до будинку маляти, перебуваючи в стані шоку. Я знаю, що вона стежить за його долею і десь у глибині її серця живе любов до синочка. Якщо вона захоче одуматися — у неї завжди буде шанс побачитися з Івасиком. Адже він дійсно схожий на ангелика! Його просто неможливо не любити!

«Іванко буде щасливим»

Треба зазначити, що у Іванка з’явилися також добрі «ангели–охоронці» — небайдужі люди з усього світу, які надсилають кошти на протези для хлопчика. За словами головного лікаря будинку малюка «Червоне сонечко» Ольги Литвинової, народження Іванка стало сюрпризом для всіх. За всі тридцять років своєї роботи вона не пам’ятає такого випадку. Жінка зізналася, що коли перший раз побачила цього незвичайного хлопчика — розплакалася.

— Ця дитина чудово розвинена інтелектуально. Він прекрасно їсть, добре набирає вагу і за той час, що був у нас, став загальним улюбленцем, тому що все розуміє і ніколи не плаче без причини, — розповіла «УМ» Ольга Литвинова.

ДОВІДКА «УМ»

Про 46–річного настоятеля Свято–Вознесенського монастиря в селі Банчени Чернівецької області Михайла Жара, відзначеного званням «Герой України», «УМ» писала в номері від 13 травня 2009 року. Залишившись круглим сиротою у віці 8 років, Михайло Жар вирішив стати священиком і рятувати дітлахів, які так само, як і він, спізнали сирітську долю. Спочатку він усиновив 29 малюків (на більшу кількість дітей просто не вистачило місця в паспорті) і ще 188 дітей взяв під опіку. Тепер його велика сім’я налічує вже 300 дітей. І це за умови, що регулярно хтось із вихованців залишає будинок: хтось одружується або виходить заміж, хтось їде на навчання. На звільнені місця відразу ж приходять нові дітки. Михайло Жар забирає з дитячих будинків та інтернатів багатьох безнадійних, з важкими діагнозами малюків. І багато дітей, завдяки домашньому догляду, одужують.

У 2002 році на гроші спонсорів у Банченах збудували ціле дитяче містечко. Звели три різнокольорові корпуси: для хлопчиків, для дівчаток і для ВІЛ–інфікованих дітей. Тут же є трапезна з кухнею, басейн, сауна, теплиця, стадіон зі спеціальним покриттям, щоб діти могли кататися на роликових ковзанах. Щодня в дитячому містечку бувають десятки гостей. Сюди люблять приїжджати українські політики та високі чиновники. І рідко хто покидає це місце без сліз. Недарма документальний фільм російського кінорежисера Михайла Шадріна «Форпост» про життя величезної сім’ї Михайла Жара критики назвали «перевіркою на душевну вошивість».