Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
«Відкритий лист до Пшонки», опублікований «Україною молодою» (номер 9 за 19.01.2012 року), викликав чималий резонанс. Ще б пак — дев’ятеро доволі відомих у Дніпродзержинську людей звернулися до Генпрокурора зі звичайним, а з іншого боку, красномовним, запитом, реакція на який, на переконання підписантів, однозначно засвідчила б, чи ця поважна структура послуговується винятково законом, чи є просто зброєю для політичних розправ iз невгодними нинішньому правлячому режиму в Україні. Адже з самого початку «Відкритого листа» всі акценти розставлялися однозначно: «Вікторе Павловичу! Спостерігаючи за діями установи, яку Ви очолюєте і яка намагається поновити карні справи проти людей не з провладної команди, незважаючи на термін давності, ми дійшли висновку, що навряд чи можна сподіватися на досягнення торжества права в Україні. А якщо Ви і працівники прокуратури вважаєте свої дії правильними, пропонуємо задля справедливості поновити перегляд і розслідування давніх карних справ В. Ф. Януковича, позаяк у них по сьогодні дуже багато нез’ясованих обставин». Отож питання до Генпрокурора ставилися цілком конкретні: «з’ясувати, хто і на яких підставах скоротив для В. Ф. Януковича термін перебування за ґратами за тяжкими статтями Кримінального кодексу», «з’ясувати, де і коли В. Ф. Янукович здобув середню і вищу освіти і високі наукові звання; де, коли і що він викладав перед отриманням звання професора», «з’ясувати, яким чином привласнені заповідні території Межигір’я, за які кошти здійснюється його забудова», «з’ясувати законність відміни Конституційним Судом конституційної реформи 2004 року, а також хто несе відповідальність за зміну конституційного устрою в країні» і так далі в такому ж дусі.
Відповідь на звернення надійшла досить швидко. Щоправда, не безпосередньо від пана Пшонки, якому воно адресоване, а чомусь від заступника начальника управління — начальника відділу захисту конституційних прав і свобод громадян Р. Романчука. Сам же текст відповіді й узагалі вражає настільки, що справді якісь інші слова для її оцінки, окрім лайливих, тут підібрати складно: «У листі Вами не наведено порушень закону та конкретні відомості, — йдеться у тiй вiдповiдi, — що унеможливлює проведення перевірки». Ось так — не більше й не менше. Виявляється, пересічні громадяни повинні «наводити порушення закону», і тільки тоді проведення перевірки Генпрокуратурою стане можливим. Та й чи не конкретні відомості наводяться авторами «Відкритого листа» хоча б у вищенаведеному переліку поставлених на розгляд паном Пшонкою запитань?
Аби розставити всі крапки над «і», кореспондент «УМ» зустрівся з одним з авторів цього звернення, 57–річним інвалідом війни в Афганістані Костянтином Писаренком.
— Ця відповідь засвідчила тільки одне — немає у нашій державі ані прокуратури, ані судів, — мій співрозмовник виявився людиною категоричною. — А є структури, що під цією вивіскою обслуговують нинішній режим в Україні, для яких такого поняття, як закон, просто не існує. Найстрашніше — вони діють іменем нашої держави, тобто кожного з нас. Я доволі критично ставлюся до Юлії Тимошенко чи Юрія Луценка, але, не будучи юристом, не побачив з наявної інформації жодного доказу навіть для того, щоб порушувати проти них кримінальні справи взагалі, а не запроторювати за ґрати. І якщо Генпрокуратура заперечує, що це є суто політична розправа руками її та керованих у ручному режимі судів, то зреагуйте з такою ж хвацькістю на поставлені у нашому «Відкритому листі» запитання. Але, виявляється, така перевірка неможлива взагалі, бо ми «не навели порушень закону». Смішно і грішно. Хіба ми, пересічні громадяни, повинні визначати, чи є там порушення закону і за якими статтями Кримінального кодексу їх слід трактувати?
Ще трагікомічніше — у відповіді з Генпрокуратури зазначається, що у нашому листі не наведено конкретних відомостей. У тому ж і річ, що такі відомості ми зажадали отримати самі з приводу поставлених нами запитань. Куди ще конкретніше їх можна поставити — «з’ясувати, хто і на яких підставах скоротив для В. Ф. Януковича термін перебування за ґратами за тяжкими статтями Кримінального кодексу» чи «з’ясувати, де і коли В. Ф. Янукович здобув середню і вищу освіти і високі наукові звання»... Для мене особисто найбільш убивчий аргумент: якщо людина відсиділа такі терміни, а потім опинилася у лавах правлячої на той час компартії, то зрозуміло: тоді це було можливим тільки через МВС чи КДБ. Насамперед тому після «перемоги» Януковича я відразу написав офіційну заяву до Служби безпеки України, в якій аргументував, чому цю людину не визнаю Президентом своєї держави. Це моє право. Отож тих людей, які визнали Януковича Президентом усупереч нормам моралі, честі й совісті, я відповідно не визнаю представниками народу у владних структурах. Про що офіційно й повідомляю. Ці пани — ніхто і звати їх ніяк. А їхні діяння нагадують шахраїв–наперсточників. Класичний приклад — так званий Конституційний Суд України. «Завдяки» йому наша держава нині живе поза правовим полем! Президента народ обирав за однією Конституцією, а править він уже за іншою, підпорядкувавши собі все і вся на теренах України, насамперед вищезгадані органи прокуратури і суди. Тому нині нічому дивуватися не доводиться. Якщо раніше конкурентів доводилося прибирати зі свого шляху фізично, то нині для цього можна найняти прокурора і суддю, які на чорне казатимуть біле, а на біле — чорне і ніякі, навіть «залізні», аргументи для них нічого не варті. Наприклад, на судилищі над Юрієм Луценком фактично жоден свідок (крiм М. Клюєва. — Ред.) не підтвердив хоча б якоїсь провини з його боку, але людині все одно відміряли чотири роки позбавлення волі. Значить, так званий суд просто виконав чиюсь вказівку.
— До речі, у вищезгадуваній відповіді з Генпрокуратури на вашого колективного листа зазначається, що «питання щодо відміни конституційної реформи 2004 року до компетенції органів прокуратури не відноситься. Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, на який покладено офіційне тлумачення Конституції і законів України (ст. 147 Конституції України). Рішення Конституційного Суду є остаточними, оскарженню не підлягають і обов’язкові до виконання».
— У тому ж бо й річ, що цей Конституційний Суд наш Основний закон тлумачить залежно від політичної ситуації і про одне й те саме говорить, повністю заперечуючи самого себе. Хіба не ця інституція благословила у світ конституційну реформу 2004 року, опираючись на яку й були проведені президентські вибори? А після голосування ні сіло ні впало свої ж висновки кардинально змінюють, причому не гребуючи аргументами про «політичну доцільність». Так це юридична структура чи політична? І якщо є у Кримінальному кодексі така стаття, як «Завідомо неправосудне рішення», то тут насамперед повинна рішуче попрацювати прокуратура, однією з функцій якої є контроль за дотриманням законодавства. І якщо Конституційний Суд заперечує сам себе, у тому числі й щодо так званих «тушок» у депутатському корпусі Верховної Ради, то чи має право на існування така структура взагалі? Адже саме з віроломної зміни конституційного ладу у нашій державі все й почалося. А потім уже пішло підпорядкування прокуратури й судів волі однієї людини. Нинішня влада в Україні не рахується ні з ким і ні з чим.
Ми вже двадцять років граємося в толерантність. І тепер дійшли до тієї межі, коли на повному серйозі постало питання — бути чи не бути Україні як державі взагалі. Про що можна говорити, коли навіть стратегічними сферами, як оборона чи Служба безпеки, у нас нині заправляють вчорашні громадяни Росії, не кажучи вже про «гуманітарний розбій», системно вчинюваний Табачником?
— Тож чи є вихід з нинішньої ситуації?
— Вихід є. Це масовий спротив усіх громадян України. Нам треба забути про свої амбіції, відкинути всі партійні прапори і поставити на кону одне поняття — «Україна».
Політичні переслідування Юлії Тимошенко чи Юрія Луценка і навіть вищезгадувана відповідь з Генпрокуратури на відкритий лист, підписаний нами, дев’ятьма пересічними дніпродзержинцями, засвідчують тільки одне. Ні прокуратури, ні судів, які б служили винятково його величності Закону, у нинішній Україні просто немає. Дуже показово, коли сам Генпрокурор Віктор Пшонка в інтерв’ю одній iз німецьких газет щиросердно зізнався, що він є людиною команди, чим уже приголомшив увесь цивілізований світ? Тільки подумати — людиною команди, а не Закону!
Тому якщо говорити про вихід, то мені імпонує приклад грузинського президента Михаїла Саакашвілі, який ці безнадійно корумповані силові структури безжалісно розформував і на їхньому місці створив нові, ретельно продумавши механізми забезпечення того, щоб вони служили винятково своєму народові. І маємо яскравий результат — колись найкорумпованіша республіка у Радянському Союзі нині є прикладом демократії і цивілізованості.
Це маємо усвідомити й ми. Такі структури, як прокуратура чи суди, у нинішній Україні якомусь переформатуванню, реформуванню, підфарбовуванню не підлягають, хоч уже й сама нинішня влада заявляє про свої начебто добрі наміри щось у цьому напрямі робити. Справжні зміни відбудуться тільки тоді, коли над прокуратурою і судом відбудеться справжній, справедливий, народний суд з глибокою і всебічною оцінкою справжньої суті їхнiх діянь. Без цього вони й надалі залишатимуться формуваннями, вкрай небезпечними для суспільства.
Костянтин Писаренко народився у 1954 році на Херсонщині у родині лікаря–хірурга, який не мав обох ніг. Разом iз батьками також мешкав на Вінниччині. Служив у діючій Радянській армії, зокрема брав участь у бойових діях в Афганістані, де був поранений і нині є інвалідом третьої групи. Після демобілізації з 1987 року мешкає у Дніпродзержинську Дніпропетровської області. До жодної з політичних партій нині принципово не належить.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
