При всій самобутності іспанське кіно не можна назвати, подібно, наприклад, до французького, брендом, який здатен сам по собі заманити публіку у кінотеатри. У несправедливості цього ігнорування українські кіномани можуть переконатися завдяки фестивалю сучасних іспанських фільмів, який прокатна компанія «Артхаус–трафік» спільно з посольством Іспанії проводить уже всьоме.
Ретроспективу відкрив анімаційний фільм Хав’єра Маріскаля і Фернандо Труеби «Чіко і Рита». Анімація ніколи не була помітним явищем іспанського кінематографа. Тому навряд чи буде перебільшенням сказати, що «Чіко і Рита» стали першим повнометражним мультфільмом, чий успіх у критиків і глядачів вийшов за межі Іберійського півострова — стрічка отримала кілька десятків нагород в Іспанії та за її межами, в тому числі здобула головну національну кінопремію «Гойя» як найкраща анімаційна картина і відповідну номінацію на «Оскар».
Фернандо Труеба, один з найбільш іменитих іспанських комедіографів, і відомий художник–дизайнер Хав’єр Маріскаль, які виступили постановниками картини, разом володіють у Мадриді джазовим рестораном. Їхній спільний твір став справжнім освідченням у коханні «карибському» джазу: в центрі сюжету — взаємини піаніста і композитора Чіко та співачки Рити, а також їхнього мистецтва, що черпає натхнення у цій пристрасті. Заради цієї любовної історії, що розпочалась у Гавані наприкінці сорокових і переноситься потім у Нью–Йорк, герої залишають батьківщину і намагаються домогтися світового визнання. Тлом їхніх зустрічей і розставань, сварок і примирень стають культурні і політичні реалії епохи, однією з ознак якої є розквіт клубної джазової культури і расова нетерпимість. В основу стрічки лягла біографія уславленого кубинського музиканта Бебо Вальдеса, творами якого і озвучений фільм. Незвичній інтерпретації мелодраматичного жанру засобами анімації додає своєрідності майстерне поєднання традиційної мальованої техніки і двомірної комп’ютерної графіки, використаної для створення міських пейзажів і захоплюючих автомобільних погонь.
Щороку в іспанській ретроспективі обов’язково є хоча б одна епатажна трагікомедія із заплутаними кримінальними перипетіями. Цього року це «Неонова плоть» Пако Кабезаса, вже знайома українським глядачам за торішнім Одеським МКФ. Фільм розповідає про спроби героя звернути на себе увагу матері–повії, яка кинула його у дитинстві. Він організовує для неї будинок розпусти, а відтак вступає в протистояння з бандитами, під «дахом» яких перебувають місцеві борделі.
Більш камерна стрічка–драма Фернандо Леона де Араноа «Амадор», присвячена взаєминам пенсіонера і його вагітної доглядальниці. Це пронизлива історія двох самотніх людей, розділених віком та соціальним становищем, які поступово намацують точки емоційного перетину. Головну жіночу роль виконала перуанка Мегало Сольєр, що прославилася в стрічках своєї співвітчизниці Клаудії Льоси «Майденуза» і «Молоко скорботи».
Крім Києва, фестивальні стрічки будуть показані також у Дніпропетровську, Донецьку, Львові, Одесі та Харкові.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
