Останнiй прихисток космічного блукальця

      Якихось сто років тому, коли по-справжньому розгорнулося наукове вивчення кратерів на Місяці й було встановлено їхнє метеоритне походження, в астрономів цілком резонно виникало питання: а що ж наша матінка-Земля? Але тоді на жодне з таких питань учені дати відповіді не могли. Крига скресла після 1905 року, коли американець Д. Баррінджер розпочав багаторічні дослідження величезного кратера в штаті Арізона, який заглиблювався в земну поверхню на 175 метрів і мав діаметр 1200 метрів. Учений знайшов неспростовні докази, що ця гігантська структура, походження якої доти відносили до наслідків вулканічної діяльності, насправді є слідом від удару об Землю величезного метеорита. Було встановлено і його вік: 30 тисяч років. Відтак один за одним почали виявляти інші метеоритні кратери — в США, Австралії, Саудівській Аравії, Естонії. В науковий обіг на їх позначення навіть ввели спеціальний термін: «астроблема» (в перекладі з грецької — «зоряна рана»). Не стала винятком у цих пошуках і Україна, яка теж може «похвалитися» кількома власними астроблемами.

      Одна з найбільших розташована на Вінниччині, західніше від районного центру Іллінці. Історія її відкриття чимось нагадує ту, що склалася з Арізонським кратером. Ще в 1851 році професор Київського університету К.Феофілактов шукав у цих місцях поклади горючих корисних копалин. У долині річки Собик він вивчав кристалічні породи, які оголилися в крутих схилах обабіч річкової долини. Його здивувало те, що мінерали мали незвичайну форму — були ніби приплюснутими під дією величезного тиску. А за кілометр далі на поверхню виходила дуже крихка порода, найвірогідніше, від впливу високої температури. Пізніше, наприкінці століття, її визначили як вулканічний туф, що утворився в далекому минулому при виверженні магми, хоча, якщо йти за канонами геологічної науки, існування в зоні суцільного кристалічного щита вулкана — хай і давно погаслого! — було, щонайменше, дивним...

      Аномалія чекала свого пояснення аж до початку 70-х років минулого століття, коли в долину Собика прийшли геологи із сучасним свердлувальним та геофізичним устаткуванням. На той час на Землі вже відкрили понад сто кратерів метеоритного походження, і на основі їх вивчення сформувався відповідний розділ геологічної науки, яка в даному випадку працює на стику з астрономією. Точні виміри довколишнього рельєфу, десятки свердловин та подальші лабораторні дослідження розставили крапки над «і»: близько 100 мільйонів років тому в цьому місці в поверхню планети врізався величезний кам'яний метеорит, значно більший від Арізонського.

      Поважний вік слідів космічного блукальця і спричинив головні труднощі в його дослідженні. За минулі мільйони років кратер був частково знищений від вивітрювання та розмивання, змін у складках земної поверхні. Тільки спеціальні дослідження дозволили встановити реальні розміри «вирви» та реконструювати катастрофу, яка відбулася в мезозойську еру. Зіткнення з космічним тілом утворило кратер, внутрішній діаметр якого становив понад чотири кілометри. Зовнішній діаметр валу перевищує десять кілометрів. У центрі свердловина заглибилась на 340 метрів, але до дна кратера не дійшла. Проте результати вивчення аналогічних за розмірами астроблем дозволяють припустити, що відстань до дна залишилась незначною.

      Метеорит, який уже від тертя об атмосферу розігрівся до температури плавлення, після удару об земну кору вибухнув. Вивільнену при цьому енергію, як стверджується у деяких публікаціях, можна порівняти з вибухом 120-мегатонної бомби. Температура сягала 4-5 тисяч градусів. Про розмір самого метеорита судити важко, це вимагає спеціальних досліджень, але можна спiвcтавити з іншою астроблемою такого ж віку на території України — Бовтиським кратером в басейні річки Тясьмин на Кіровоградщині. Його діаметр близько двадцяти п'яти кілометрів, а вплив вибуху на довкілля можна порівняти з широкомасштабною ядерною війною. Після подібних катастроф кратери вистигають десятки років. (А тепер спробуйте не усміхнутися, згадавши, як в одному зі свіжих західних блокбастерів героїня йде по дну велетенського кратера відразу після падіння метеорита...)

      Іллінецький метеорит мав бути істотно меншим, та все ж обплавлені уламки і корінної породи, і «камінного гостя» розлетілися навколо на десятки кілометрів, а сейсмічна хвиля була настільки потужною, що подрібнила місцеві граніти за кілька кілометрів від епіцентру. В цьому можна пересвідчитись, підійшовши до скелястого берега Собика: ви тут не знайдете жодного великого валуна — шматки поколотого каменя вдається без будь-яких зусиль руками витягати з колись монолітної породи. У відкритих гранітних кар'єрах сусідніх сіл породу не треба підривати — її просто набирають екскаватором, адже подекуди вона дуже подрібнена, майже як щебiнь.

      Слід завважити, що місцеві мешканці доволі практично скористалися з можливостей, які їм дарувало саме небо. Поблизу кратера від високої температури відбулися метаморфічні зміни у гранітах — вони втратили міцність, стали крихкими, пористими. Люди скоро з'ясували, що кращого будівельного матеріалу годі шукати: він легко обробляється, а взимку тримає тепло ліпше, ніж цегла. За східною околицею села Лугова (розташованого просто в центрі кратера) місцеві кар'єри переплелися у справжнісінькі лабіринти. Варто пройти уздовж оголеної розробками породи — і пересвідчитесь, які зміни відбувалися в ній на різній відстані від кратера.

      Досі ми розповідали тільки про те, що лежить на поверхні. Утім не менше сюрпризів сховано і в глибинах. Поблизу Лугової знайдено найбільший у світі агат із так званих імпактних (тобто сформованих внаслідок метеоритного удару) порід. Розміри зразка — 14,5 х 25 х 32 см. Його зріз передано в подарунок всесвітньо відомому Музею природознавства Гумбольдтського університету в Берліні. Кратер містить розсипи невеликих алмазів, які утворилися під час вибуху. Розробка їх на сьогодні технологічно складна і нерентабельна, але не виключено, що в майбутньому вони заслуговуватимуть на промисловий видобуток. Врешті, у цьому теж його певна унікальність. Як зазначає автор книжки «Метеори, метеорити, метеороїди» В. Бронштен (Москва, 1987), такі сформовані під високим тиском модифікації вуглецю, як алмаз і лонсдейліт, «виявлені поки що тільки в двох метеоритних кратерах».

      Звичайно, за масштабами Іллінецька астроблема значно поступається найвідомішим у світі «зоряним ранам» (досить згадати хоча б мексиканський кратер Чиксулуб діаметром 300 км), але в нашій країні разом зі згаданою вище Бовтиською астроблемою вона належить до найбільших геологічних об'єктів імпактного походження. До того ж вона частково доступна для огляду, а не цілковито схована під верхнім шаром грунту. Однак в офіційному переліку геологічних пам'яток України, які повинні охоронятись законом, її нема. Отже, є достатньо підстав після вивчення всіх «за» і «проти» надати статус геологічного заказника цьому рідкісному об'єктові, де знайшов останнiй прихисток один із космічних блукальців.