Якихось сто років тому, коли по-справжньому розгорнулося наукове вивчення кратерів на Місяці й було встановлено їхнє метеоритне походження, в астрономів цілком резонно виникало питання: а що ж наша матінка-Земля? Але тоді на жодне з таких питань учені дати відповіді не могли. Крига скресла після 1905 року, коли американець Д. Баррінджер розпочав багаторічні дослідження величезного кратера в штаті Арізона, який заглиблювався в земну поверхню на 175 метрів і мав діаметр 1200 метрів. Учений знайшов неспростовні докази, що ця гігантська структура, походження якої доти відносили до наслідків вулканічної діяльності, насправді є слідом від удару об Землю величезного метеорита. Було встановлено і його вік: 30 тисяч років. Відтак один за одним почали виявляти інші метеоритні кратери — в США, Австралії, Саудівській Аравії, Естонії. В науковий обіг на їх позначення навіть ввели спеціальний термін: «астроблема» (в перекладі з грецької — «зоряна рана»). Не стала винятком у цих пошуках і Україна, яка теж може «похвалитися» кількома власними астроблемами.

Президентський указ від 21 квітня цього року оголосив про створення в Україні 13-го національного природного парку — Ічнянського НПП в Чернігівській області (у рамках Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затвердженої Постановою Верховної Ради України ще 1997 року). Але чи потрібні нам оті національні парки і загалом заповідні території? Судіть самі... Потрібно побудувати глибоководний судноплавний канал на Дунаї — і ось перешкода: Дунайський біосферний заповідник. Треба спорудити крісельний витяг на Говерлу — а тут вам заповідна зона Карпатського національного природного парку. Необхідно будувати міст через Хортицю — не дає національний заповідник «Хортиця» і заказник загальнодержавного значення «Дніпровські пороги». Треба добудувати Південно-Українську АЕС (Ташлицьку ГАЕС) і таким чином наповнити Олександрівське водосховище — заважає історичне урочище Бузький Гард у регіональному ландшафтному парку «Гранітно-степове Побужжя». «То нащо тоді, — обурюється заповзятий чиновник, — нам ці заповідники? З ними самі тільки проблеми і ніякого зиску». Може, їх «розігнати», як Сталін, котрий у 1951 році ліквідував 88 заповідників?