Кохання і смерть по-італійськи

      Востаннє Київ бачив «Джоконду», яка, до речі, не має нічого спільного з «тезкою» Леонардо да Вінчі, 80 років тому. Водночас у світі ця опера, прем'єра якої відбулася 8 квітня 1876 року в міланському «Ла Скала», є досить популярною, а головну партію в історії про кохання та смерть вуличної співачки Джоконди фахівців важають однією з найскладніших в оперному репертуарі.

      Відповідальну та почесну місію повернення «Джоконди» київському глядачеві директор Національної опери Петро Чуприна доручив Маріо Корраді, пояснивши своє рішення так: «Російські опери мають ставити росіяни, німецькі — німці, а італійські — італійці». Цілком імовірно, що цьому запрошенню прислужився і попередній досвід роботи з паном Корраді, який фігурує в репертуарній афіші Національної опери як постановник «Турандот» Пуччіні. Аби логічна «італійськість» нової вистави була якнайповнішою, до проекту «Джоконда» долучився й Італійський культурний центр на чолі з його директором Франко Болоньї.

      В основу лібрето Арріго Бойто було покладено роман Віктора Гюго «Анджело, тиран падуанський», події якого розгортаються у XVII столітті у Венеції. Режисер вирішив трішки змістити час і запрошує нас подивитися на пристрасті та кохання XIX століття. За своїм масштабом та розмахом «Джоконда» претендує на звання показово-монументального проекту: кошторис опери — близько 500 тисяч гривень, а одних лише костюмів було пошито шість сотень. Художник-постановник «Джоконди» — Марія Левитська, за балетно-хореографічний бік справи відповідає художній керівник балету Національної опери Віктор Яременко.