Слово Алчевських — діло Беклемішева
Усім відомо, що один з найбiльших пам'ятників Тарасові Шевченку встановлено в центрі Харкова — у Шевченківському саду. Цей монумент був створений у 1935 році за проектом скульптора Матвія Манізера. «Моделями», які позували митцям для зображень шевченківських героїв, були актори театру «Березіль» славетного Леся Курбаса. Але мало хто знає, що за 500 метрів від цього монумента, на вулиці, що тепер називається Раднаркомівська, ще у 1899 році було вперше встановлено пам'ятник Шевченкові. Наприкінці ХІХ сторіччя українці-інтелігенти не раз поверталися до думки, що настав час спорудити йому пам'ятник. І ось у 1898 році подружжя Алчевських — Христина (відомий український педагог-просвітитель і меценат) та Олексій — вирішують на власні кошти спорудити в саду біля свого будинку пам'ятник Тарасові. Христина Данилівна поїхала у Петербург до відомого скульптора, професора Академії мистецтв Володимира Беклемішева (який народився на півдні України і свого часу навчався у харківській малювальній школі) і замовила йому погруддя поета з білого італійського мармуру. На той час Беклемішев уже працював над пам'ятником Шевченку, про що свідчать спогади художника-ілюстратора «Кобзаря» Опанаса Сластіона, опубліковані у 1899 році в журналі «Киевская старина». Скульптор створив ще кілька ескізів пам'ятників Шевченкові.