Квентiн Тарантiно, Нiкiта Михалков i Геннадiй Зюганов на вiдкриттi фестивалю.
У столиці нашої колишньої батьківщини продовжується 26-й міжнародний кінофестиваль. Він належить до елітного «дивізіону» класу «А», одначе поки що атмосфера тут мало чим нагадує великий фест. Уваги зарубіжної преси практично ніякої, конкурсна програма досі нічим не вражає. До того ж, у пресу просочилася інформація про те, що на відбіркову комісію чинився тиск — їй вказали на кілька фільмів, які належало включити до конкурсу неодмінно. Докладніше про це уже наступного разу. А ще ж фестиваль є погорільцем; колишня штаб-квартира, знаменитий Манеж у самісінькому центрі міста, згорів дощенту якраз у день виборів російського президента, і тепер розміщується в Будинку кіно. Тому самому, який голова Спілки кінематографістів Росії Нікіта Михалков хоче капітально ремонтувати.
Одначе не все так погано у фестивальному домі. Нове місце проживання облаштували на диво компактно і зручно. Дивитися конкурсні фільми у Великому залі добре знайомого усім радянським і пострадянським кінематографістам доволі зручно, навіть комфортно. Підстав для нарікань преси (а це вона, зазвичай, любить робити) теж не видно — дивитися можна практично все, і без проблем. Для глядача теж чималий вибір — в кінотеатрах міста абсолютна більшість фестивальних фільмів і програм. От тільки без найменшого ажіотажу. Можливо, тому, що у Москві сонячно й тепло, відтак не дуже хочеться поринати в темряву залів. Та й ціни трохи кусаються, попри те, що москвичі, як відомо, не бідні.
Героєм відкриття став знаменитий американський режисер Квентін Тарантіно. На відкритті показали його фільм «Убити Білла-2», котрий одразу ж вийшов в російський (і, нагадаю, український) прокат. Вітаючи свого американського колегу, президент фестивалю Михалков (років із десять тому саме Тарантіно обійшов у Каннах його «Утомлених сонцем») охарактеризував його так: «Парадоксальний, іронійний, такий, що не подобається, одначе в ньому є головне — він знімає справжнє кіно, у нього актори грають, як у Чехова, він дуже талановита людина». Затим показали нарізку, де поєднали героїв тарантіновських та російських стрічок, у супроводі пісень групи «Ума Турман» (Турман виконує головну роль в обох «Біллах»). Американцю, вочевидь, сподобалося. Як і самому Біллу, а точніше акторові Девіду Керрадайну. Останнього у нас знають мало, хоча він і належить до відомої в Америці акторської династії. Його татко на ймення Джон, скажімо, зіграв у кіно щось із півтисячі ролей (таку кількість навіть уявити важко). Пишуть, що син прагне наздогнати батька, знімаючись у численних телесеріалах. А починав у кіно в роки Нового Голлівуду, наприкінці 60-х. Потому захопився східною філософією і навіть написав книгу «Дух Шаоліня», продюсував культовий серіал «Кунфу». Так що його вибір на роль Білла не є випадковістю. У фільмі взагалі немає випадковостей, бо ж це робота видатного сінефіла. Відтак картину пронизано цитатами й відсиланнями, історія кривавої помсти непомітно переходить в історію кривавої пристрасної любові (в тому числі й материнської). Звісно, не хотілося б опинитися на шляху отакої Чорної Мамби, але любов до кіно тут виховується і навіть насаджується. Серед інших, до речі, пригадується і відомий фільм Григорія Чухрая. Пам'ятаєте? Там дівчина-снайпер, червоноармійка, покохала білогвардійського офіцера. Щоби в фіналі таки пристрелити. Любов зла, боги милосердя частенько обходять її своєю увагою.
Наші на фестивалі також є. Звичайно, йдеться про фільм під промовистою назвою «Свої» російського режисера Дмитра Месхієва, головну роль у якому виконав Богдан Ступка, так що він є одним з претендентів на акторський приз. Нещодавно на сочинському фестивалі «Кінотавр» головний приз отримала стрічка Павла Чухрая «Водій для Віри» і всі страшенно хвалили нашого Богдана Сильвестровича, котрий і там зіграв чільну роль. Не забувають його російські кінематографісти — ні в Москві, ні в Пітері. Ще коли й у Києві згадають, буде зовсім добре.
А ще тут представляють, поза конкурсом, міжнародний проект (США — Україна — Словаччина) — фільм «Кровне споріднення». Режисером стрічки є Олег Гаренчар — американець словацького походження. Донедавна документаліст, він дедалі успішніше працює в ігровому кіно. Його новий фільм є драмою. Молодий американець прибуває у нову Словаччину в пошуках своїх справжніх батьків... Такий сюжет, напевно, сподобався б, скажімо, Іванові Миколайчуку, в якого був інтерес до подібного життєвого матеріалу. А загалом прикметним є інтерес до спільної праці різних країн. Будемо сподіватися, що «поїзд піде» саме з цього фільму.
Своєрідну «нову хвилю» можна було побачити і в естонському фільмі «Бунт свиней», який у конкурсі представили режисери-дебютанти, а донедавна критики і журналісти Яак Кільмі та Рене Рейнумяги. Вочевидь, автори звернулися до свого босоногого дитинства середини 80-х, коли в СРСР починалася горбачовська перебудова. Літній табір, в який вивезли кілька сотень підлітків. Трохи надміру збуджених, передусім сексуально (попри твердження вихователів про те, що секс буває тільки «за бугром»). Емоційний градус суттєво підвищується тоді, коли герої фільму виявляють за колгоспним свинарником сотні гнилих туш і починають готувати виставу під назвою «Прогнило щось у нашій державі»... Це така собі соціальна комедія, жанр, який хотілося б побачити і на вітчизняних теренах... Де, як відомо, поки що суцільний «свіжак».
Що ж, фестиваль тільки набирає ходу. Постежимо. Як кажуть, не може ж так бути, щоби нічого та не було.
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
