Три дні «червоного рівня» терористичної загрози, масштабна операція переслідування й понад 12 годин облоги — за переслідуванням терориста, який минулого понеділка влаштував стрілянину біля єврейської школи в Тулузі, стежила вся Франція. Поліція, що оточила будинок підозрюваного о третій годині ранку середи, довго вмовляла його здатися, залучивши до переговорів його матір і заарештувавши брата. Терорист, озброєний автоматом Калашникова та іншою вогнепальною зброєю, обіцяв вийти до правоохоронців до 14:30. Одразу після того, як призначений час минув, французькі телеканали повідомили, що злочинця затримано. Проте невдовзі цю інформацію спростував міністр внутрішніх справ Франції Клод Геан, який від початку операції перебував на місці подій.

Індія стала найбільшим у світі імпортером зброї, обігнавши за цим показником Китай. Згідно з даними оприлюдненого вчора звіту Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру, у період з 2006 по 2010 роки на долю Індії припадало 9 відсотків світового імпорту зброї. І надалі, за прогнозами експертів, ця країна залишатиметься найбільшим споживачем озброєнь. Водночас провідним експортером зброї й надалі залишаються США, друге–третє місця посідають Росія і Німеччина.

Як виглядає камера смертників? Хто в неї потрапляє і за що? Як себе ведуть люди після такого судового вердикту? Чи варто скасувати смертну кару? Ці запитання набули особливої ваги з огляду на останні події в Білорусі, яку збурила страта засуджених у справі про теракт у мінському метро 11 квітня 2012 року. З проханням поділитися своїми міркуваннями з цього приводу кореспондент «УМ» звернулася до спадкового юриста Дмитра Горбунова, який свого часу, хоч і недовго, побував у камері для засуджених до «вишки». Дмитро — один із багатьох білорусів, що за Олександра Лукашенка відсиділи за «економічною» статтею. У 1996 році він отримав 8 років колонії, з яких відбув за ґратами п’ять, ставши жертвою боротьби президента з корупцією (на суді Горбунов та ще один підсудний стверджували, що справа про хабарі була підстроєна брестським КДБ)

Наша розмова відбулася 16 березня. Тоді ми обоє ще не знали, що саме цією датою датовано повідомлення про страту Влада Ковальова, яке наступного дня отримала його мати…