91–річний українець Іван Дем’янюк так і не дочекався результатів розгляду своєї апеляції на рішення Мюнхенського суду, який 12 травня минулого року визнав його винним у співучасті у розстрілі понад 28 тисяч євреїв у таборі смерті Собібор. Минулої суботи Дем’янюк помер у будинку для літніх людей у Баварських Альпах, де місцева Феміда дозволила йому перебувати в очікуванні остаточного вердикту. Тепер справу буде закрито і в уявленні багатьох людей Дем’янюк, чий процес був одним із найгучніших у Німеччині за останні кілька років, так і залишиться злочинцем. Адже можливості довести свою невинуватість у нього вже не буде.
За даними розслідування, проведеного Центром iз розкриття злочинів нацистів у Людвігсбурзі, у 1943 році Іван Дем’янюк працював охоронцем у концтаборі Собібор. Ці дані було передано в прокуратуру міста Мюнхена. У 1988 році українця вже судили за аналогічним звинуваченням — в Ізраїлі, куди його видали Сполучені Штати Америки, де пан Іван жив із 1952 року. Визнавши Дем’янюка садистом–охоронцем із польського концтабору в Треблінці, ізраїльський суд виніс вердикт: смертна кара. Проте через п’ять років Верховний суд Ізраїлю цей вирок скасував. Вища Феміда визнала: садист на прізвисько Іван Грозний, за злочини якого судили Дем’янюка, — це інша особа.
У тому, що Дем’янюка сплутали з тезкою, переконані і його колишні односельці з села Дубові Махаринці на Вінниччині. Іванів Дем’янюків там до війни мешкало двоє — Миколайович та Андрійович. Андрійович, дізнавшись у 1970 році про те, що розшукують охоронця нацистського концтабору, повісився...
Після реабілітації в Ізраїлі Іван Миколайович повернувся до США, де йому згодом повернули відібране було громадянство. Але не надовго: у 2001–му процес розпочався знову, і паспорта громадянина США Дем’янюка знову позбавили. Так він і помер особою без громадянства.
У 2009–му хворого й немічного Івана–Джона екстрадували до Німеччини. Попри намагання адвокатів довести, що аусвайс (посвідчення охоронця концтабору) Дем’янюка — фальшивка, сфабрикована КДБ, мюнхенський суд визнав його справжнім. Хоча у квітні минулого року було оприлюднено дані з доти засекреченого звіту ФБР, у якому йшлося, що КДБ, прагнучи спаплюжити емігрантів–антикомуністів, підробляв дані про їхню нібито співпрацю з нацистами.
Після рішення Мюнхенського суду вважається доведеним, що Дем’янюк справді служив у нацистських концтаборах. Імовірно, так воно й було, адже не кожен у роки Другої світової наважувався обрати замість співпраці смерть. Проте в будь–якому разі не може не впасти в око затятість переслідування Дем’янюка, який провів у судах понад 20 років свого життя. Навіть німецька преса зазначала, що свого часу у ФРН було виправдано багатьох охоронців концтаборів — саме з тієї причини, що вони лише виконували накази.
«Цей суд — таке лицемірство... Не сумніваюся: якби ті, хто його судив, жили за Третього рейху, то вбивали б євреїв тисячами і не пікнули», — обурюється в коментарі «УМ» громадянка ФРН українського походження Дарія.
Зрештою, якщо притягувати до відповідальності виконавців злочинних наказів, які, можливо, й справді цього заслужили, то скількох дідусів із минулим доглядачів ГУЛАГу й плашками ветеранів Великої Вітчизняної довелося б судити...
За словами експерта у справах щодо нацистських злочинців Кристіана Рютера, у ФРН дрібних виконавців чужих наказів не судили, на відміну від НДР — там їм давали по 4–6 років за пособництво, а після об’єднання Німеччини реабілітували як жертв сталінського режиму. Дем’янюк, якого засудили до п’яти років ув’язнення вже в «новій» ФРН, став винятком. Невже тому, що українець? А українців, на відміну від представників багатьох інших націй, захистити нікому.