Без права на життя

Знищили — і кінці у воду

Про розстріл Коновалова громадськість дізналася тільки з вечірнього випуску теленовин — його рідні вже майже рік живуть чи то під охороною, чи то під конвоєм.

Ще до отримання страшної звістки Любов Ковальова планувала цього тижня разом з адвокатом, правозахисниками та журналістами об’їхати всі тюрми Білорусі, де можуть утримувати смертників — починаючи з Жодінського СІЗО. Адже навіть про місцезнаходження Ковальова і Коновалова, починаючи з 14 березня (нагадаємо, саме цього дня в новинах білоруського телебачення оголосили, що президент Олександр Лукашенко не задовольнив прохання Влада про помилування), ніхто нічого не знав. Крім того, що в СІЗО КДБ у Мінську такі більше не значаться...

Страта засуджених у справі про теракт громадськість просто шокувала. Ніхто не очікував, що розстріл двох молодих жителів Вітебська відбудеться так похапцем. Любов Ковальова наголошує: це сталося ще до розгляду наглядової скарги, поданої адвокатом її сина Станіславом Абразеєм. Представник Комітету з прав людини ООН 17 березня вказав на те, що направлену матір’ю Ковальова в цю структуру скаргу, згідно зі звичайною процедурою, буде розглянуто лише після проходження справи через усі можливі інстанції у власній країні.

Більшість мешканців Білорусі не вірить у винуватість Ковальова і Коновалова. Багато хто навіть вважає, що, не ставши дорозслідувати їхню справу і знищивши свідків (або, не можна виключати, навіть виконавців), влада просто «ховає кінці у воду». За даними незалежних соціологічних опитувань (зокрема, Незалежного інституту соціально–економічних і політичних досліджень), у грудні в те, що молоді вітебчани винні у скоєнні минулорічного вибуху в метро, не вірили 43,4% білорусів. Ще близько 20% просто вважали справу «темною» і вагалися з відповіддю. Після скороспішної страти Ковальова і Коновалова близько 75% населення (за даними інтернет–джерел) не вірять у справедливість суду в справі про теракт.

Нагадаємо, в цій справі дійсно забагато «білих плям». Докази у справі одразу після завершення слідства було знищено, відео з камер спостереження на станції метро «Жовтнева» — змонтовано. Зокрема, за даними слідства, підозрюваний в організації теракту (ймовірно, Коновалов, оскільки Ковальова звинуватили лише в тому, що він знав про приготування до злочину, але не повідомив правоохоронні органи) поклав сумку з вибухівкою під лавку на платформі. Проте незалежні експерти запевняють: характер пошко­джень вибуховою хвилею свідчить, що вибухівку було закладено в одну з опор лавки — а отже, ще заздалегідь.

Квіти як злочин

У будь–якому разі, залишилося відчуття, що смертний вирок було винесено ще до того, як пролунав вибух у метро. Недарма після вибуху 11 квітня були ті дві години інформаційного вакууму, а потім відразу інтерв’ю на вулицях Мінська: «Що б ви зробили з винними в цьому кошмарі?» Було абсолютно ясно, що відповість у шоці більшість і до чого готують суспільну думку. Досвід життя при диктатурі вчить: пропаганда нічого не робить просто так — навіть новини.

Одразу після звістки про страту Ковальова і Коновалова в Мінську і Вітебську почалося спонтанне вшанування їх пам’яті. Небайдужі люди досі покладають квіти й запалюють свічки біля будинку по вулиці Рєпіна у Вітебську, де живе сім’я Влада Ковальова. Близько 30 людей минулої неділі вишикувалися в живий ланцюг у його під’їзді. Любов Ковальова вийшла до них і з кожним обнялася.

На одній із площ Вітебська, біля підземного переходу, де в квітні вшановували пам’ять жертв мінського вибуху, і в самому Мінську, біля меморіальної дошки на вході до станції метро «Жовтнева», з’явилися жалобні портрети Влада Ковальова. Але простояли не більше п’яти хвилин...

Працівники силових відомств у цивільному постійно чергують і на «Жовтневій» — на випадок подальших акцій пам’яті чи протесту. Така сама картина склалася в місті над Двіною: за словами очевидців, у Вітебську вже кілька днів впадає в око велика кількість міліції, а біля під’їздів, де живуть сім’ї Ковальова і Коновалова, постійно чергують силовики в машинах із тонованим склом. В одну з таких машин увечері в суботу затягли хлопця, що йшов до будинку Ковальових із квітами. Як повідомлялося пізніше з посиланням на соціальні мережі, його відпустили без складання протоколу.

«Убивця Лукашенко» палить за собою мости

Акції в пам’ять про розстріляних відбулися і за кордоном. Хтось просто молиться за упокій душ страчених, але багато хто персонально Влада Ковальова називає невинно убитим режимом Лукашенка.

У Москві вікна білоруського посольства завалили білими квітами з чорними стрічками, з’явилася навіть табличка, що бажала вбивцям вітебських хлопців «горіти в пеклі». У посольстві було терміново посилено заходи безпеки.

У Брюсселі на будівлі диппредставництва РБ хтось написав криваво–червоною фарбою: «Це посольство вбивці Лукашенка, а не народу Білорусі».

У Вільнюсі дипломатам теж довелося віддуватися за своє начальство — на ворота в знак протесту надягли наручники.

На Заході страту Ковальова й Коновалова сприйняли як остаточний перехід Лукашенка «за межу» — проігнорувавши прохання Євросоюзу про відстрочку виконання вироку, президент Білорусі фактично спалив за собою останні мости. Свій жаль з цього приводу вже висловили глава дипломатії ЄС Кетрін Ештон, очільник Європарламенту Мартін Шульц та інші європейські політики.

Сусід Ковальових, опозиціонер із Вітебська Борис Хамайда вважає, що тепер влада може помститися Любові Ковальовій, яка, впевнена в невинуватості сина, намагаючись врятувати його життя, побувала навіть у Раді Європи. «За останній рік Любов Іванівна Ковальова стала символом боротьби за життя свого сина, за життя кожного з нас... Вона стала символом білоруської жінки, білоруської матері. Тому наш обов’язок — захищати її. Треба пам’ятати про це, тому що я не виключаю, що проти неї можливі якісь провокації», — заявив пан Борис.

Сама ж Любов Ковальова має намір «іти до кінця». Вона провела власне розслідування і тепер домагається зустрічі з президентом Лукашенком. «Я буду боротися далі хоча б заради пам’яті про мого сина, — каже Любов. — Може, так судилося — ціною життя Влада зупинити цей ланцюжок смертей?».

Як не «вишка», то «психушка»...

Білорусь — єдина країна в Європі і СНД, де смертну кару не скасовано і на неї не діє мораторій. Любов Ковальова завжди була проти застосування вищої міри покарання, так і голосувала на референдумі з цього питання 1996 року. Зараз Євросоюз закликає офіційний Мінськ ввести мораторій на смертну кару.

Але поки на совісті влади може виявитися ще одне життя. У мінському СІЗО вже більше двох місяців проводить голодування опозиціонер із Новополоцька Вітебської області Сергій Коваленко. Два дні тому йому примусово поставили крапельницю, ухвалено рішення про примусове лікування в «психушці». Справа політична: Коваленко голодує на знак протесту проти незаконного, на його думку, вироку. В лютому його засудили на рік і місяць в’язниці за те, що нібито ухилявся від відбування умовного терміну, винесеного за вивішування біло–червоно–білого прапора на головній ялинці міста. Це був перший Новий рік після 19 грудня 2010–го, коли нація просто впала в депресію через зливу арештів по всій країні.

Тепер історія може повторитися. Якщо метою Лукашенка було залякати народ і показати силу, то її досягнуто. По всіх містах і селах сьогодні люди впівголоса говорять про свавілля влади, а експерти прогнозують повільне сповзання країни у сталінізм.