Доброго дня, шановна творча наша газета «УМ»! Читаю «УМ» шостий рiк, жалкую за роками, коли я не знався з тобою, газето. Ти для мене є найрiднiшою, бо я втратив усю свою родину, втратив єдиного друга життя, свою пiдтримку — дружину. Федора Данилiвна була найкраща людина у свiтi. Ось так 10 років сам у «однокiмнатцi», у чотирьох стiнах i живу.
Ти, газето моя, тримаєш мене на цiм свiтi. Я тебе щоденно чекаю i, дочекавшись, приймаю, як рiдну. 25 вересня 2012 року менi виповнюється 89 рокiв. Дiток своїх не було. Народився в селi Чернещина Зачепилiвського району Харкiвської областi. Батькiв моїх у 1929 роцi розкуркулили, бо жили таки заможно — землi мали чотири десятини, пару волiв, корiвку i коня, свiй плуг, двi борони.
У хатi мешкали дiдусь, бабуся, бабусина незряча менша сестра, тато, мама та нас восьмеро дiтей. Отак i жили «куркулi», працюючи вiд зорi вранiшньої до зорi вечiрньої. У багатих пiдробляли i зводили кiнцi з кiнцями.
Менi, тодi дев’ятирiчному хлопцевi, врiзалися у пам’ять голоднi 1932—33 роки. Нашу сiм’ю на Соловки не вiдправляли, але ярлик «куркулi» висiв на парканi. Перед 1932—33 роками примусово охопили Чернещину колективiзацiєю. Бiльшiсть селян довго не хотiли об’єднання, а влада шаленiла, влаштовувала наскоки на село озброєних яничар, якi вiдбирали в людей зерно, отримане у 1932 р. за пiвроку роботи в ТОЗi. Потiм створили в селi буксирськi загони, якi очолювали чотири росiйськомовнi особи у шкiрянках зi зброєю. Буксиристи (їх називали «буксидристами») складалися з мiсцевої голоти, безграмотнi ледарi, нероби, якi ходили по хатах i вiдбирали зерно, теплий одяг, полотно, швейнi машинки, гусей, курей. Скотини вже не було, бо здали до ТОЗу ранiше. Люди спохопилися, що ж буде далi, як пережити зиму, коли у вереснi спустошили всi запаси їжi.
Хто проворнiший, той устиг виїхати на Донбас, у Росiю, а потiм i виїхати було нiяк, бо стояли загони НКВС i повертали всiх назад.
Наприкiнцi жовтня 1932 р. вiдбулася генеральна шуканка. Наїхало в село багато озброєних людей, i мiсцевi посiпаки почали забирати в людей квасолю, горох, соняшникове насiння, картоплю, буряки, моркву, усе йшло на «держпоставку». З осенi почали люди пухнути, мерти без їжi. У нас у сiм’ї було заховано два чували ячменю, вiдер п’ять квасолi, засолене м’ясо бичка. Усе це буксирники знайшли, дуже побили батька, матiр, дiдуся. Перед Новим, 1933, роком у нашiй сiм’ї померли тато, мама, бабуся, два мої братики, згодом й усi решта вiддали Богу душу. У селi створили загiн iз чотирьох возiв трупникiв, якi збирали померлих i вiдвозили в яри, вкидали, не ховаючи. Трупники їздили з червоними прапорами та транспарантами з гаслом: «Смерть куркулям i пiдкуркульникам!»
Узимку 1933 року вже чотири пiдводи не встигали вивозити мерцiв. Очолював трупарiв якийсь Мiша iз Краснограда, якого дуже боялися, бо забирав i живих, ще повзаючих, людей. Кричав: «Што я буду єхать за нiмi завтра, вкiдайте, там дойдут!».
Наприкiнцi березня я вже не мiг ходити, долiз до рiчки, ловив жаб та їв, з’їв кiлькох їжакiв, мабуть, п’ять чи сiм вужiв. Як трохи оклигав, рибу ловив i їв, їв квасець, трави, бруньки вишень...
Коли вже пiднявся на ноги, почав ходити, то покинув Чернещину i влаштувався у Карлiвцi на крохмальний завод. Із розповiдей селян я чув, що в Чернещинi вiд голоду померло бiльше тисячi. Селянин Петро Пивник стверджував, що близько 1300 чоловiк. У селi жив мiй родич Григорiй Одонець, iнвалiд iз дитинства, який запевняв, що, за його пiдрахунками, загинуло не менше 1400 осiб.
Для чого я це пишу? Дехто ще й сьогоднi каже, що голоду не було. Той, хто заперечує голодомор, — це перевертень, лакуза, свiдомий лакей, гузнолиз. Ставлять ще пам’ятники Сталiну, Ленiну. Увiчнюємо катiв українського народу. Це глум над українцями. До чого довели люд, що людина їла людину! Це вiдбулося на найкращих землях свiту, у житницi Європи, всього свiту. Хай буде земля пухом усiм загиблим, щоб не повторилися комуни, ТОЗи, колгоспи, ГУЛАГи, вiйни. Нiколи не повиннi керувати комунiсти державою Україна. Я вважаю, що тi, хто пiдтримує сьогоднi комунiстiв, є ворогами нашого українського народу. Який ти нещасний, мiй український люде! Скiльки горя ти стерпів за свою багатовiкову iсторiю. Чи коли ми прокинемося вiд довгої сплячки? Чи будемо господарями своєї держави, своєї долi? Я запитую кожного читача газети: хто ми? Чи насправдi ми хохли, чи нас такими зробило життя?
Пишу, як було...
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
