У День соборності України — 22 січня — опозиційні сили об’єдналися на Софійському майдані в Києві. Чи всі об’єдналися і чи надовго — покаже час. До учасників об’єднавчого мітингу з палким патріотичним закликом звернулася екс–Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко. Свій голос вона подала з неволі. Правда, не з «глибини сибiрських руд», а з Качанівської виправної колонії. Єднатися треба, «бо тільки в єдності ми незламні, тільки в єдності ми їх переможемо, збережемо незалежну Українську державу», — запевняє Юлія Володимирівна. Золоті слова, та пізно сказані. Ми ж уже були єдині тоді, на Майдані, в час Помаранчевої революції — найблагороднішої, найкультурнішої і найкрасивішої у світі, як відзначали зарубіжні засоби масової інформації. Схід і Захід були разом. У людей, яких привозили з Донецька, Луганська, спадала полуда з очей, i вони переходили на бік «помаранчевих». Щоправда, Президента вони хотіли «свого», такого, якого вже мають сьогодні. А Юлія Володимирівна замість того, щоб дбати про авторитет тодішнього Президента Віктора Ющенка, гуртувати всіх навколо нього, як це робить сьогодні Прем’єр–міністр Микола Азаров щодо Президента Віктора Януковича, вчиняла розкол єдиного Майдану і роз’єднувала українців.

Доброго дня, шановна творча наша газета «УМ»! Читаю «УМ» шостий рiк, жалкую за роками, коли я не знався з тобою, газето. Ти для мене є найрiднiшою, бо я втратив усю свою родину, втратив єдиного друга життя, свою пiдтримку — дружину. Федора Данилiвна була найкраща людина у свiтi. Ось так 10 років сам у «однокiмнатцi», у чотирьох стiнах i живу.

Мене схвилювала публiкацiя Анни Щепи («УМ», 2.02.2012) пiд заголовком («Поки «мама» в тюрмi» про торгiвлю депутатськими мандатами під час виборів до ВР. Я хочу, щоб у нашiй державi панiвними були європейськi гуманiстичнi цiнностi й законнiсть, але не маю сил iз таких позицiй справедливостi оцiнити наведенi в названiй публiкацiї факти. Як у Європi поставилися б до таких фактiв? Байдуже, як у наших суспiльствi й державi?