Серпень 2008–го. «Миротворчі» російські бронемашини входять на територію Грузії. (Фото Рейтер.)
23 лютого, на День захисника Вітчизни (російської), у Москві з помпою, за участі президента РФ Дмитра Медведєва та військовослужбовців, які влітку 2008 року брали участь у бойових діях на території Грузії, відбулася прем’єра фільму «Серпень. Восьмого» («Август. Восьмого»). Стрічку знято на кошти російського Фонду підтримки кіно — як зазначив його голова Сергій Толстиков, «ішлося, по суті, про державне замовлення».
У Грузії цю картину режисера Джаніка Файзієва розцінили однозначно — як російську пропаганду, спрямовану на внутрішнього споживача. Після обурених виступів грузинської діаспори «Серпень. Восьмого» зняли з прокату в Азербайджані та Молдові. А днями з’явилася інформація, що у відповідь на заклики Всеукраїнського громадського об’єднання «Георгія» та ВО «Свобода» Міністерство культури заборонило прокат цього фільму і в Україні — як такого, що розпалює міжнаціональну ворожнечу і є антигрузинським за змістом.
Проте невдовзі Мінкульт поширив прес–реліз, у якому стверджується, що інформація про заборону прокату кінострічки не відповідає дійсності — просто тому, що державного посвідчення на право його розповсюдження і демонстрування на території України ще не встигли видати. Оскільки дистриб’юторська компанія, яка має намір здійснити прокат цієї стрічки, звернулася по дозвіл тільки 28 лютого, а на розгляд заявки відведено від 10 до 25 днів.
На думку першого заступника голови Держагентства України з питань кіно Сергія Сьомкіна, чутки про нібито заборону були лише «вдалим піар–ходом дистриб’юторів для підвищення популярності фільму». І з огляду на те, як зарясніли форуми відповідного спрямування (а також видання на кшталт газети «Кримская правда») повідомленнями про заборону «в угоду бандєровцам і Саакашвілі» «прекрасного правдивого фільму, який необхідно переглянути», у цих підозрах є зерно істини. Недарма ж продюсер «Серпня» і генеральний директор компанії «Главкіно» Ілля Бачурін після російської прем’єри задоволено відзначив: «Ми знаємо, що фільм викликав дуже неоднозначну оцінку серед глядачів. І найбільше нас тішить те, що він нікого не залишає байдужим!»
На початку року в Україні почалася масштабна рекламна кампанія російського худфільму «Серпень. Восьмого». Нещодавно я ознайомився з цим «шедевром». У принципі, вже знайомий з фільмами «Грозові ворота», «9–та рота» тощо, тож нічого нового й не очікував. Звичайна путінська агітка, де прості російські хлопчики захищають матінку Росію від жорстоких грузинів, правда, чомусь за Кавказьким хребтом. Прямо як у Лермонтова — «Злий чечен повзе на берег». Звернімо увагу, не на берег Москви–ріки. Може, тому і «злий», що доводиться повзати у себе вдома?
Не беруся оцінювати художню цінність цього твору, я не кінокритик. Але виникає багато запитань щодо сюжету та його прив’язки до історичних подій. Наприклад: президент Росії спокійно відпочиває у себе вдома, під боком дружини, раптом серед ночі його сповіщають про віроломний напад грузинів. Незрозуміло, на кого напад і чому віроломний? Адже Цхінвальський регіон входить до складу суверенної Грузії, цілісність кордонів якої визнає весь світ. Тим більше незрозуміло, з якого дива миролюбна Росія, якось так випадково, сконцентрувала біля кордону з Грузією (Рокський тунель) 40 тисяч війська з танками, артилерією, авіацією. Ігноруючи українсько–російські угоди щодо Севастополя, без будь–якого повідомлення українському урядові кораблі Чорноморського флоту було приведено до бойової готовності. Морську піхоту Росії на десантних кораблях потайки перекинули з Криму на узбережжя Кавказу. І це ще не все — в Абхазії 10–тисячна група військ, готових до вторгнення. Нагадаємо для порівняння: вся сухопутна армія України налічує 70 тисяч осіб.
По всій Росії нашкребли тих небагатьох досвідчених пілотів, із бойовим досвідом, що ще залишилися з часів Радянського Союзу. Подейкують, що Росія стягнула до кордонів із Грузією до 70 відсотків своїх боєздатних частин. Просто неможливо тримати в бездіяльності таку величезну кількість людей і техніки. Та й гроші вже витрачено чималенькі. Отже, війна на вторгнення вже стала невідворотною. Тому у фільмі «Серпень. Восьмого» по–дурному виглядає офіцер російських миротворчих сил, який викликає свого чотирирічного сина на відпочинок із Москви в Південну Осетію, запевняючи дружину, що в регіоні мир та спокій.
Для того, щоб читач, а можливо, і потенційний глядач цього фільму зміг розібратися, що ж насправді відбувалося в серпні 2008 року на багатостраждальній землі Грузії, повернімося на кілька років у минуле. Росія завжди мала імперсько–загарбницькі наміри щодо сусідніх народів. На Кавказі, натравивши одне на одного Азербайджан та Вірменію, заливши кров’ю Чечню, вона забезпечила собі контроль над цими державами. Залишалася Грузія. Незважаючи на окупацію частини Грузії — Абхазії, президент Саакашвілі продовжував вести незалежну від Росії національну політику. Тож волелюбну країну треба було покарати, а якщо вдасться, то й включити до складу імперії. Після втрати статусу світового жандарма Росії потрібен був реванш — маленька переможна війна.
Історія часто проводить паралелі. Усі ці події до болю нагадують Російсько–фінську війну. Та сама розстановка сил. Ті самі звинувачення до маленької країни в агресії проти величезного монстра. Але військова кампанія з Грузією одразу пішла шкереберть. Потужним ударом грузинська армія розтрощила сепаратистські формування. Сценарій, за яким хоробрі осетини б’ються з грузинами, добровольці з країн СНД їм допомагають, а росіяни лише намагаються відновити мир в регіоні й розвести протиборчі сторони, не пройшов.
Завдяки поміркованій політиці грузинського уряду, сепаратисти не отримали масової підтримки з боку місцевих осетинів. Дедалі частіше широкі кола осетинського народу почали згадувати, що ще в березні 1925 року, на п’ятому з’їзді Рад робітничо–селянських депутатів Північно–Осетинської автономної області, було ухвалено рішення: «Здійснити об’єднання Південної та Північної Осетії в межах Радянської Соціалістичної Республіки Грузія». Головна причина такого рішення очевидна: у Грузії небезпека денаціоналізації осетинів була меншою, ніж у Російській Федерації.
Довелося розпочати повномасштабне вторгнення. Фактично, за словами мого знайомого польського дипломата, «Путін 8 серпня 2008 року — це Гітлер 1 вересня 1939–го». Та, незважаючи на масове застосування авіації, артилерії і танків, добірні військові частини росіян, включно зі спецназами ГРУ та МВС, протягом двох днів не змогли вибити грузинів із Цхінвалі. Втрати росіян були вражаючими. Поранення отримав навіть сам командуючий 58–ї армії вторгнення, генерал Анатолій Хрульов.
Грузини залишили Цхінвалі за наказом свого командування лише після погрози росіян піддати масовим ударам з повітря Тбілісі та інші міста Грузії.
Заступник начальника генштабу Росії Анатолій Ноговіцин визнав, що збройні сили Грузії — вже не ті, які 15 років тому програли війну осетинським сепаратистам: «На нинішній момент це сучасна, добре мобілізована армія, споряджена сучасною зброєю». Москві довелось погодитися на припинення вогню через побоювання серйозної реакції Заходу та кризи затягування війни, з вірогідними партизанськими ударами по розтягнутих, вразливих комунікаціях. Агресія Росії тільки згуртувала грузинське суспільство.
Газетна площа обмежена, тож не будемо детально описувати окремі бої. Підіб’ємо сумні підсумки цієї чергової війни на Кавказі сухими цифрами.
На 13 серпня 2008 року втрати Грузії були такими. Міністерство оборони: 133 людини загинуло, 70 зникло безвісти, 1119 поранено, в тому числі при авіанальотах.
Міністерство внутрішніх справ: 13 загинуло, 209 поранено. Цивільне населення: 69 загинуло, 209 поранено. Загалом — 215 загиблих, 1469 поранених і 70 зниклих безвісти (тобто, швидше за все, потрапили в полон, були закатовані і знищені)
Відомості про втрати, яких зазнала під час Серпневої війни Росія, як завжди, дуже суперечливі. Згідно з офіційними даними, загинуло 74 людини, поранено 340, зникло безвісти 19. Та враховуючи сумний досвід Чеченської війни, коли росіяни, щоб приховати свої втрати, закопували бульдозерами тіла власних солдат, а на запасних коліях у Ростові–на–Дону місяцями стояли набиті тілами загиблих солдатів рефрижераторні вагони, варто навести й дані з інших джерел.
Так, президент Грузії Михаїл Саакашвілі заявив, що з російського боку було знищено 400 солдатів та офіцерів, поранено 1208. Інформаційне агентство «Медіаньюз» повідомило: 58–ма армія втратила вбитими та пораненими 1789 солдатів, 105 танків, 81 бронемашину, 10 установок «Град», 5 установок «Смерч», 7 літаків, 2 гвинтокрила. Грузинський вебсайт «Наша Абхазія» 12 серпня писав: «У Грузії так багато трупів російських солдат, що їх не везуть у Росію».
* * *
Власне, ця війна не дала Росії перемоги, хоча й відірвала від Грузії бідний скелястий регіон. З цього приводу навіть з’явився анекдот — Путін, обурюючись, кричить на Медведєва: «Что ж ти, урод, нє прєдупрєділ, что в Южной Осетіі нєт нєфті?!»
Отже, жодної мети не досягнуто. Саакашвілі лишився при владі, вивів Грузію з СНД. Незважаючи на великий наплив біженців із Південної Осетії та Абхазії, підвищив життєвий рівень населення. Зберіг та модернізував армію. Світова спільнота ніколи не визнає новітнього «аншлюсу» Абхазії та Південної Осетії. А російські війська нарешті позбулися статусу миротворчих разом із ореолом непереможних. Залишилося тільки знімати дурнуваті фільми. Схоже, території, рясно политі кров’ю як грузинського, так і російського народів, потрібні тільки для вдоволення амбіцій кремлівського тандему Медведєва—Путіна.
До речі, з часом ці амбіції обходитимуться Росії все дорожче і дорожче. Тому напрошується висновок: росіяни, бережіть грузинів та українців, бо коли вони закінчаться, Кремль візьметься за вас!
«Здавалося б, у житті гарненької розлученої москвички Ксенії залишається небагато місця для драматичних ситуацій: так, син Тьома важко переживає розлучення батьків, так, залицяльник повністю поглинутий кар’єрою, так, мама втручається в особисте життя, але складно назвати ці обставини критичними.
Усе змінюється, коли колишній чоловік, офіцер миротворчих сил, просить Ксенію прислати Тьому до нього — подихати гірським повітрям у чудовому селищі в будинку його батьків. Він стверджує, що це цілком безпечно — та малий Тьома й не відчуває ніякого страху, адже поруч тато, добрий і непереможний герой. Але настає день, коли ворожі танки входять у місто — і світ найстрашніших ігрових ілюзій хлопчика стає реальністю...»
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
