«Незручний» класик

«Незручний» класик

Прикро, та в рідних Харківцях (саме в цьому селі тодішнього Лохвицького по­віту 2 березня 1882 року за новим стилем народився митець слова, тут і похований) усе обмежиться скромним шкільним заходом. Запрошувати сюди гостей сьогодні просто соромно. Передовсім тому, що головний осередок пам’яті відомого земляка — збудований у 1970 році на місці, де стояла хата батьків письменника, літературно–меморіальний музей — перебуває в передаварійному стані. Як повідомила «УМ» його директорка і єдина працівниця Лариса Яковенко, котра, до речі, працює на 0,75 ставки, музей функціонує, та під час екскурсій вона боїться, щоб гостям нічого не впало на голову й під ними не провалилася підлога. Адже тут немає опалення, дах затікає, підлога «гнила». За словами начальника районного відділу культури Едуарда Чавдара, навіть один із кутів будинку «відійшов», що загрожує обвалом стін, — будiвля давно потребує капітального ремонту.

Соціальне кіно з комерційним прицілом

Соціальне кіно з комерційним прицілом

Сергій Безруков, Єгор Бероєв, Ніна Русланова, Марина Голуб, Федір Добронравов, Лія Ахеджакова, Дмитро Дюжев, Андрій Федорцов, Анастасія Заворотнюк, Катерина Васильєва, Олексій Горбунов, Михайло Пореченков, Гоша Куценко ... Цих та інших акторів першого ешелону продюсер Георгій Малков якимось дивним чином зібрав у своєму альманаху «Мами». Дивним, бо це справді найбільш затребувані актори російського кіно, робочі графіки яких розписано на кілька років наперед. «Ми максимально підлаштовувалися під акторів, але найголовніше — актори самі хотіли знятися у цьому фільмі і завжди йшли нам назустріч», — так сформулював секрет цього сузір’я в «Мамах» Георгій Малков.

Гіркий Майдан

Гіркий Майдан

Напередодні сьомої річниці Майдану «УМ» спробувала з’ясувати, чи написано вже головну книгу про Майдан (див. №211 за 22.11.2011). Однозначної відповіді тоді отримати не вдалося, зокрема й тому, що, як показує наше життя, майданівська тема в новітній історії України не закрита: маємо свіжі майдани підприємців, учителів, афганців, шахтарів... Не дивно, що література про даний феномен досі залишається актуальною. Наприклад, у книжці братів Капранових «Щоденник моєї секретарки», дія якої відбувається у вікопомний 2004–й, усе ті самі обличчя — невдоволені життям в Україні українці.

Людина з прокату

Людина з прокату

Поява в прокатному плані українського дистриб’ютора фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» (реж. Михайло Іллєнко) й ажіотажу навколо нього, крім екзальтованих вигуків «Нарешті, наше!», ставить суто прагматичні запитання: чи може національний кінопродукт зацікавити масового глядача, чи може бути частиною індустрії (тобто чи здатні ми не тільки виробляти, а й заробляти), чи може він конкурувати на міжнародному кіноринку? Як не крути, а визначальною підтримкою з боку глядача є все ж голосування грошовими знаками, а не суперечки в інтернеті. Звісно, розмова з паном Філіпповим дуже швидко вийшла за межі фінансової площини. Якими є перспективи українського кіно, виходячи з прикладу «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», — судіть з нижченаведеної розмови.

Всі статті рубрики