Для дітей він — просто дядя Женя, для батьків — доктор Комаровський. На сайті відомого педіатра з Харкова можна прочитати багато відгуків на кшталт: «Дуже прикро, що побачила вашу програму тільки зараз, коли моїй дитині вже два роки, — вже встигли зробити досить багато помилок».
Поява майже два роки тому Євгенія Комаровського у медично–просвітницькій програмі про здоров’я дітей «Школа доктора Комаровського» на телеканалі «Інтер» стала приємною несподіванкою для глядачів, яких частіше балують розвагами, аніж корисною, цікаво поданою інформацією. Практично безпрецедентно, після уже першого сезону в ефірі, «Школа...» заслужено отримала «Телетріумф» — і це рішення експертів національної телепремії одностайно (!) схвалили незалежні телекритики.
Спробуємо з’ясувати, чи докладає надмірних зусиль український «Беджамін Спок» — книгу Євгенія Комаровського «Здоров’я дитини і здоровий глузд його родичів» перевидавали в Україні та Росії уже майже двадцять разів — щоб бути популярним телеведучим?
— Євгенію Олеговичу, якби в країні не роздули проблему свинячого грипу, як вважаєте, чи великою залишалася б iмовірність того, що ви станете телеведучим?
— На той час, коли розпочалася істерія стосовно свинячого грипу, сценарій та зйомки пілотного проекту «Школи доктора Комаровського» вже практично затвердили. Тож вiрогiдність мого перевтілення у телеведучого і без грипу була близькою до 100 відсотків. До того ж у моєму житті вже була ситуація, коли пілотний проект був у планах, ось–ось збиралися знімати, але за два тижні до попередньо затвердженої дати все раптово зірвалося. Донині не можу зрозуміти, з чиєї ініціативи. (Євгеній Олегович у своєму блозі анонсував зйомки ток–шоу з робочою назвою «Дорослим про дітей з доктором Комаровським» для одного з центральних каналів у лютому 2009–го. Продюсувати проект збирався Олександр Цекало. — Авт.) Напевно, істерія в період свинячого грипу і моя поява на кількох вітчизняних телеканалах iз роз’ясненнями про хворобу та ситуацію багаторазово зменшили ймовірність відмови від медично–просвітницького проекту з незрозумілих причин.
— Чим відрізняється підготовка нинішніх випусків «Школи доктора Комаровського» від тієї, коли робили перші телепрограми? Вчитися бути телеведучим складно?
— У «Школі доктора Комаровського» я не роблю нічого, чого б мені не доводилося робити в житті. Коли ти впродовж 30 років відповідаєш на запитання батьків (часто — не індивідуальні, від однієї мамочки, а групові — одночасно від кількох), коли є досвід проведення лекцій у великих залах, то все, до чого треба звикнути, — не звертати увагу на камери. А до цього у мене була можливість звикнути, оскільки до інтерівського проекту я епізодично з’являвся на різних телеканалах майже 20 років поспіль. Тактика підготовки нинішніх випусків «Школи...», у порівнянні з попередніми, особливо не змінилася.
— На вашу думку, на скільки успіх проекту залежить від ваших особистих старань та вмінь, на скільки — від команди, яка робить програму?
— Телепрограми — це завжди командна робота. З’ясовувати, чий успіх більший, хто скільки процентів вклав — справа невдячна і, як мені здається, абсолютно некоректна. Тут своє слово, як на мене, повинні сказати телевізійні критики, втім вони переважно ігнорують нашу програму.
— Років півтора–два тому вітчизняні телеканали активно експериментували з медичними програмами. На «Інтері», зокрема, виходили «Знахарі» зi співведучою, прекрасним лікарем Ольгою Богомолець. Як вважаєте, скільки телепрограм про здоров’я має бути?
— Програм повинно бути щонайменше три. Одна — орієнтована на всі питання, що стосуються дітей (як «Школа доктора Комаровського»), але вона має виходити за межі дитинства у бік вагітності, її планування, питань педагогіки тощо. Друга програма має бути терапевтичною — фактично у тому ж форматі, але давати відповіді на питання про здоров’я дорослих і старих людей. Ну і третя, однозначно, має бути медично–політичною, в ефірі якої порушували б питання системи охорони здоров’я, які виходять за межі компетенції батьків, звичайних дорослих людей. Урешті–решт, можна безкінечно обговорювати , які у нас погані садочки чи школи, але виправити медичні аспекти освіти чи перебування дитини у дитячому садочку можна двома способами, які не виключають один одного. Перший — що можуть батьки, це для програми номер один, і другий — що може держава, це для програми номер три.
— «Школа доктора Комаровського вже має дві статуетки «Телетріумфу». Перша з них не викликала жодних питань. Минулого року медично–просвітницький проект став «Кращою дитячою програмою». Це вас не здивувало?
— Звичайно, здивувало. Бо зрозуміло, що ніякого стосунку до дитячих програм «Школа доктора Комаровського» не має. І те, що проект номінували саме у цій категорії, щонайменше дивно. Втім жодних сумнівів, що організатори обрали одну з найкращих програм i що ми заслужили «Телетріумф». Інше питання: напевно, варто було б запровадити ще одну номінацію — наприклад, «Пізнавальна програма». Це однозначно для нас. Ну ще можна придумати персональну номінацію для доктора Комаровського — ведучого пізнавальної програми.
— Що для вас комфортніше — бути теле– чи радіоведучим?
— Теле– і радіоефіри, прямі чи у запису, не викликають у мене ніякого дискомфорту. І почуваюся я і в радіо–, і в телестудії нормально. Суттєва перевага телевізійного запису — присутність очей, які можуть співпереживати те, про що ти говориш. Хоча очі інколи бувають такими, що бачити їх зовсім не хочеться.У такому випадку — краще радіо... Коли натикаєшся на такі очі, думаєш про те, що радіоефір усе ж простіший і не такий шкідливий для нервової системи.
— Банальне запитання: коли ви все встигаєте? Писати книги, вести колонки у газетах, займатися справами клініки тощо. І чи може так статися, що ви раптом почнете займатися ще чимось новим? Наприклад, почнете робити чиновницьку кар’єру?
— І відповідь банальна: багато чого я не встигаю зробити. Багато чого встигаю, завдяки людям, які створюють мені прекрасні умови для роботи. Робити щось нове я однозначно буду, але кар’єра чиновника, як на мене, — це шлях у нікуди та суцільний дискомфорт, це постійне з’ясування стосунків iз людьми, які займаються не своєю справою. Тому я буду намагатися докладати максимум зусиль, щоб не стати на цей шлях.
Євгеній Комаровський, 51 рік, педіатр.
Закінчив Харківський медінститут.
З 1983 року працював в обласній дитячій інфекційній лікарні м. Харкова.
Був лікарем відділення реанімації, потім завідувачем інфекційного відділення.
2006 р. — відкрив власний консультаційний центр.
Кандидат медичних наук, лікар вищої категорії, автор книг про здоров’я дітей і батьків.
Із березня 2010–го — автор і ведучий програми «Школа доктора Комаровського» («Інтер»), яка отримала дві премії «Телетріумф».
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
