Зречення материнської мови і перехід на чужу, навіть не виїжджаючи в інші краї, — симптом духовного каліцтва.
Язик є у телят, котів, папуг, свиней, птахів, вовків і ще лютіших звірів. А мова є лише в українців.
Той, хто на своїй рідній землі зрікся рідної мови, в житті нічого серйозного не досягне. Він став посередністю.
3 російської на українську переходять в Україні розумні і сильні люди. З української на російську — блазні та хронічні невдахи.
Людина, яка на своїй батьківщині безпричинно говорить чужою мовою, цим самим демонструє обмеженість і дурість. Людина, яка на своїй батьківщині переходить на чужу мову з тими, хто її і без цього розуміє, розписується у своїй нікчемності.
«Національною мовою не говорять окупанти, раби і дурні», — якось казав Президент. Когось пропущено в цьому переліку? Якщо це про Україну — згадано, либонь, усіх...
Колись їх називали «лімітниками». Чи плювацьким словом «ліміта» з наголосом–притиском на останньому складі. У роки «розвиненого соціалізму» наприкiнцi існування СРСР це означало, що людина потрапила до Києва з провінції відповідно до квот набору іногородньої робочої сили, встановлених партійними органами.
Але до Києва переселялися з села також талановиті письменники, здібні вчені, популярні співаки, успішні спортсмени. Бо недарма кажуть, що видатні особистості народжуються в провінції, а помирають у столицях. Появу цих особистостей неможливо квотувати, поняття всіляких лімітів і квот на них не поширюється. «Лімітники» — будь–хто, але не вони...
Талант утвердиться будь–де, не зраджуючи себе й ні під кого не підлаштовуючись. Але ж талант, справжня особистість — рідкість. А посередностей, що мавпують під інших, перекидаючись з рідної мови на «общєпонятний язик», — скільки завгодно на київських вулицях.
Вони — «ліміта». Тобто прошарок друго– чи третьосортного люду, який постійно принижується і втискує себе в ліміти упослідженого соціуму. Їхня недолуга «общєпонятность» є ні чим іншим, як способом маскування й приховування пролімітованої неповноцінності.
Мова Вєрки Сердючки...
Народний артист України Андрій Данилко, він же Вєрка Сердючка, говорить цією мовою, пародіюючи «общєпонятность» цих духовних покручів, їхню провінційність, банальність, глупство. Він, Вєрка Сердючка, сміється з них, поза сценою лишаючись Андрієм Данилком. А вони день у день, 24 години на добу, лишаються Вєрками Сердючками...
Мова — найцінніший спадок від нації та матері. Відмовитися від мови — зректися нації і зрадити рід.
Чингіз Айтматов увічнив себе, заявивши світу: «Якщо моя мова помре завтра, я готовий померти вже сьогодні». Огляньтеся, скільки довкола мерців–самогубців! Чи свідомих убивць свого народу...
Українець переходить на російську — ознака того, що перетворюється на хохла.
Якщо слово — зброя, то відмова від рідної мови — це ніж у спину своїй нації.
Українець шанує українську мову; малорос говорить тією мовою, за яку більше платять; хохол відмовляється від української навіть тоді, коли за це не тільки не платять, а й мають його за дурня.
Рідна мова не забувається. Якщо з кимось таке трапилось чи якійсь нещасній людині вона стала поперек горла, цьому є очевидний діагноз: деградація.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
