«Тварини — це і є моя родина»

У мешканки міста Бориспіль Раїси Глазунової — велика «родина». Разом із нею живуть 43 коти і 8 собак. Свій притулок для тварин пані Раїса утримує власним коштом, адже ніякої допомоги сторонньої жінка не має. Але найбільше, що непокоїть господиню «котячого» дому, те, що вже навесні вона разом з усією хвостатою братією залишиться без даху над головою...

«З квартири нас викинули»

Із Раїсою Глазуновою я познайомилася випадково. У черзі в супермаркеті вона розповідала знайомій про своїх тварин і скаржилась, як важко їх утримувати. Як тільки я почула, що котів у неї майже півсотні, мій інтерес до розмови цих двох жінок значно зріс. І я поквапилася познайомитись із жінкою. А вже за кілька днів пані Раїса запросила мене познайомитися з її «родиною».

Зустрічати мене вийшла майже вся дружня братія. По подвір’ю бігали, на диво, лагідні собаки, а як тільки я переступила поріг будинку, перед очима з’явилося кілька десятків котів. Щиро зізнаюся, бачити одразу стільки мурчиків в одному місці мені ще не доводилось. Але найбільше здивувало те, що всі тварини були дуже доглянуті — чисті, розчесані, нагодовані. Як вдається це самотній жінці? Пані Раїса не приховує: опікуватися тваринами — каторжна праця, але на це жінка не зважає. Головна проблема — це відсутність житла. Будинок у приватному секторі в центрі Борисполя, де вона живе зі своєю «родиною», Раїса Глазунова винаймає.

— П’ять років тому ми жили на квартирі. З житлом допоміг мер міста. Тоді в мене було 105 котів і 4 собаки. Звісно, утримувати їх у квартирі було, м’яко кажучи, не зручно, — каже пані Раїса. — Проте я не нарікала і раділа, що в нас нарешті з’явився дах над головою. Знайшовся навіть спонсор, який допоміг створити умови для нормального функціонування притулку: допоміг поставити пластикові вікна, очисники повітря, систему вентиляції... Там ми мешкали три роки. Але люди постійно нарікали, писали скарги, і врешті–решт нас викинули з тієї квартири — виламали броньовані двері, винесли тварин. Це була гучна справа — про той випадок і преса писала, й телебачення говорило... Ненабагато краще живеться і тут. Таке сусідство дуже дратує мешканців навколишніх будинків. Тільки де гавкнув собака — значить мій. Хоча мої тварини абсолютно не агресивні й лагідні. На ніч я закриваю їх у флігелі, а вранці випускаю на подвір’я. За його межі вони не вибігають (двір пані Раїси огоро­джений парканом. — Авт.). Проте сусіди всіляко демонструють своє незадоволення, пишуть скарги.

Але й це житло скоро доведеться залишити. За словами жінки, будинок, який вона орендує, збираються продати. Хоча його власниця абсолютно не проти того, що тут живуть тварини, а навпаки, підтримує пані Раїсу в цій шляхетній справі. Договір оренди дійсний лише до 1 травня, і якщо цій «родині» ніхто не допоможе, вони опиняться на вулиці. Жінка бідкається, що тварини, які звикли до домашнього затишку, просто не виживуть на вулиці.

— У моєму будинку порядок, я кілька разів на день прибираю, роблю дезінфекцію, — каже Раїса Глазунова. — Доводиться прокидатись о 5–й ранку і лягати не раніше 12–ї ночі. Тварини нагодовані, чисті, мають необхідні щеплення і навіть паспорти міжнародного зразка. А викинути їх на вулицю — це просто аморально. Адже я дала друге життя тим, кого вже один раз зрадили. Та й сама не уявляю свого життя без них.

«Писала навіть до Азарова»

Раїса Глазунова не перестає вірити у краще. Вона стукає в усі двері і сподівається, що хтось зрозуміє її проблему та допоможе. Проте поки що отримує лише відписки.

— Я писала листа в Кабмін на ім’я Миколи Азарова. Там відповіли, що по допомогу треба звертатись у міську раду, також порадили звернутися в Міністерство екології, але й звідти мені надіслали відписку, а конкретної допомоги не надали. Чиновники в один голос говорять, що потрібно допомагати людям, а не тваринам. Але ж я теж людина! А ці тварини — моя родина.

І справді, багато хто пані Раїсу не зрозуміє, адже в нашому суспільстві переважає думка, що треба допомагати дітям–сиротам, знедоленим пенсіонерам, інвалідам, а не тваринам. Мовляв, про безпритульних собак подбаємо тоді, коли важливіші проблеми повирішуємо. Але навряд наше суспільство стане цивілізованим, якщо митиме одну руку, залишаючи іншу брудною?

Пані Раїсі утримувати на свою пенсію і невеликий дохід від пункту прийому макулатури притулок дуже важко.

— Коти з’їдають більше п’яти кілограмів корму на день, але ж, крім них, у мене є ще й собаки. Також необхідно купувати засоби дезінфекції. Мені дуже важко, тому я щотижня даю оголошення в місцеву газету, де повідомляю, що готова віддати тварин у добрі руки. Проте «всиновлювати» їх не квапляться, — скаржиться пані Раїса.

Заради своїх «дітей» жінка відмовляє собі майже в усьому. Раїса Володимирівна вже більше 16 років нікуди не їздить. За весь цей час жодного разу не відвідала рідний Урал, звідки родом. Адже тварин немає на кого залишити бодай на один день.

У кімнаті в жінки дуже скромно. Старе ліжко, така сама шафа. Купити нові меблі вона не наважується, бо не знає, що буде завтра і де опиниться її «родина». Тому, за словами Раїси Глазунової, краще ці гроші витратити на тварин.

«Маю шматок землі, щоб збудувати притулок»

Із чого почалося таке своєрідне захоплення, жінці важко пригадати.

— Просто одного дня принесла додому маленьке чорне кошеня. І от доглядаю за тваринами вже 16 років, — каже Раїса Володимирівна.

Котів і собак на вулиці вона давно не підбирає — «добрі» люди самі підкидають їх. Наприклад, минулої зими, 8 лютого, якраз на день народження пані Раїси, підкинули відразу шестеро цуценят. А два місяці тому біля свого будинку жінка знайшла кошеня, яке до того ж було хворе і не могло відкрити рот, доводилось годувати його за допомогою шприца по кілька разів на день.

Пані Раїса розуміє, що в якій би квартирі чи будинку в центрі міста вона не жила, сусіди навряд чи будуть задоволені. Тому мріє про міні–притулок європейського зразка для тварин. За словами жінки, це має бути спеціальне добре оснащене приміщення — з кахельними стінами, стоком. У такому закладі має бути ветеринар, нехай і не штатний. Такий центр жінка згодна побудувати на власній земельний ділянці, проте коштів на це вона не має.

— У мене є 10 соток приватизованої землі в межах міста. Я б із задоволенням побудувала на ній притулок для тварин. На це потрібно близько 200—300 тисяч гривень. І якби знайшлася людина, готова допомогти, я навіть дала б притулку її ім’я! Але до 1 травня нам потрібно знайти хоч якесь житло, адже викинути тварин на вулицю неприпустимо, — каже пані Раїса.

Раїса Глазунова не опускає руки і не падає духом. Вона вважає, що мусить бути сильною, адже на ній лежить відповідальність за життя нехай і звичайного кота. Тож кому не байдужа доля тварин і хто хоче та має можливість допомогти, телефон пані Раїси — в редакції.

Людмила КОВАЛЬ