Молитвою проти холоду

Понад півсотні бездомних людей зібралися в суботу у Свято–Вознесенському храмі, що неподалік столичної станції метро «Деміївська», аби вшанувати пам’ять своїх друзів, які загинули цієї зими на вулицях Києва від морозів. За першими офіційними даними, замерзлих нарахували півтори сотні, а минулого тижня влада «підкоригувала» статистику і заявила, що загинули від морозів тільки 18 осіб. Настоятель храму отець Павло, який служив панахиду, сказав: «Люди замерзають не в полі й не в лісі, а за 30 метрів від теплих домівок. Ці 30 метрів їм не дає подолати людська байдужість! Сьогоднішня подія для нас — це нагода для духовного зростання».

Атмосфера в храмі приголомшувала теплом і зворушливістю. Люди, які не мають, де жити, зі сльозами на очах згадували загиблих на вулиці знайомих. Свято–Вознесенський храм — один iз небага­тьох у Києві, де можна побачити безхатченків під час Богослужіння. І причащаються вони разом з усіма прихожанами. «Ми ніколи нікого не ділимо на багатих і бідних. Поряд може стояти успішна людина і та, яка не має домівки, — пояснює отець Василь. — У нинішньому суспільстві прийнято звертати увагу на людей успішних і мати стосунки з тими, в кого є достаток. Але ми повинні пам’ятати, що кожна людина, незалежно від того, у якому стані вона знаходиться в цьому світі, носить на собі Божественну печать».

Після відправи кожен отримав благословення священика та іконку «Спаса Нерукотворного» і був запрошений на благодійний обід, який разом із парафіянами влаштувала доброчинна організація «Друзі спільноти святого Егідія». У дворі храму безхатченкам роздавали гарячий чай з пончиками, гречану кашу. На запитання, як перебули лютневі морози, бездомна Люба каже: «Їздила з друзями по електричках», а щоб міліція не докучала, «треба охайно вдягатися, слідкувати за собою». Бездомний Юрій прийшов на благодійний обід на милицях, зимує по під’їздах, каже: «Морозу не боюся, боюся вологості». На вулиці чоловік опинився після смерті матері: «Приїхав, з хати дах зняли, двері повиносили». З під’їзду по­стояльця не виганяють, бо той не смітить. Їжу купує на милостиню.

Безкоштовним обідом не гребують і деякі самотні кияни. Знайшовся серед них і шанувальник нашої газети Юрій Яковенко: «Я не безхатченко, але при нагоді стараюся не пропускати ці обіди. А хіба не можна?».

ДОВІДКА «УМ»

Традиція служити панахиду народилася, коли 2006 року загинула на вулиці від морозу молода жінка на ім’я Міла. Разом з родиною вона приїжджала до Києва на заробітки з Закарпаття. Під час морозів її разом із дітьми вигнали з дому, який вона винаймала під Києвом. Маленьких дітей вдалося прилаштувати у родичів, тоді як сама жінка залишилася ночувати на вулиці. В першу ж ніч, коли «вдарило» мінус 30 градусів, у самісінькому центрі міста, біля сходів розважального центру «Арена», вона замерзла. «Смерть Міли стала для нас викликом: як допомогти в Києві вижити людині, яка не може захистити себе сама? Єдиний вихід — солідарність, підтримка та співчуття до тих, хто живе поряд», — вважає Юрій Ліфансе з «Друзів спільноти святого Егідія». Волонтери цієї благочинної організації в холодні лютневі дні щодня роздавали безхатькам на вулицях міста гарячу їжу, теплі речі та ліки. «За місяць роздали понад 2,5 тисячі порцій їжі 250 бездомним, трьом допомогли повернутися додому в інші регіони», — каже Юрій Ліфансе.