Кульгава грамотність

Кожен має право на помилку. Але якщо мовні огріхи — не виняток, а правило, то це вже ознаки непрофесіоналізму і безграмотності. В ефірі вітчизняного телебачення їх немало. Найдрібніші помилки помічає Анатолій Капелюшний, викладач кафедри мови засобів масової інформації журфаку Львівського національного університету імені Івана Франка.

400 сторінок про помилки телевізійників

— Анатолію Олексійовичу, які мовні помилки в ефірі вітчизняних телеканалів фіксуєте останнім часом?

— Найперше, телевізійники розучилися відмінювати числівники. Наприклад, кажуть не «п’ятисот», а «п’ятиста». В українській мові є «сто — ста», «сорок—сорока», і за цим принципом на багатьох каналах журналісти змінюють усі числівники. Або — «поверхневе» замість «поверхове». Неначе студенти добре вчать пароніми — слова близькі за звучанням, але різні за значенням. Утім уже на робочому місці на знання журналістів, напевно, впливає мова безграмотних чиновників iз центрів зайнятості, які на прес–конференціях кажуть «вільна вакансія». І телевізійники повторюють цю фразу, хоча з першого курсу вчили, що так говорити не можна. Бо слово «вакансія» уже й означає «вільна, незайнята посада».

— Минулого року ви видали книгу «Телебачення прямого ефіру: практика мовлення, типові помилки». За який період на 400 сторінках зібрано мовні огріхи вітчизняних телеведучих? Які помилки найпоширеніші у вітчизняному телеефірі?

— У книзі є приклади помилок телеведучих, починаючи десь із 2005 року. Найпоширеніші з них — неправильні вимова слів та наголоси. Наприклад, «на головАх» замість «на гОловах» кажуть на «5–му каналі», «спинОю до воріт» замість «спИною» — на Першому Національному. Або — «цигАн» замість «цИган» чуємо в ефірі львівської ТРК «Люкс». Прикладів можна наводити багато, але загальний висновок такий: під упливом російської мови журналісти, які говорять у побуті російською (переважно також неправильною), переносять її ритмо–мелодику у свою українську мову. Не можна в російську фразу просто вставити українські слова. Вислів «нА смерть» (часто у вітчизняному телеефірі говорять про жахи) — це калька з російської. Правильно казати «на смЕрть».

Часто телевізійники не знають правильних наголосів у запозичених словах. Наприклад, дуже вживане нині слово «гелікоптЕр». Воно прийшло до нас із французької мови, тому наголос має бути на літері «е». Оскільки переважна більшість журналістів вивчає англійську, то перед телекамерою впевнено повторює відповідно до англійської вимови «гелікОптер».

Деякі помилки продиктовані обмеженим кругозором журналіста. Скажімо, на ICTV говорили про місто «ТОрез» Донецької області. В ефірі звучало б правильно «ТорЕз», якби журналіст знав, що населений пункт було перейменовано в 60–ті роки на честь генерального секретаря ЦК Компартії Франції Моріса Тореза.

У тих, хто тільки починає працювати у прямому ефірі, помилки можуть вилітати просто від хвилювання. Коли з’явилася у випусках новин на «5–му каналі» Тетяна Даниленко, читаючи текст про встановлення пам’ятника Елочці–людожерці, сказала, що це персонаж «Ельфа і Петрова». Не думаю, що це від незнання.

«Коли зацвіте багно»?

— Якщо оцінювати телемовників і конкретних ведучих як школярів, хто знає українську мову на «добре», хто відмінник, а хто двієчник?

— Порівняно з іншими, непогано тримається «1+1», там найчастіше правильно вживають слова і наголоси, але часто ставлять апостроф, де не треба (скажімо, у слові «мавпячий»). Серед малих каналів планку більш–менш тримає UBR. На «5–му каналі» дехто навчився говорити краще, але загалом вимогливість до мови останнім часом упала, напевно, й тому, що рутина їх заїла. Коли журналіст працює дуже багато, можуть виникати помилки втоми.

Серед телеведучих, які найкраще говорять українською, можна назвати Андрія Куликова, Анну Безулик, Аллу Мазур, Юлію Бориско. А от Наталка Мосейчук чомусь неправильно наголошує «кілОметр». Позитивне враження від української мови ведучих ТРК «Ера»: кваліфіковані Світлана Орловська, Юлія Дилова, Тетяна Хмельницька і Тетяна Терехова. Хоча в окремих сюжетах деякі репортери «Ери» говорять дуже поганою українською мовою.

Окремо хочу сказати про прямі трансляції футбольних матчів на каналах «1+1», «2+2» та «Футбол». У цих репортажах коментатори роблять дуже багато помилок. Найменше їх — в Олександра Гливинського та Сергія Панасюка. Ігор Циганик починав iз того, що не міг побудувати фразу, але тепер уже виговорився.

— Дуже багато нарікань на титри українською мовою до російськомовних фільмів і передач, мовні казуси часом стирчать уже у назвах. Наприклад, мелодрама «Коли зацвіте багно». Мало б бути, «Коли розквітне багульник», навіть якщо перший варіант відповідника назви квітки «багно», а «багульник» — другий.

— Титри на телеекрані — це машинний, комп’ютерний переклад з російської на українську, в який дуже часто редактори не вносять жодної правки. Там є такі «перли» в субтитрах, особливо до нескінченних російських фільмів та розважальних програм, що просто неможливо читати.

— Чи може бути бездоганною українська мова телевізійників, якщо Прем’єр–міністр говорить «по–білоруськи», посадовці — переважно російською, а в телеефірі дуже багато двомовних проектів?

— Двомовних проектів на телебаченні не треба взагалі, бо в них українська мова перетворюється здебільшого на казна–що. Вважаю, на рівень грамотності телевізійників суттєво впливає загальна налаштованість на російську мову і прагнення її зробити не тільки другою державною, а провідною. «Екзотична» мова наших політиків засмічує ефір. Журналісти ж наслідують мовні огріхи можновладців замість того, щоб виправляти їх. Якби телевізійники говорили підкреслено правильно після прямої мови з помилками, гадаю, це б і політиків спонукало вдосконалювати свою українську мову.

— Чи є якісь регіональні мовні особливості на львівських телеканалах?

— Інколи можна почути діалектні слова. Хоча журналістів із Західної України так багато на загальнонаціональних каналах, що, здається, в їхньому ефірі галицькі слова й наголоси лунають ще частіше.

Тенденції однакові на регіональному й на загальнонаціональному телебаченні: зниження вимогливості щодо звучання правильної української мови. Коли ти скажеш чи напишеш «Сталінгад» замість назви відомого міста, ніхто тебе не розстріляє. Це позитивний момент. Але зниження відповідальності за зроблені помилки — це й негатив. Бо знижується загальний рівень культури мовлення. Коли журналісти роками не можуть запам’ятати, що правильно говорити «у серЕдині», «помилОк», «стАтуя», плутають дати й назви — це вже вияви непрофесіоналізму рядових телевізійників і топ–менеджерів каналів.

Коли мовні питання — політика

— Як ви ставитеся до того, що у випусках новин на каналі СТБ ведучі говорять за правилами так званого скрипниківського (Харківського) правопису 1928 року — не «ефір», а «етер», не «Європа», а «Европа», не «класичний», а «клясичний»?

— Колись Іван Огієнко (тоді ще не було держави Україна) казав: «Нехай буде поганий правопис, але єдиний для цілої країни». У випусках новин один канал розхитує норми української мови — хай розхитує. Своїх колег уже наслідують Ігор Татарчук на «5–му каналі», дехто на «1+1». Це означає, що окремі норми можуть прижитися раніше, ніж їх офіційно приймуть. А деякі не приживуться ніколи: «діялектика» чи відмінювання слова «метро» у множині — «харківське і київське мЕтра».

— Пане Анатолію, чи в усьому збігаються погляди на правила української мови у київських і львівських науковців: ваші, Олександра Пономаріва, Анатолія Васяновича?

— Олександр Данилович Пономарів — великий ентузіаст нового правопису, щоправда, інколи передає куті меду, хоче запровадити все й негайно. Але науковці його підтримують. Не підтримує немовознавець Петро Толочко. Утім, якщо слухати наших деяких проросійськи налаштованих істориків, то в українську мову треба вводити «э оборотное».

— Що ви відповідаєте людям, які кажуть: яка різниця — «в Україні» чи «на Україні»? Тарас Шевченко писав: «На Вкраїні милій».

— Не мало значення, вживати «в» чи «на», допоки це не стало політичним питанням. Ті, хто каже «на Україні», або байдужі до України, або проросійськи налаштовані й уважають, що держави Україна немає. Шевченко писав «на Вкраїні», але держави Україна тоді не було. Вживання прийменника «в» — це ознака поваги чи визнання незалежності країни. До речі, я не помічав, щоб україномовні тележурналісти вживали «на Україні». Це роблять політики, які бачать Україну частиною Росії.