Солідарність олігархів

      Останній тиждень перед проміжними виборами народного депутата України у 151-му окрузі, які відбудуться 20 червня, позначився гарячковою метушнею зі зняття своїх кандидатур частиною претендентів. Якщо раніше добровільно зійшов з дистанції без будь-якої мотивації свого вчинку лише один кандидат-бізнесмен, то за якихось три дні згаданого тижня перед «годиною Ч» — одразу четверо. Ще кілька учасників перегонів також заявляють про свої наміри вилучити власні прізвища з кандидатського списку, але з офіційними заявами про це в окружну виборчу комісію чомусь не поспішають.

      Без сумніву, найпомітніші самозняття відбулися у таборі провладних кандидатів. Їхнi «ляльководи», нажахані перспективою перемоги висуванця блоку «Наша Україна» Олександра Кулика, терміново влаштували спільну прес-конференцію керівників двох обласних парторганізацій — Партії регіонів і СДПУ(о) — голови правління ВАТ «Полтавагаз» Олексія Лелюка та генерального директора ТОВ «Бурат» Василя Бугрія. На ній «об'єднаний» соціал-демократ Бугрій зачитав заяву про зняття своєї кандидатури з одночасним закликом до виборців підтримати повпреда донецьких «регіоналів» Лелюка. Мовляв, під час своїх зустрічей з тими ж таки виборцями врешті-решт збагнув, що вони хочуть продовження «газових» справ покійного нардепа Четверікова його племінником і спадкоємцем на «троні» провідника Полтавагазу Лелюком. А ще — необхідність «консолідації центристських сил». Вчорашні непримиренні суперники під недремним оком телекамер і заступника голови облдержадміністрації потиснули одни одному руки. І це при тому, що посилена столичними політтехнологами команда «медведчуківця» Бугрія ще вчора у створеній спеціально до виборів газеті «мочила» «полтавгазівців», як кажуть, у хвіст і в гриву. Останні, звісно, також не залишалися в боргу, вишукуючи добірний компромат на «центриста» з СДПУ(о)...

      Тож деякі поінформовані спостерігачі подейкують, що насправді компромісу між «запеклими друзями», власне, двома олігархічними кланами, вдалося досягти тільки після того, як головний канцелярист президентської Адміністрації домовився з керівником уряду про своєрідний «обмін» майбутнього нардепа на двох «своїх» голів райдержадміністрацій у тому ж 151-му окрузі. Вакансії керівників двох районів там відкрилися раніше. Але заповнили їх саме за тиждень до виборів, майже одночасно зі згаданим виявом передвиборчої солідарності олігархів.

      Тепер же кандидат від партії Януковича буквально «не злазить» з ефіру обласного державного телебачення. Щодня, практично в кожному випуску обласних новин показують заклопотаних «полтавгазівців» на тлі виритих траншей, безкоштовних газових лічильників та інших атрибутів передвиборчого «благодіяння», а також сільських бабусь і жіночок, які дякують за видатні щедроти підприємства, де 51 відсоток акцій належить державі. Чи ковтнуть виборці гачок подібної «благодійності» за державний кошт і чи захочуть посприяти продовженню сумнівних традицій «родинного» депутатства, власне, пересаджуванню на дядькове місце під парламентським куполом його племінника?

      Сумнівною видається багатьом і остаточна відмова «об'єднаних» есдеків від боротьби за депутатський мандат за умов, коли в неї вже вкладені чималі кошти.

      У цьому контексті незаангажовані спостерігачі звертають увагу на «темну конячку» виборчих перегонів — позапартійного керівника Східноєвропейського банку Михайла Гончарова. Усміхнене обличчя цього грошовитого київського «дядька» ось уже близько місяця прикрашає сторінки місцевих газет. Причому останнім часом його «симпатики з народу» не втомлюються нагадувати про те, як любить банкір надавати конкретну матеріальну допомогу своїм виборцям — на придбання одягу для дітей, проведення операцій, на ліки... Суперники стверджують, що йдеться навіть про застосування випробуваної й чи не найефективнішої форми «соціальних угод» вартістю 35—40 гривень кожна з обіцянками наступної «пролонгації», а також про ймовірну ставку саме на цього «благодійника» тих же «нульових» соціал-демократів. За таких умов деякі спостерігачі не виключають повторення на Полтавщині «варіанту Шуфрича»...

      Ще один хід на передвиборчій шахівниці — повна капітуляція лідерки обласної організації партії «Трудова Україна», директорки регіональної філії Укрпошти Тетяни Фелоненко. Це здається цікавим хіба що в контексті опублікованого в місцевій пресі зовсім свіжого маніфесту «трудовиків» з передмовою їхнього вождя Сергія Тигіпка стосовно розбудови «некишенькової», власне, антиолігархічної партії, яка нібито виступатиме проти зосередження влади «в одних руках, в одній сім'ї». Де, в чиїй кишені насправді знаходяться подібні політхолдинги, засвідчила «добровільна» відмова пані Фелоненко від участі у виборчих перегонах з іще «добровільнішою» підтримкою висуванця партії Прем'єра Януковича.

      Досить несподівано, хоча й опосередковано, «засвітився» на проміжних виборчих перегонах ще один «важковаговик» українського політикуму — Голова Верховної Ради Володимир Литвин. Уже після офіційного старту передвиборчої кампанії в окрузі № 151 саме він очолив «оновлену» не тільки за назвою Народну аграрну партію України. Водночас членом її політради став кандидат в нардепи, донедавна «опальний» екс-віце-прем'єр Леонід Козаченко. Та ж політрада НАПУ одразу прийняла рішення підтримати свого повпреда на довиборах. Але як суміщається така підтримка кандидата Козаченка, котрий виступає (хоча й дуже обережно) з антивладних позицій, зі «сватанням» тієї ж НАПУ до «єдиного кандидата від влади», що має в окрузі свого партійного претендента на депутатський мандат?

      Потреба розгадувати ці та інші подібні головоломки, грунтовані на перманентних політичних торжищах, відпадає, здається, лише в одному випадку. Коли збагнеш, що тільки голосування за підтриманого блоком Віктора Ющенка «Наша Україна» Олександра Кулика буде реальним вибором на користь справді опозиційної політичної сили і водночас проти нинішньої влади.