Кліп–сесія з позаминулого сторіччя

15.02.2012
Кліп–сесія з позаминулого сторіччя

Книжки з «популярної історії» стають бестселерами не рідше за популярні романи. Надто у суспільствах, хворих на тоталітаризм, де офіційна історія скута ідеологічним протоколом та непроникним новоязом. Саме через цю неформальність масової слави зажила у ХІХ сторіччі «Історія України Русі» Миколи Аркаса. На початку ХХ–го — «Ілюстрована історія України» Михайла Грушевського, а наприкінці минулого віку найбільші наклади й перевидання мала «Україна: історія» Ореста Субтельного.

 

За двадцять років незалежності з’явилися три помітні видання популярної історії. У 1998—1999 роках п’ятнадцятитомову ідею «Україна крізь віки» втілив академік Валерій Смолій; 2005–го найгабаритнішу вітчизняну книжку «Україна — козацька держава» видав відомий колекціонер старожитностей Володимир Недяк (Ґран–прі тодішньої «Книжки року»); два місяці тому шеститомовий проект «Україна: хронологія розвитку» завершили політики Анатолій Толстоухов та Володимир Зубанов (1–й і 3–й томи ставали лавреатами рейтинґу у 2008–му та 2009–му).

Отже, «Україна: хронологія розвитку. Том 5. Імперська доба. 1800—1917 рр.» (К.: Кріон, 2011). Структура — однакова в усіх книжках серії: концептуально–оглядові статті, написані науковими працівниками Інституту історії; короткі пояснювальні нариси (переважно біографічні) та розсип фактографічної інформації. Цих повідомлень, що звістують про поступ у розвитку українського суспільства, близько двох тисяч, й саме вони становлять і каркас видання, і основу авторської ідеї: переконати читача, що українську історію можна і треба читати не лише з бромом, як казав Винниченко.

Відтак за жанром це, сказати б, коментована хронологічна таблиця. В такому вигляді історичні дати схожі на кліпи краєзнавчого серіалу. Ось, наприклад: 1802–й рік — Полтава стає губернським містом (8 тис. мешканців), де невдовзі зводять чи не найдосконаліший архітектурний ансамбль класицизму, Круглу площу. 1805–й — на місці Олександрівського укріплення перед Дніпровими порогами засновано місто, відоме нині як Запоріжжя. 1806–й — у Херсоні засновано купецьку суднобудівну верф, а ще через тридцять років — торгове мореплавство і морське училище. 1814–й — на Чернігівщині виготовлено перший у світі рамковий вулик для бджіл, і тут же через п’ятнадцять років постає перша в імперії школа бджільництва. 1853–й — у Львові винайдено керосинову лампу. 1881–й — у Харкові відкрито перший в Україні шаховий клуб.

Перевагу надано культурницькій інформації, й ми дізнаємося, що 1810–го в Одеській опері відбулася перша вистава; 1811–го у Феодосії відкрито музей старожитностей (1825–го — в Одесі; 1826–го — у Керчі). 1829–го у тій же Одесі засновано міську бібліотеку, другу після імператорської в Петербурзі. Того ж року вийшов указ про відкриття публічних книгозбірень у губернських містах. Щоправда, виконувалася ця настанова не вельми швидко: у Полтаві, приміром, бібліотека з’явилася лише за 6 років потому. Одеська ж десятиліттями залишалася кращою в країні, тут навіть налагодили книгообмін з Гарвардом, Британським музеєм, бібліотекою Конгресу у Вашингтоні. Культурне життя в Одесі було настільки інтенсивним, що 1887–го почав виходити журнал «Детский музыкальный мирок» — нічого подібного в нинішній Україні не маємо.

Не бракує і похмурої інформації: 1826–го створено ІІІ відділення імперської канцелярії (прообраз НКВД–КГБ); 1863–го «стала до ладу» Лук’янівська в’язниця. Часом же трапляються й курйози. Скажімо, серед чотирнадцяти найбільших подій 1876 року чомусь фігурує день народження у Кам’янці–Подільському майбутньої дружини адмірала Колчака.

До недоліків цього інформаційного калейдоскопу належить також неадаптованість повідомлень iз різних частин України, що перебували під владою двох імперій, політико–цивілізаційний устрій яких вельми різнився. Приміром, в австро–угорській Україні був цілком можливий такий порух громадянського суспільства, як–от: «1800 — львів’яни, невдоволені поліцейським свавіллям, сформували муніципальну сторожу зі 102 осіб». У тодішній підросійській Україні подібні «ініціативи мас» виключалися апріорі.

На «другому поверсі» книжки — серед біографічних міні–нарисів — подибуємо багато персоналій, про яких масовий читач досі мало що знав. Добре зладжені й портрети загальновідомих постатей, позбавлені академічної сухості й насичені малознаними деталями (наприклад, такими: досі популярний водевіль «За двома зайцями» — це перероблена Старицьким комедія Нечуя–Левицького «На Кожум’яках»). Родзинка цієї частини видання — розлогі оповіді про меценатів (Терещенків, Ханенків, Харитоненків, Симиренків), написані істориком Олександром Доніком. Щоправда, інколи дивують вибіркові уподобання упорядників тому: так, Лук’янові Кобилиці присвячено два нариси плюс кілька інформацій, а про Михайла Драгоманова — нічого.

Й нарешті, «третій поверх» — оглядові статті з окремих історико–політичних періодів ХІХ століття, подані у нетрадиційному ракурсі. Довідуємося, яку військову та економічну роль зіграла Україна у розгромі Наполеона 1812 року. Так само несподівано виглядає «внесок» України у заколот декабристів (найрадикальніша управа змовників містилася в Тульчині під орудою П.Пестеля, якого заарештували у переддень виступу, а керівник Васильківської управи С.Муравйов–Апостол підняв збройне повстання вже після поразки на Сенатській площі й протистояв регулярному військові шість днів). Детально проаналізовано поетапне скасування реєстрового козацтва і депортацію залишків війська на Кубань. Виявляється, Товариство пересувних художніх виставок — явище лише за формою російське, бо якщо не біографічно, то творчістю чи не всі ті художники пов’язані з Україною. Добрячий туристичний потенціал закладено у розділі «Шедеври світового садово–паркового мистецтва».

«Фірмовою ознакою» більшості студій є розгляд подій під кутом економічної історії (це також заслуга згаданого фахівця О.Доніка). Приміром, аналізуючи Кримську війну 1853—1856 років, автор багато місця приділив екстремальному розвиткові промисловості: коли на початку кампанії на п’ятдесят пострілів противника росіяни відповідали п’ятьма, то вже під кінець Шосткинський пороховий завод збільшив виробництво ушестеро і виготовляв половину усього пороху в імперії. Ретельно виписано європейські схеми торгівлі хлібом, уперше запроваджені Миколою Терещенком (цю його діяльність названо мистецтвом).

Багатоілюстрований том «Україна: хронологія розвитку» містить осяжний список інтернет–джерел репродукцій, що свідчить про повагу упорядників до авторських прав. Водночас одним вагомим читацьким правом знехтувано: наприкінці відсутній іменний покажчик, що унеможливлює користування книгою, як енциклопедією. Й насамкінець заувага, що стосується майже всіх сучасних «популярних історій»: хай якими креативними є їхні автори, але чомусь уперто тримаються у своїх описах неадаптованої системи мір: версти, пуди, десятини, фунти й навіть геть екзотичні морги...

 

ЕКСПЕРТНА ДУМКА

Микола ТИМОШИК,
завідувач кафедри журналістики та видавничої справи Київського національного університету:

— Видання історичної літератури в Україні улягає принаймні чотирьом закономірностям. Передусім видавці далі успішно продукують величезні масиви архівних матеріалів iз колишніх спецфондів, досі мало доступних, а отже й не відомих широкому читачеві. Друга особливість: на основі цих архівних публікацій регулярно з’являються серйозні узагальнюючі праці. Третя — активно осмислюється історія через конкретні персоналії. Скажімо, блок «Біографії / мемуари» важливий і спогадами Наталії Полонської–Василенко, і другим томом довідника Ярослава Тинченка «Офіцерський корпус армії УНР», і унікальним виданням про митрополита Євгена Болховітінова, і новим поглядом на козацтво (книжка В.Смолія та В.Степанкова «Петро Дорошенко. Політичний портрет»). І нарешті четверта закономірність: бурхливий розвиток науково–популярної історичної есеїстики. Тут не обійти щойно завершений шеститомний проект «Україна: хронологія розвитку». Можливо, це взагалі найкращий видавничий дарунок до 20–річчя незалежності.

 

НОМІНАЦІЯ «МИНУВШИНА»

Завершуємо публікувати офіційні результати ХІІІ Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року‘2011».

* у правому стовпчику – рейтинґ книжки: кількість набраних балів поділена на кількість експертів у номінації

Популярні видання / історична белетристика

1. Ярослав ДАШКЕВИЧ. «Учи неложними устами сказати правду»: історична есеїстика. – К.: Темпора, 828 с.(с) 77,65

2. Грюнвальдська битва – битва народів. – К.: Балтія-Друк, 272 с.(с) 46,76

3. Україна. Нова епоха: 1991–2011. – К.: КМ Publishing, 352 с.(п) 39,53

4. Україна: хронологія розвитку. Том 5. Імперська доба. 1800–1917 рр.; Том 6. Новітня історія. 1917–2010. – К.: Кріон, 560+832 с.(с) 38,06

5. Джонатан ГІЛЛ. Історія християнства. – К.: Темпора, 560 с.(п) 33,18

6. Сила м’якого знаку, або Повернення руської правди. Сер. «Бібліотека газети «День». – К.: Українська прес-група, 800 с.(п) 26,35

7. Ярослав ГРИЦАК. Страсті за націоналізмом: стара історія на новий лад. – К.: Критика, 352 с.(о) 22,94

8. Олег ОДНОРОЖЕНКО. Українська (руська) еліта доби Середньовіччя і раннього Модерну: структура та влада. – К.: Темпора, 432 с (п) 16,12

9. Володимир БІЛІНСЬКИЙ. Москва ординська (ХІІІ—XVI століття). – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 304 с.(п) 14,88

10. Чарльз КІНҐ. Історія Чорного моря. Сер. «Ідеї та Історії». – К.: Ніка-Центр, 312 с.(п) 13,94

11. Євген ЛУНЯК. Минувшина України в романтичних історіях. – К.: Книга, 708 с.(п) 12,18

12. Борис ЧЕРКАС. Степовий щит Литви. Українське військо Гедиміновичів (XIV–XVI ст.); Август ТІРІ. На периферії війни. Бельгійський бронедивізіон в Україні. 1916-1918. Сер. «Militaria Ucrainica». – К.: Темпора, 144+128 с (к) 11,06

13. Україна і світ: Класична давнина від Великого переселення народів до раннього середньовіччя (350–850 рр.). – К.: Кріон, 224 с.(п) 10,76

14. С.В.САННИКОВ. Популярная история христианства. 20 веков в пути. – К.: Самміт-книга, 480 с.(п) 10,12

Дослідження / документи

1. «Пакти і Конституції» Української козацької держави (до 300-річчя укладання). – Л.: Світ, 440 с.(п) 59,53

2. Уляна КРИШТАЛОВИЧ. Рукописні карти XVI–ХІХ століть. З фондів Центрального державного історичного архіву України, м.Львів. Сер. «Пам‘ятки картографії України». – К.: Картографія, 216 с.(п) 52,29

3. Карел БЕРКГОФ. Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою. – К.: Критика, 456 с.(п) 26,47

4. Ярослав ФЕДОРУК. Віленський договір 1656 року: Східноєвропейська криза і Україна у середині XVII століття. – К.: Києво-Могилянська академія, 623 с.(п) 23,88

5. Економічна історія України. У 2-х тт. – К.: Ніка-Центр, 694+606 с.(п) 23,71

6. Робер ГЕЛЛЕТЛІ. Лєнін, Сталін і Гітлер. Доба соціальних катастроф. – К.: Темпора, 664 с.(п) 21,00

7. Олександр МАЙОРОВ. Галицько-волинський князь Роман Мстиславович. Володар, воїн, дипломат. – Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 318+462 с.(п) 20,47

8. Юрій МІРОШНИЧЕНКО, Сергій УДОВИК. Русь-Україна: становлення державності. У 2-х т. – К.: Ваклер, 744+772 с.(п) 19,35

9. Леонтій ВОЙТОВИЧ. Галицько-волинські етюди. – Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 480 с.(п) 18,24

10. Євген ЧЕРНЕЦЬКИЙ, Анатолій БОНДАР. Українське село. Родовідна книга Красного та Затиші на Білоцерківщині. – Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 624 с.(п) 17,06

11. Крути. Січень 1918 року. – К.: Просвіта, 880 с.(п) 14,76

12. Денис ЗУБРИЦЬКИЙ. Хроніка ставропігійського братства. – Л.: Апріорі, 404 с.(п) 13,88

13. Польсько-українські стосунки в 1942-1947 роках у документах ОУН та УПА. У 2 книгах. – Л.: Центр досліджень визвольного руху, 792+576 с.(п) 13,29

14. Тимоті СНАЙДЕР. Криваві землі. – К.: Грані-Т, с.(п) 13,18

Біографії / мемуари

1. Сергій ПЛОХІЙ. Великий переділ. Незвичайна історія Михайла Грушевського. – К.: Критика, 600 с.(о) 64,06

2. Ярослав ТИНЧЕНКО. Офіцерський корпус армії Української Народної Республіки (1917-1921). Книга ІІ. – К.: Темпора, 424 с.(п) 45,41

3. Наталія ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО. Спогади. – К.: Києво-Могилянська академія, 591 с.(п) 37,65

4. В.СМОЛІЙ, В.СТЕПАНКОВ. Петро Дорошенко. Політичний портрет. – К.: Темпора, 632 с.(с) 33,29

5. Юрій Тютюнник: від «Двійки»до ГПУ. Документи і матеріали. – К.: Дух і Літера, 616 с.(о) 28,47

6. Наталія КРУТЕНКО. Анна Ярославна. Сер. «Українці у світовій цивілізації». – К.: Пульсари, 140 с.(п) 27,35

7. Є.В.РУКАВІЦИНА-ГОРДЗІЄВСЬКА. Київський митрополит Євгеній (Є.О.Болховітінов): Біобібліографія. Бібліотека. Архів. – К.: Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського, 856 с.(п) 24,47

8. Андрій ПОРТНОВ. Історії істориків. Обличчя й образи української історіографії ХХ століття. – К.: Критика, 238 с.(о) 19,29

9. Невідомий Драгоманов. – К.: Хроніка 2000, 640 с.(п) 13,76

10. Віталій ЖЕЖЕРА. Микола Яковченко. – К.: Музична Україна, 240 с.(п) 13,35

11. Ольга КОВАЛЕВСЬКА. Збірник «Мазепа»: Реконструкція видавничого проекту 1939-1949 років. – К.: Темпора, 176 с.(о) 13,00

12. Богдан ГАВРИЛИШИН. Залишаюсь українцем. Сер. «Українці у світовій цивілізації». – К.: Пульсари, 288 с.(п) 12,35

13. Львів 1939–1940–1941. – Л.: Журнал «Ї», 344 с.(о) 10,47

14. Сергій КОВАЛЕНКО. Іван Богун – український Дон-Кіхот. – К.: Стікс, 448 с.(п) 9,18