Віслава Шимборська жила довго. Поетка певно почала здаватися багатьом таким самим атрибутом Кракова (хотілося написати «рідного» — але народилася вона в Курніку на Познанщині), як сурмач на Мар’яцькій вежі чи королівські крипти у Вавелі. Але люди не вічні. І 1 лютого Шимборська відійшла туди, де перебувають тіні великих поетів минулого. До кінця дописано одну з найкращих сторінок великої польської літератури.

Після успішного туру Харковом, Полтавою, Дніпропетровськом, Луцьком і Києвом нова харківська арт–формація запланувала додатковий виток концертів, що відбудуться у Львові, Івано–Франківську й Чернівцях. Таким чином, констатуємо, що синтетичне поєднання поезії й музики стає в Україні все більш популярним видом сучасного мистецтва, й учасники цих проектів можуть похвалитися успішними гастрольними турами. Найвідоміші з них — пряно–алкогольні концерти Юрія Андруховича й польського гурту «Карбідо» (а починав Андрухович, як відомо, із начитки своїх віршів під музику «Мертвого півня»). Тепер на п’яти патріарху наступає й харків’янин Сергій Жадан, який співпрацював із панк–гуртом «Собаки в космосі» і рок–командою «Оркестр Че». Нещодавно письменник змінив музичну орієнтацію й вирішив поекспериментувати з етногуртом «Ойра».

Опісля можливого сніжку в четвер, 9 лютого, розпочинається один із найпрестижніших кінофестивалів світу — Берлінале, що триватиме до 19 лютого. Очікувань, як і завжди, чимало. І напевно, що буде чимало й розчарувань. Перше для нас — в офіційній програмі (два конкурси, а ще «Панорама», «Форум» і т.д.) у Берліні не буде нічого українського. Сказати, що це є несподіванкою, важко — бо ж не продукуємо ми стільки фільмів, аби претендувати на участь у всіх, без винятку, великих світових кінофорумах. Хоча неофіційна участь відбудеться — як, власне, і всі попередні роки: йдеться про український стенд на міжнародному кіноринку.

Серед претендентів–прозаїків на Шевченківську премію є Мирослав Дочинець з романом «Вічник. Сповідь на перевалі духу» (Мукачево: Карпатська вежа, 2011). На звороті титулу позначка «Видання п’яте», котра пантеличить необізнаного читальника. Річ у тім, що чотири попередні наклади мали назву «Многії літа, благії літа. Заповіді 104–річного Андрія Ворона — як жити довго в щасті і радості» і не містили авторства пана Мирослава. Звичайно, той посібник з афористики, дієтології та натуропатії номінувався в рейтинґу «Книжка року» не за літературною, а за науково–популярною номінацією. Й оскільки зладнаний був управно, увійшов до Короткого списку (рецензію див.: «УМ» від 18.09.2010). «Вічник» же — успішний апґрейд наук–попу в цілком художню прозу.

Чарльз Діккенс залишається для британців літературним богом, не менш культовим, ніж Шекспір. Тому вшанування 200–річчя від дня його народження ввійшло у список головних медійних новин учорашнього дня і обіцяє залишатися в них упродовж цілого року. Англійці навіть наважилися знехтувати заповітом письменника і поставити йому пам’ятник.

Хоч України у програмі кінофестивалю не буде, але присутність нашої дер­жави на європейському кіноринку ось уже кілька років залишається незмінною. До цього презентацією українських кінопроектів у Берліні (як і у Канні) опікувалася Українська кінофундація, організація, підтримувана Міжнародним благодійним фондом «Україна 3000», головою наглядової ради якого є Катерина Ющенко. Політичні реалії у нашій державі диктують перерозподіл фінансово–економічних вливань, куди входять і культурні інтереси. Тому цілком логічним, хоча для багатьох і прикрим, результатом став вихід на поле «підтримки національного кіновиробника» людей, пов’язаних із діючою владою. Все активніше у цьому напрямi працює Держ­авне агентство з питань кіно (що не може викликати захоплення у багатьох молодих і амбітних кіновиробників), яке й представлятиме Україну на кіноринку в Берліні. «Стенд на Берлінале — це лише перший крок, потім буде Канн, Москва, Торонто», — анонсує голова Держагентства Катерина Копилова.