За вікном — 20 градусів морозу. Але на деяких вулицях Москви людно, як на сочинському пляжі в розпал літа. «Неможливо перемогти народ, який їсть морозиво при температурі –40», — цю фразу, яку приписують Черчіллю, минулої суботи і в Білокам’яній, і в багатьох інших містах Росії цитували часто. Всупереч побоюванням організаторів, мороз не лише не розлякав, а ще більше згуртував опозиційно налаштованих громадян: третій великий мітинг опозиції (після зібрання на Болотній площі 10 грудня та на проспекті Сахарова 24 грудня 2011 року) виявився наймасовішим. Дарма предстоятель Російської православної церкви Кирил наголошував, що правовірні РПЦ–християнини по мітингах не шастають, а вдома моляться.
До проповіді патріарха не дослухалися не лише учасники «неканонічного» мітингу «За чесні вибори», а й прихильники цілком достойної благословення Святійшого Кирила позиції «Хто, якщо не Путін?». Отямившись від несподіваної масовості перших за два десятиріччя справді потужних акцій опозиції, влада вперше відреагувала на них своїм «клином»: зібравши «антипомаранчевий» мітинг під гаслом «Нам є що втрачати». Дані щодо чисельності обох акцій, залежно від того, хто рахував, кардинально розходяться. За незалежними оцінками, кількість людей була приблизно однаковою — 80–100 тисяч. Щоправда, якщо на Болотну люди йшли за покликом серця, то на Поклонну — переважно за рознарядкою.
Опозиційну акцію організатори цього разу вирішили урізноманітнити. До Болотної площі учасники мітингу пройшли ходою через Велику Якиманку, розділившись на кілька колон: громадянського спротиву, ліберальну, лівих сил та націоналістів. Втім поділ був досить умовним, і не лише тому, що окремими групами пройшли також анархісти, симпатики кандидата в президенти Михайла Прохорова тощо.
Чимало з тих, хто приєднався до протестного маршу, взагалі не надто переймався кольорами навколишніх прапорів. Для інших, до яких належали й письменник Борис Акунін чи режисер Володимир Мірзоєв, це мало значення: перший «із жахом» виявив себе серед червоних прапорів, другий — серед націоналістів. Але обидва зізналися, що вже за якусь мить, роззирнувшись довкола, побачили на грудях ідейних опонентів однакові з їхніми білі стрічки. І з полегшенням констатували: на цьому мітингу кольори — справа вторинна, адже головне — спільне відчуття єдиної мети.
«Не стільки однодумці, скільки товариші по нещастю», як констатував хтось із відомих учасників мітингу. Бо ж зрозуміло, що після досягнення цієї мети буде складно. Але наразі до перемоги так далеко, що цілком можна скористатися девізом героїні «Віднесених вітром»: «Я подумаю про це завтра». Зрештою, в чому саме полягатиме перемога — теж кожен розуміє по–своєму. Але про це трохи нижче.
Паралельно з мітингом на Болотній площі у Москві відбувалося ще три акції.
На проспект Сахарова прийшли ті, хто поділяє переконання Валерії Новодворської та політика і підприємця Костянтина Борового про те, що хоч би якою великою була мета, об’єднуватися заради її досягнення з «червоними» та «коричневими» — це щонайменше велика помилка. Сам Боровий, який профінансував цей мітинг, налічив на ньому близько тисячі людей, поліція — 150.
На Пушкінській площі зібралися прихильники «третього шляху» — так пафосно охрестив обраний ним вектор лідер Ліберально–демократичної партії Володимир Жириновський. Наприкінці мітингу шанувальників Володимира Вольфовича (за даними поліції — 1 тис.) розважали записами пісень у його власному виконанні.
Проте головне «антагоністичне» «чесному мітингу» дійство відбувалося на Поклонній горі. Поки опозиціонери готувалися до чергової акції протесту, влада теж часу дарма не гаяла і підготувала алаверди тим, хто «розхитує човна».
«Не раскачивайте лодку — веслом получите!» — одне з найпомітніших гасел «Поклонки». Болотна, до слова, оперативно відреагувала своїм, із красномовним малюнком: «Не раскачивайте лодку — нашу крысу тошнит».
Насправді мітинг «за Путіна» (а плакатів із найрізноманітнішими реверансами в бік «Вови, якому віримо» було безліч) був «проти». Проти того, що найбільше лякає чинну російську владу: українського вірусу свободи. Саме наша Помаранчева революція досі змушує кремлівських господарів нервово пересмикуватися й бризкати слиною. На Поклонній горі це за них робив лідер руху «Суть часу» Сергій Кургінян — ідеолог «антиоранжевої» акції. Розпинаючись про «оранжистів» і відповідного кольору «чуму», пан Кургінян забезпечив фотографів мальовничими кадрами патьоків слини, що майже одразу замерзала на перекривленому від люті обличчі...
Словам промовців, серед яких було й чимало відомих людей — письменник Едуард Багіров, журналісти Михайло Леонтьєв і Максим Шевченко, «знаток» Анатолій Вассерман, тренер з фігурного катання Тетяна Тарасова, співачка Надія Бабкіна — «внімала», за даними поліції, 138–тисячна аудиторія. Оскільки організатори мітингу скромно вказали в заявці всього лише 15 тисяч потенційних учасників, їм доведеться заплатити штраф. Частину якого взявся викласти з власної кишені розчулений підтримкою стабільного курсу владної «лодки» Володимир Путін.
Натомість «болотникам» пощастило — на їхньому мітингу правоохоронці нарахували всього лише 35 тисяч при заявлених 50, тож штраф їм не загрожує.
Більшість із тих, хто прийшов на «антипомаранчевий» мітинг, зробив це не з власної волі: працівників бюджетних установ не лише з Московської області, а й із багатьох інших регіонів звозили на Поклонну гору під загрозою звільнення або «великих проблем» для підприємства. Що, на думку громадської діячки й журналістки Ірини Ясіної, діє однозначно на руку опозиції: «Примусові мітинги за Путіна — найкраща агітація проти нього».
Була й інша категорія — тих, кому за участь в акції заплатили «живі» гроші. Російські журналісти експериментальним шляхом з’ясували, що йшлося про суми від 500 до 2,5 тисячі рублів, причому найбільше заохочення добровільно видавали своїм працівникам деякі власники підприємств.
Втім було б помилкою вважати, що щирих прихильників Володимира Путіна і забезпечуваної його сильною рукою стабільності серед «поклонної» масовки не було. Прийти на мітинг «заради стабільності» активно закликала реклама на державних телеканалах, і тих, хто прислухався до неї винятково із власної ініціативи, 4 лютого теж вистачало. У тому числі й доглянутих жінок у довгих норкових шубах...
Хоча саме опозиційні акції кремлівські політтехнологи охрестили «революцією норкових шуб» — мовляв, у протести бавляться зажерливі багатії. «Брешете, гади! Я в цій куртці вже третій рік ходжу!» — у властивому йому стилі відповів на Болотній координатор руху «Лівий фронт» Сергій Удальцов. І порвав портрет Путіна.
Власне, це була найрадикальніша дія на загалом мирному й швидше веселому, ніж серйозному мітингу. Як зауважив один з його організаторів, журналіст Юрій Саприкін, «у Болотної особлива аура — все перетворює на дружелюбний карнавал». Справді, складно бути серйозним, коли з одного боку тибетські монахи б’ють у бубни за чесні вибори, з іншого — донські козаки в папахах закликають повернути монархію, ще десь червоні кричать: «За Россию без Путина, наша Родина — СССР!», а до сцени пробивається величезний презерватив, на якому написано «Предохранимся от Путина».
Оригінальних і дотепних плакатів на Болотній знову було чимало. І, на відміну від «казенних», віддрукованих у друкарнях гасел Поклонної гори, майже всі вони були саморобними.
Сам мітинг, з огляду на погодні умови, був гранично коротким: промовці попередніх акцій дружно відмовилися від слова, щоб «не заморозити людей». При цьому Навальний, Собчак, Кудрін та інші були присутні як рядові учасники. У натовпі «тусувався» й кандидат у президенти, олігарх Михайло Прохоров. Як і всі інші кандидати, яких запрошували до слова (окрім незареєстрованого Григорія Явлінського), виступити зі сцени він відмовився. Останнім мікрофон і акустичну гітару (як тільки пальці до струн не попримерзали) взяв лідер рок–гурту «ДДТ» Юрій Шевчук, з подачі якого вся площа спершу затягнула «Ой мороз, мороз, не морозь меня», а потім підспівувала про «Родіну–уродіну», яка, попри все, «мнє нравітся»...
Перед завершенням учасники мітингу ухвалили резолюцію: з обіцянкою не віддати на президентських виборах жодного голосу за Путіна й вимогами до влади звільнити політв’язнів, список яких пообіцяли передати у Кремль, відправити у відставку голову «підрахуйської» ЦВК Володимира Чурова, провести комплексну реформу політичної системи та дострокові, чесні й вільні вибори парламенту та президента.
«Ми точно прийдемо ще — у будь–яку погоду!» — бадьоро завершив мітинг один із ведучих. І під гуркіт гвинтокрила, який висів над площею упродовж усієї акції, в небо злетіли тисячі білих повітряних кульок.
І справді, зберуться — «увійшовши в смак», росіяни збагнули, як воно: відчувати себе впливовою силою. Але думки щодо того, чого ця сила може домогтися у найближчому майбутньому, розходяться. Найбільші радикали переконані: під тиском народу Володимир Путін піде у відставку й настане «світле безпутінське майбутнє». Найбільш тверезомислячі усвідомлюють: до повної зміни влади ще далеко, і якщо після всіх цих мітингів ВВП принаймні не переможе в першому турі виборів та «стане інакшим» — це вже перемога. Якщо мітинги підштовхнуть владу до більшого демократизму — політична еволюція може затягнутися надовго, якщо до авторитаризму — чекай революції.
А є й ті, хто, як професор філософії Олексій Мерзлікін, передбачає, здавалося б, зовсім фантастичний розвиток подій. За якого Путін, як мудріший за всіх прогнозистів, уже все прорахував і... програє, не виключено, в першому ж турі. Щоб, за домовленістю й із гарантією недоторканності для путінської «сім’ї» й величезних капіталів виграв Михайло Прохоров. Протестний рух одразу вщухне, а влада де–факто залишиться незмінною.
Утім прогнози у політиці — річ невдячна. Зрештою, до 4 березня залишилося небагато: доживемо — і побачимо.
Олексій Навальний,
один із лідерів опозиції:
— Я зрозумів, що є простий спосіб скинути режим. Треба впродовж місяця щотижня виходити на мітинги. Кремль організовуватиме свої мітинги, ще більші. Через місяць одурілі від Кургіняна та нестачі вихідних учителі, співробітники пошти та залізничники гарантовано візьмуть штурмом Кремль, усіх розстріляють, спалять і вистрелять попелом із Цар–гармати в сторону Швейцарії з банківськими рахунками організаторів «антиоранжевих» мітингів.
Олександр Дугін,
лідер Євразійського союзу:
— Американська імперія прагне встановити контроль над усіма країнами світу, використовуючи для цього опозицію Болотної площі. Ми — остання перепона на шляху побудови глобальної імперії зла. Росія буде великою або її не буде взагалі!
Едуард Лимонов,
лідер руху «Інша Росія»:
— Нічого опозиція своїм новим мітингом не добилася — тільки втратила ініціативу. Бо стороні Путіна вдалося показати, що як мінімум половина країни й частина авторитетів — на стороні влади. Тому «Інша Росія» закликає протестні сили прийти до Центрвиборчкому 5 березня. І це буде не мітинг, це буде Велике Стояння народу. Досить клеїти дурня і робити з російської історії оперету з повітряними кульками...
Після «мітингового» дня у російському сегменті інтернету спалахнув скандал. «Революційні» хакери зламали поштову скриньку прес–секретаря пропутінського руху «Наші» Христини Потупчик і виявили в ній листування з найпопулярнішими авторами «Живого журналу», які досі вважалися незалежними або опозиційними. А насправді, як з’ясувалося, охоче брали від влади гроші за публікацію у своїх блогах провладних матеріалів. Найдорожче свої послуги оцінив чеченський блогер wild_che, який запросив на 2012 рік 18 мільйонів рублів (близько 4,5 млн. гривень). А найдешевшим — 37–річний українець, мешканець Комсомольська Ігор Бігдан (ibigdan), який погоджувався на публікацію наданих йому матеріалів за «копійки» — від тисячі гривень. Також серед інтернет–«джинсовиків» — відомі блогери Ілля Варламов (zyalt), Олег Макаренко (fritzmorgen) та Сергій Мухаммедов (ottenki_serogo).
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
