Пастельні почуття

Морозного лютневого вечора в кінотеатрі «Україна» презентували нову картину Мадонни «Ми. Віримо в кохання». Кількість зіркових глядачів традиційно зашкалювала: кіно від поп–діви №1 прийшли подивитися скульптор Олег Пінчук, співачки Джамала та Аліна Гросу, Фагот, Андре Тан... І поки селебретіс звично позували для фотографів, критики намагалися спрогнозувати, чи буде ця картина бодай трішки кращою за першу кіноспробу Мадонни («Бруд і мудрість», 2008 рік)? По закінченні сеансу найсміливіші прогнозисти визнали, що професійної режисури Мадонні ще вчитися і вчитися. Хоча фанати цю картину кумира, до якого зауважень не може бути в принципі, сприймуть «на ура!»

Сюжет «МИ. Віримо в кохання» розгортається у двох площинах. Перша присвячена коханню короля Едуарда VIII (Джеймс Д’Арсі для цієї ролі штудіював етикет, вчився балету, верховій їзді та опановував волинку) та американки Уолліс Сімпсон (Андреа Райзборо). (Цю ж історію оповідає нещодавній тріумфатор прокату «Король говорить!»). Ціна цієї пристрасті — престол, від якого відмовився Едуард. Герої другої сюжетної лінії — наші сучасники: Уоллі Уінтрон (Еббі Корніш) (вона працює, не має дітей і змушена терпіти рукоприкладство чоловіка) та охоронець Євген Колпаков (Оскар Айзек), в обіймах якого жінка знаходить своє щастя. Скомпілювавши ці дві історії, Мадонна спробувала створити власну оду коханню. Твір вийшов помітно наївним, тут забагато смислових нестиковок і професійних «грішків», які може дозволити собі не кожен студент режисерського факультету. Водночас картина сповнена відчуттям польоту і навіть казковості, якби хтось вирішив дати їй характеристику за кольором, мабуть, зупинився б на якомусь пастельному відтінку, наприклад, небесно–блакитному.

До речі, візуальну складову критики визнали чи не найголовнішою чеснотою цієї саги про кохання: за костюми стрічка Мадонни номінована на «Оскар». (Хоча один лише цей факт аж ніяк не нівелює сумні кінодосягнення режисерки, яка має кілька антипремій «Золота малина»).