Чай зі смаком лохотрону

Лохотрон національного масштабу

«Випий чаю — допоможи інваліду» — закликали заголовки на сайті громадського об’єднання «Національна асамблея інвалідів України» та Інформаційно–ресурсного центру інвалідів. Вони повідомляли, що «німецькі громадські благодійні організації проводять акцію для інвалідів–візочників з України». Треба було зібрати 10 тисяч бирок від чайних пакетиків», які можна буде обміняти на інвалідний візок з електроприводом. Диво мало статися під Новий рік — саме тоді Міжнародний благодійний фонд імені святої Ксенії Петербурзької обіцяв «підбити» підсумки акції, яку нібито проводили спiльно з німецькими благодійниками, та ощасливити переможця. Паралізована Вікторія Щербина вирішила, що це її шанс, і розгорнула широкомасштабну рекламну кампанію чаю в соціальних мережах: її підтримали як друзі, так і незнайомі добрі люди на «Однокласниках», «ВКонтактє», у «Фейсбуці» та ЖЖ...

«Мене просто завалили бандеролями з чайними бирками, — зітхає Вікторія Щербина, — люди так щиро хотіли мені допомогти! Деякі надсилали листи зі словами підтримки. Вже потім, коли викидала ті чайні пакетики, я плакала, бо фактично прощалася зі своєю мрією. А на чай відтоді навіть дивитися не можу»...

А потім з’ясувалося, що ніякого інвалідного візка в організаторів акції немає й близько. По телефону Вікторії та її батькам відповіли: «Ви нас неправильно зрозуміли». Мовляв, ми лише хотіли, щоб люди замислилися над проблемами інвалідів. Ото й усе!

Завіса таємничості трохи розвіялася, коли з офіційним запитом одна з херсонських громадських організацій звернулася до Алли Капінус. Ця жінка є керівником однієї з олександрійських громадських організацій, що опікується інвалідами (саме туди, в Олександрію Кіровоградської області, «переможець чайної акції» Вікторія Щербина надіслала свої десять тисяч бирок). З’ясувалося, що влітку минуло року керівники цієї організації дійсно зверталися з проханням про співпрацю в німецьке християнське товариство і... отримали відмову! Але рекламну кампанію акції, що фактично зірвалася, не згорнули. Організатори мотивували це тим, що не хотіли засмучувати інвалідів! Мов­ляв, гадали, що за півроку знайдуть інших спонсорів i вийдуть гідно з цієї ситуації. А тому всім інвалідам, хто дзвонив і цікавився, як там справи з «призом», розповідали одну й ту саму байку про «щасливих переможців» акції, які нібито вже отримали омріяний візок...

В одну мить втратила все

Зауважу, що Вікторія Щербина, яка постраждала від «чайної акції», — людина дуже активна. Попри важкий фізичний стан, вона отримує вже другу вищу освіту: вчиться на психолога. А перший диплом їй видали в Одеській юридичній академії. Тоді вона була лише на порозі свого життя: збиралася створити сім’ю з коханим хлопцем, готувалася до весілля і вже була на третьому місяці вагітності. Але важке ДТП перекреслило всі плани: 24–річна випускниця вишу потрапила до лікарні з переломами кількох шийних хребців. Постраждалу тричі оперували в Одесі, але вирок лікарів був суворим: «Розрив спинного мозку. Ходити ви більше не зможете». У Нову Каховку молода жінка повернулася прикутим до ліжка інвалідом...

«Мене покалічив чиновник, який у той час займав в Одесі дуже високий пост, — розповідає свою історію Вікторія Щербина. — Слідство й суд тривали шість років. Кримінальну справу багато разів намагалися закрити, мотивуючи відсутністю складу злочину. Якби ви знали, яких сил коштувало мені й моїм рідним домогтися того, щоб справа хоча б дійшла до суду! Але всі наші зусилля виявилися марними: чиновник отримав лише умовний термін, а 300 тисяч гривень морального та матеріального збитку, призначених судом, з нього так і не змогли стягнути. За ті 11 років, що пройшли з моменту трагедії, я не отримала від винуватця ДТП жодної копійки»...

Великий начальник–податківець зумів представити себе в суді як... малозабезпечену людину! Завдяки підтримці впливових друзів він «позбувся» всього майна: щось продав, щось переписав на інших осіб. І нічого при цьому не втратив! Вікторія ж в одну мить втратила все: здоров’я, дитину та можливість створити родину. Хлопець, з яким мали зіграти весілля, побоявся пов’язувати свою долю з інвалідом. «Якби у неї хоча б руки працювали, — журився «коханий», — я, може б, не побоявся, а так...».

У Віки на правій руці рухається лише один палець, і це дозволяє їй працювати на комп’ютері. «Коли вивчуся на психолога, то зможу надавати психологічну допомогу людям, що, як і я, потрапили у складні життєві обставини! — не втрачає оптимізму Вікторія. — Юридична допомога просто необхідна нашим людям, але ще більше вони потребують простої людяності. У країні, де закони працюють погано, можливо, найголовніше — підтримати людину в скрутну для неї хвилину, подарувати надію, утримати від відчайдушного кроку. Думаю, я все зможу, бо дуже цього хочу!».

Мрії збуваються!

Історія Вікторії Щербини мала щасливе продовження: дізнавшись про її життєву драму, багато людей стали для жінки вірними друзями. А головне — Вікторія все ж отримала необхідний їй інвалідний візок! Її дівчині передала народний депутат Вікторія Дем’янчук. «Віка Щербина — це боєць, який, незважаючи на життєві труднощі, знаходить у собі сили далі вчитися і допомагати іншим людям, — каже Вікторія Дем’янчук. — Ми вирішили надати їй адресну допомогу, бо її життя — це найкращий приклад того, як можна з гідністю долати всі життєві негаразди».