З Лаври — на київський престол

Засідання Священного синоду Української православної церкви МП, як і прогнозувала «УМ», закінчилося кадровим сюрпризом. Відтепер тимчасово керуючим Київською єпархією є владика Павло (Лебідь), митрополит Вишгородський та Чорнобильський, намісник Києво–Печерської лаври. Через стан здоров’я предстоятель церкви митрополит Київський та всієї України Володимир не зміг особисто очолити засідання Священного синоду і тим більше вплинути на його рішення. Експерти ж вважають, що митрополит давно не впливає на ситуацію в УПЦ МП, яку формально очолює.

Нагадаємо, що за рішенням минулого синоду керувати Київською єпархією було доручено комісії у складі трьох осіб — архієпископа Олександра та єпископів Серафима й Пантелеймона. Підпорядковувалася комісія головуючому Священного синоду УПЦ митрополиту Агафангелу. «Як показала практика, такий механізм керування був неефективним, — пояснює архієпископ Митрофан, керуючий справами УПЦ МП. — Необхідно приймати рішення, підписувати документи, тому постало питання: хто цим має займатися. Однозначно, це має робити одна особа... Керувати Київською єпархією було доручено владиці Павлу, оскільки він завжди у столиці, в Лаврі, знає ситуацію і в Києві, і в Київській області. Це була найбільш підходяща кандидатура».

«Усі рішення, що були прийняті на синоді, законні й канонічні, — додає прес–секретар предстоятеля УПЦ МП, протоієрей Георгій Коваленко. — Законні — тому що прийняті у відповідності до Статуту про управління УПЦ. Канонічні — тому що прийняті одноголосно всіма членами Священного синоду, які поставили свої підписи під журналами синоду». На запитання УНІАНу, чому засідання Священного синоду не провели у лікарні, де б до нього міг долучитися й митрополит Володимир, Георгій Коваленко відповів, «не було такої нагальної потреби змінити Лавру на лікарню. Лікарня — це не місце для роботи. Тим більше для зібрання церковного. Навіщо лікарню дивувати великою кількістю ряс та клобуків».

Водночас нагадаємо, що митрополит Володимир цьогоріч уже залишав приміщення лікарні — щоб узяти участь у Різдвяному Богослужінні та службі на Водохреще. Складається враження, що митрополита зумисне публічно показали громадськості як людину, яка ніби й досі щось вирішує в УПЦ МП. Хоча насправді так давно вже не є. Сам же Георгій Коваленко не приховує, що відмінити рішення синоду предстоятель не може: «У статуті немає положення, що рішення синоду, який відбувається за відсутності предстоятеля, мають бути затверджені предстоятелем. Гіпотетично кажучи, якщо навіть предстоятель, що проводить синод, не згоден з більшістю в синоді, він має підписати журнали синоду і виконувати його рішення».

ДОВІДКА «УМ»

Любить шансон і дорогі авто

Намісник Києво–Печерської лаври Павло Лебідь є досить одіозною постаттю. Він депутат Київської міської ради від Партії регіонів і активний прибічник виселення з Лаври музейників та Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Громашевського для хворих на СНІД, який називав «кублом» і «притоном». Торік, як писали ЗМІ, він гучно відсвяткував своє 50–річчя у столичному готелі «Русь», куди було запрошено близько 600 осiб. Ювіляру подарували «Мерседес» вартістю понад 100 тисяч доларів, а гостей розважали Таїсія Повалій та Стас Михайлов, який виступає у стилі шансон.

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

Андрій Юраш,
релігієзнавець, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:

— У цього призначення є дві сторони — формальна і неформальна. З одного боку, з усіх вікарних архієреїв Київської єпархії (а йдеться про тимчасово керуючого Київської єпархії, а не глави всієї церкви) митрополит Павло Лебідь є найавторитетнішим, найвідомішим, найвпливовішим, з відповідними політичними зв’язками — саме цим протоієрей Георгій Коваленко, речник глави УПЦ МП, і обґрунтовував його призначення. Але з іншого, неформального, боку очевидним є те, що останнім часом митрополит Павло дуже активно впроваджував свою лінію і отримав великий ступінь підтримки з боку єпископату. Впродовж майже одного року він був піднесений до гідності митрополита, про нього почали говорити як про одного з реальних претендентів на майбутнього предстоятеля церкви. Це при тому, що раніше він на таких чільних позиціях не перебував. Він був лише очільником впливового і найвідомішого монастиря. Але саме Києво–Печерська лавра стала для нього своєрідним трампліном зміцнення в загальноцерковному масштабі своїх позицій. Певний час про нього говорили як про прихильника поміркованої лінії митрополита Володимира із таким дещо українофільським забарвленням. І що тільки завдяки позиції митрополита Павла не було зроблено «двірцевого» перевороту на одному з минулорічних засідань синоду, де вже тоді планувалося на час хвороби митрополита Володимира призначення місцеблюстителя престолу. Але виглядає так, що ця витримана митрополитом Павлом пауза спрацювала на нього, і радикальні прихильники проросійської орієнтації в МП — митрополити Агафангел та Іларіон — побачили, що їм треба шукати союзника серед київських ієрархів. Думаю, що це був своєрідний дарунок митрополиту Павлу з боку Агафангела й Іларіона взамін на більшу лояльність і підтримку їхніх позицій. Це виглядає як своєрідний внутріцерковний консенсус, в якому всі три найвпливовіші чільні ієрархи отримали свої вигоди.

— Як ви вважаєте, митрополит Володимир дав згоду на цю внутріцерковну перестановку?

— Думаю, його ніхто не питав. Я боюся, що митрополит Володимир у зв’язку зі своїм фізичним станом не має можливості свою думку не лише втілювати, а й висловлювати. Він є у дуже тяжкому стані. Штурвал церковного корабля він уже втратив. І його опоненти доклали всіх зусиль, щоб відсунути від цього штурвалу i його найближчих однодумців, маю на увазі архієпископа Олександра (Драбинка — Авт.), якого і через його молодість, і через його впливовість усі дружно ненавиділи. Тому об’єктивно — митрополит Володимир навряд чи міг бути задоволеним цією ситуацією, інша справа, що артикулювати свою якусь чітку однозначну позицію він не може. Він зараз поза грою...