Цього екзотичного діда з розкішною сивою бородою та вусами нерідко можна побачити обабіч траси зі Звенигородки до Черкас. З мішком за плечима, набитим пластиковими пляшками, він неспішно бреде попід лісосмугою, а слідом за ним іде, поскубуючи траву, ціле стадо кіз. Рогата худоба хоч і не знає людської мови, але добре розуміє свого господаря — Михайла Пасічника iз села Михайлівка Звенигородського району Черкащини — й піде за ним хоч на край світу.
«Ану, кози, підйом і вперед за мною», — дає команду Михайло Андронович, і ціле стадо білих, сірих, чорних кіз, козенят та цапів поволі рушає за господарем. Правда, дуже далеко дід Пасічник зі своїми домашніми тваринами не мандрує. Але каже, що 5—10 кілометрів за день їм таки вдається долати. При цьому кози мають можливість вибирати для себе найсмачнішу та найсоковитішу траву, що вони успішно й роблять. А ще — скубнути листочків з дерев у посадці при дорозі. Така майже спортивна ходьба не тільки урізноманітнює раціон дідових кіз, а й додає здоров'я йому самому. Недарма ж Михайло Андронович жартома хвалиться: «Через цих кіз я спортсменом став!».
А ще він говорить, що харчується тільки козячим молоком, усілякі там супи-борщі не визнає й ніколи не варить. Колись спробував було поласувати магазинною вермішеллю та сметаною, то аж захворів від тієї цивілізованої їжі й з животом трохи мучився. Інша справа — свіже козяче молоко. Пий його скільки влізе — й цілий день повний сил та енергії.
Любить Михайло Андронович і кисле козяче молоко. Холодильника у нього немає, але щоб цей харч довше зберігався, то пляшки з кислим молоком він закопує у... землю. Коли ж побажає кислячка, то варто лише відкопати пляшечку, відкоркувати її, й ось воно — свіже й холодне кисле козяче молоко. Клопотів з доїнням, запевняє чоловік, небагато. Поратися з цією роботою йому допомагають козенята.
Скільки голів нараховує дідове стадо, точно не знає й він сам. Говорить, що молодняка до 20 осіб набереться, а старих кіз та цапів усі 40 буде. Імен своїй худобі Пасічник не дає, просто кози, та й усе. «Правда, одну називаю Видрою, це за її характер не зовсім добрий», — пояснює дід Пасічник і хитро усміхається в бороду.
Йому трохи більше 60 років. Народився й виріс у Михайлівці, в молоді літа закінчив технікум, а от пари собі не знайшов. Так усе життя сам і живе пустельником. Каже, що без людського спілкування не страждає. І хоча багато хто вважає діда Пасічника дивакуватим через те, скільки кіз тримає цей чоловік у власному хлівi, та дурним Михайла Андроновича люди не називають. Він більше схожий на філософа, й спілкуватися з цим чоловіком надзвичайно цікаво.