Посада голови Бюджетного комітету у Верховній Раді котирувалася завжди. А напередодні, ймовірно, найважливіших в історії України виборів можливість контролювати розподіл коштів з держбюджету набуває особливої ваги. Бо спокуса «запустити» державні кошти у виборчий фонд кандидата від влади занадто велика, а небажання «світити» цей процес перед потенційними виборцями — ще більше. Особливо тоді, коли політичні опоненти з «Нашої України» вже «спіймали за руку» уряд, який «роздерибанив» близько 10 мільярдів «тіньових» гривень. Не дивно, що в таких умовах до Петра Порошенка, якому випало щастя (або нещастя, з огляду на той шалений тиск, якого зазнає іменитий підприємець після переходу в опозицію) очолювати «найдорожчий» парламентський комітет, прикута особлива увага. Тим паче що в разі перемоги на виборах Віктора Ющенка Петру Олексійовичу, який у 2002-му очолював виборчий штаб «Нашої України», пророчать вельми солідну посаду в Кабінеті Міністрів. Щоправда, сам Порошенко від кар'єрної зацікавленості у результатах «великих перегонів»-2004 відхрещується і запевняє, що готовий пожертвувати всім заради того, щоб його діти жили у заможній, розвиненій і демократичній державі.
Зустріч із Порошенком кореспондентові «УМ» довелося відкладати три рази: головний «бюджетний» парламентарій був надто заклопотаний після розкритикованого його комітетом і схваленим Верховною Радою звітом уряду з виконання держбюджету-2003. Проте, можливо, це й на краще (для читачів), адже за цей час у виконавчій владі відбулися принаймні дві кадрові перестановки, які безпосередньо стосуються вінницького «одномандатника» Порошенка: у минулу середу Президент підписав указ про призначення нового «губернатора» Вінниччини, а в п'ятницю відправив у відставку голову ДПАУ Юрія Кравченка. Словом, тем для розмови з обізнаним на всьому головою Комітету ВР з питань бюджету не бракувало...
— Петре Олексійовичу, днями Президент звільнив з посади голову Державної податкової адміністрації Юрія Кравченка, якого ви як голова Бюджетного комітету ВР дуже жорстко критикували. Відомо, що за кілька годин до появи указу про відставку Кравченка ви зустрічалися з Леонідом Кучмою. Зміна керівництва ДПАУ — ваша заслуга?
— Я відповім так: безумовно, зняття Кравченка є дуже великим позитивом. Проблема не в персоналіях, а в тому, що Юрій Федорович як людина iншої професiї абсолютно не розбирався ні в податковому обліку, ні в особливостях функціонування податкової адміністрації. А суто організаційними засобами досягти якихось ефективних результатів у забезпеченні наповнення державного бюджету неможливо. Не дивно, що врешті-решт ДПАУ перетворилася на один із найкорумпованіших органів державної влади, де від підпису безпосереднього оточення Кравченка залежало так зване відшкодування податку на додану вартість, а іншими словами — крадіжка з бюджету сотень мільйонів гривень. Завдяки зусиллям таких собі «архаровців» на зразок пана Гриба, котрий був заступником Кравченка і за своїми обов'язками безпосередньо відповідав за правильність даних, на базі яких із держбюджету відшкодовується ПДВ, у податковій системі України склалася ситуація, за якої отримати відшкодування ПДВ з державного бюджету, не давши хабара потрібній людині, було неможливо. Навіть якщо компанія поводилася абсолютно прозоро й чисто, їй просто не видавали документи, затягували перевірки, організовували штучні зустрічні перевірки, більше того, коли приходили результати, не інформували про те, що вони вже є, не видавали відповідні документи. Тобто просто не залишали керівникові фірми іншого виходу, крім як заплатити хабар. І про те, що без грошей отримати відшкодування ПДВ неможливо, знала вся країна. Створено навіть ринок із загальновідомими «цінами»: «чистий» ПДВ, тобто той, який відповідно до законодавства підприємству справді треба відшкодовувати, «коштує» 25-30 відсотків, що йдуть у кишеню хабарників, а «брудний» — такий, що не надходив до держбюджету й існує тільки на папері, «тягне» на хабар до 50 відсотків. Звісно, зрештою за таких умов кожен чиновник «навчився» самостійно, без Верховної Ради, без уряду та Міністерства фінансів ухвалювати рішення про виплату з бюджету десятків, а то й сотень мільйонів гривень.
— Якщо все це було так очевидно, чому Кравченка звільнили тільки тепер? Можливо, гарант, як завжди, про реальний стан речей «нічого не знав»?
— Про те, що це явище стало відвертою загрозою державній безпеці, я вперше сказав ще в середині 2003 року, коли ми приймали бюджетну резолюцію. І особисто запропонував Верховній Раді звернутися до Президента з огляду на необхідність скликати термінове засідання Ради з питань національної безпеки й оборони, присвячене ситуації, що склалася в цій сфері, й негайно вжити заходів, аж до кадрових чисток. Тоді парламент ухвалив відповідну постанову, однак Президент зібрав таку нараду лише в лютому цього року і дав її учасникам чітке завдання перевірити інформацію, яка прозвучала тоді в моєму виступі. Після цього голова Координаційного комітету з боротьби з організованою злочинністю та корупцією при Президенті Тетяна Корнякова, вибірково перевіряючи деякі області України, знайшла просто жахливі факти, що повністю підтверджували ті дані, які я оприлюднював і на нараді, і з трибуни Верховної Ради. Ось Президент у п'ятницю й констатував, що відповідних висновків керівництво податкової адміністрації так і не зробило і що ситуація з надходженням коштів по ПДВ лише загострилася.
До речі, по цифрах надходжень можна чітко відстежувати особистий внесок у цю справу кожного з керівників ДПАУ. Скажімо, вже наступного місяця після виходу на роботу Сергія Медведчука, призначеного першим заступником голови, сальдо надходжень ПДВ до державного бюджету змінилося на 40, далі на 50, а згодом навіть на 80 відсотків — саме на стільки більше почали виплачувати його відшкодування, у тому числі й тим компаніям, які «малювали» фіктивні документи. Є й друга ланка схеми: пов'язані з горе-податківцями керівники окремих регіональних митниць «штампують» порожні вагони, оформляючи документи на вивезення експортних груп вантажів, а потім із цими вигаданими деклараціями йдуть до «своєї» людини в податковій і отримують із бюджету ті гроші, які мали б іти соціально незахищеним верствам населення. Особливо актуальною ця система була у Львівській області, де працював молодший Медведчук і його подільник, керівник регіональної митниці Козак. Ці панове діяли, по суті, як злочинне угруповання, викрадаючи з державного бюджету мільярди гривень!
— Але якщо проблема не так у колишньому керівникові, як у його оточенні, то яка гарантія того, що з відставкою Кравченка ситуація зміниться на краще? Ви вважаєте, що з приходом Федора Ярошенка кадровий склад ДПАУ зміниться або почне працювати в більшій відповідності до закону?
— Я думаю, що це випробування для нового голови. І головним критерієм оцінки його діяльності буде саме ситуація навколо ПДВ. Якщо ж Ярошенко не витримає випробування посадою, для нього як для фахівця це буде трагедією, оскільки іншого виходу, крім забезпечення суттєвого зростання надходжень по податку на додану вартість, у Федора Олексійовича просто немає. Тому як він організовуватиме роботу, кого братиме, кого звільнятиме, а кого переведе на іншу ділянку — це вже суто його справа. Головне, що повноваження голови Податкової адміністрації сьогодні дозволяють побудувати цю роботу якісно. Тому я абсолютно переконаний, що єдиним критерієм, за яким ми повинні оцінювати діяльність ДПА, є надходження до бюджету. Зі свого боку я як голова Бюджетного комітету Верховної Ради і людина, яка безпосередньо відповідає за прозорість бюджетного процесу, обіцяю дуже пильно слідкувати за тим, як підвищуватиметься ефективність функціонування податкової, і насамперед у сфері ПДВ.
— Ви згадали про Сергія Медведчука, який поки що так і залишається на своїй посаді першого заступника голови ДПАУ. І це при тому, що одразу після переведення його з керівництва податковою адміністрацією Львівщини на роботу до Києва у пресі з'явилися припущення про ймовірне призначення брата президентського адміністратора головою Державної податкової. Тому той факт, що після звільнення Юрія Кравченка на його місце прийшов не Медведчук, для декого виявився неабиякою несподіванкою. Як на вашу думку, чому Леонід Кучма не віддав цю посаду Медведчуку-молодшому?
— Тому, що це не вирішило б проблеми. Президент не пішов би на елементарну перетасовку кадрових карт, розуміючи, що ситуацію з надходженнями до бюджету це не виправить. А напередодні виборів особливо важливо забезпечити виконання державою соціальних зобов'язань перед малозабезпеченими верствами населення. В умовах, коли громадяни України є найбіднішими не лише на території Європи, а навіть серед країн СНД (гірше становище в європейській частині колишнього СРСР тільки у Молдові), коли реальна заробітна платня, скажімо, у Росії в 2,5 раза, а в Казахстані — вдвічі вища, ніж в Україні, влада серйозно замислюється над тим, з яким настроєм наші люди прийдуть на вибори. Тому, крім наповнення власної кишені, зараз постає питання якогось «соціального хабара» виборцям, аби створити бодай якусь мотивацію на голосування.
Люди ж не дурні і вже перестали вірити показникам зростання ВВП, якими їх годують, оскільки виражається це не в покращенні їхнього соціального становища, а в шаленому підвищенні цін на нафтопродукти, на м'ясо та хліб, тарифів на комунальні послуги та проїзд у громадському транспорті тощо. За такого стану речей Президент опинився в ситуації, коли треба не тільки враховувати інтриги, які організовує глава його Адміністрації, у тому числі й iз просування брата на високу посаду для того, щоб забезпечити тіньове, напівкримінальне фінансування виборчої кампанії Віктора Януковича, а й спрямовувати певну частину коштів до державного бюджету, аби уряд зміг використати їх для підвищення зарплат і пенсій.
З огляду на вищесказане я переконаний, що тепер ми нарешті вирішимо проблему щодо внесення змін до закону про державний бюджет, які раніше блокували Сергій Медведчук і Юрій Кравченко. Наприкінці минулого року було узгоджено бюджетну цифру в межах 60 мільярдів, що ще тоді дало нам підстави стверджувати: 10 мільярдів, які можуть надійти до держбюджету, приховані. І сьогодні, враховуючи надходження від приватизації, ці кошти реально можна витягнути з тіні. Тому «Наша Україна» на цьому тижні вносить на розгляд Верховної Ради законопроект про збільшення держбюджету на відповідну суму. І ми обов'язково доб'ємося його прийняття.
— Чому ви так у цьому переконані? Який сенс Кабінету Януковича фактично зізнаватися в тому, що політичні опоненти мали рацію, а уряд помилявся?
— Я не маю жодних сумнівів у тому, що буде саме так, оскільки проти цифр, які ми наводили, урядові й тоді було дуже важко щось заперечити. Я, звісно, припускаю, що це може бути не 10, а, скажімо, 9 чи 8,5 мільярда з урахуванням надходжень від приватизації — особливо від непрозорої приватизації «Криворіжсталі», — але не менше. Піти на менше поповнення бюджету парламент Кабміну просто не дозволить, і уряд тепер просто змушений буде врахувати ті розрахунки, які ми оприлюднювали раніше.
— Петре Олексійовичу, але ж ви постійно критикуєте уряд Януковича, звинувачуєте його в недоопрацюванні, в переведенні державних коштів у тінь тощо, і при цьому відповідні керівники Кабміну завжди знаходять аргументи, щоб заперечити й вам особисто, і Бюджетному комітету загалом. Причому аргументи, принаймні як для пересічного радіослухача чи «газеточитача», нібито переконливі. Звідкись же беруться дані уряду про перевиконання бюджету, зростання ВВП, збільшення макроекономічних показників... Хто в цьому випадку не має рації?
— Та справа ж не в тому, критикую я когось чи не критикую. Я наводжу конкретні цифри, і хоч зараз запрошую будь-кого з урядовців — чи то Прем'єра, чи то віце-прем'єра, неважливо — подискутувати у прямому ефірі, на реальних прикладах. Бо чомусь виходить так, що справді ефективно уряд діє тільки у Верховній Раді, «працюючи» з окремими депутатами, яким за голосування з важливих для Кабміну питань (за прийняття урядової програми, схвалення недосконалого бюджету тощо) віддячують вирішенням конкретних питань. Тобто фактично купують їхні голоси. Я вам сьогодні можу назвати інтереси кожної конкретної фракції, задоволення яких уряд «обмінює» на голосування за ту чи іншу бюджетну позицію. І в прямому ефірі назвав би — людям було б цікаво дізнатися, чим насправді керуються їхні обранці, підтримуючи Кабмін.
— То й назвіть — читачам же теж, мабуть, цікаво.
— Будь ласка. От, наприклад, чим пояснюється голосування аграріїв за Закон України про Державний бюджет, яким скасовувалися пільги з ПДВ для сільгоспвиробників і не фінансувалися основні аграрні програми? Дуже просто: депутатам фракції Аграрної партії пообіцяли профінансувати округи, від яких їх обирали. Що й було зроблено постановами №№ 509 і 510 (нагадаємо, що згідно з цими документами, підписаними Прем'єр-міністром, уряд виділив з бюджету 800 мільйонів гривень на державні субвенції, розподіливши їх тільки між тими округами, по яких до ВР пройшли провладні депутати. — Авт.), а також певні програми по аграрному комплексу, в яких зацікавлені окремі парламентарії. Аналогічна ситуація й з іншими фракціями: наприклад, «Трудова Україна» «отримала» закон про автомобілебудування, фракція «Демократичні ініціативи»—«Народовладдя» — відповідні програми по Міністерству надзвичайних ситуацій, які забезпечують фінансування «потрібних» партій, і так далі.
Одне можу сказати: ті народні депутати, які беруть такі подачки, насправді не представляють народ, не представляють своїх виборців, а піклуються зовсім про інше. А думати про виборців задарма не збираються...
— Усе це, звісно, бридко, але ж факт залишається фактом: бюджет не лише виконано, а й перевиконано, і ви самі визнали цей факт після того, як перший віце-прем'єр Микола Азаров прозвітував Верховній Раді. Отже, попри всі недоліки й проколи, в цьому питанні уряд спрацював добре?..
— Бачте-но, парламент — це політичний орган. І він не просто затверджує бухгалтерський звіт — для цього є Рахункова палата. Верховна ж Рада дає політичну оцінку діяльності Кабміну. Зрозумійте, якщо ВВП перевиконаний на 20 мільярдів (!) гривень, то і бюджет як складова частина валового внутрішнього продукту обов'язково мав бути перевиконаний на 4 мільярди. Однак цього не сталося. І вичерпну відповідь на запитання, де ж поділися ці 4 мільярди, дав тільки Президент — звільнивши з посади Юрія Кравченка. Той факт, що ці гроші були вкрадені, підтверджений, однак Верховну Раду, і насамперед тих депутатів, які голосували за затвердження звіту Кабінету Міністрів Віктора Януковича, ця крадіжка чомусь не зацікавила, незважаючи на те, що я наголосив на цьому окремо. Вони, очевидно, воліють про це не чути. Пробачте, а як же захист інтересів народу? Це ж у ваших людей, у ваших виборців крадуть! Вважайте, що в кожного окремого громадянина України, включно з дітьми й старенькими, з кишені витягли 100 гривень, а їхнім обранцям, виходить, до цього й байдуже...
Владу ж така ситуація цілком влаштовує. Звісно, ніж звітувати перед 200 тисячами обкрадених виборців, значно зручніше домовитися з однією людиною, яка ці 200 тисяч представляє. Тим паче, що домовитися нескладно, адже важелів для впливу на депутатів достатньо: міліція, арешти, кримінальні справи, податкові перевірки, шантаж, зрештою, «пряники» у вигляді бюджетного фінансування, перемог на непрозорих тендерах тощо. Так і протягують через Верховну Раду закони на кшталт цьогорічного бюджету, за який соромно всім, хто його підтримав. Бо ж очевидно було, що цей бюджет поставить на межу знищення періодичні видання, аграрний комплекс, житлове будівництво — і кожен депутат із тих, хто натискав на кнопку «за», про це знав, ми ж про це стільки говорили! Чому так трапилося? Відповідь дуже проста: тому, що немає відповідальності. Скажімо, та політична сила, яка делегувала в Податкову адміністрацію Юрія Кравченка, котрий своєю діяльністю забезпечував розкрадання бюджетних коштів, повинна нести за це відповідальність, і після такої ганебної кадрової політики просто не має права бути при владі. Держава вже просто не витримує такого навантаження.
— Ви натякаєте на необхідність якнайшвидшого проведення політреформи? Бо саме на відповідальності, яку повинні нести певні політичні сили за своїх ставлеників у виконавчій владі, постійно наголошують апологети внесення змін до Конституції.
— Та якраз навпаки: приклад Кравченка яскраво демонструє вади того політичного устрою, який нам пропонує, скажімо, «реформаторський» проект №4180 Степана Гавриша. Так, нам промивають мізки запевненнями в тому, що все це робиться для підвищення відповідальності влади. Але ж подивіться, яка в них відповідальність! Більшість має коаліційний уряд, сформований з її представників, і цей уряд провалив роботу фактично по всіх ділянках. І що? Ті партії, які делегували в нього своїх ставлеників, за щось відповідають?
— Так вони ж і кажуть, що зараз ця схема не прописана в Конституції, а от після втілення політичної реформи з відповідальністю все буде «о'кей».
— Ні, вони якраз наголошують на тому, що сьогодні втілюють у життя прообраз реформи. Головною метою конституційних змін є надати більшості Верховної Ради повноваження формувати Кабінет Міністрів і відтак відповідати за його діяльність. Так принаймні запевняють пани Гавриш та Медведчук. Але ж це саме те, що було в листопаді минулого року, коли Президент затвердив на урядові посади всі кандидатури, які пропонувала парламентська більшість! Так, в Основному законі такий порядок не закріплено, але ж вони для того це й зробили, щоб продемонструвати, що буде після проведення конституційної реформи. От і продемонстрували. Тепер вони кажуть, що в них ще є люди, і, мовляв, якщо той чи інший міністр не справився з роботою, знайдеться кого поставити на його місце. А на той аргумент, що країна вже не витримує, мають свій: «Ми більшість, ми маємо мандат на чотири роки, і протягом цього періоду можемо гвалтувати державу, як нам заманеться».
Або інший приклад: днями Президент звільнив з посади голову Вінницької облдержадміністрації Віктора Коцемира. І Прем'єр-міністр, представляючи області нового керівника Григорія Калетніка, розкритикував колишнього «губернатора» за те, що той провалив роботу у головних галузях промислового комплексу Вінниччини. Але стривайте, хіба пан Коцемир не голова обласного осередку Партії регіонів? Це ж не конкретно він роботу провалив, а політична сила, яка його на цю посаду делегувала! І цю політичну силу, як відомо, очолює саме Прем'єр Янукович. То про яку ж відповідальність може йтися, якщо він після цього залишається главою уряду?
Це ненормально. Але так триватиме доти, доки влада в Україні така, якою вона є зараз. Тому ми просто не маємо права, бодай з обов'язку перед своїми дітьми, втратити той унікальний шанс, який нам випадає вперше за всю історію української державності, починаючи ще з часів Пилипа Орлика, — шанс заявити про себе як про достойну, розвинуту, самостійну, європейську країну, що здатна забезпечити європейський рівень життя своїх громадян.
— Себто ви маєте на увазі, що треба на президентських виборах обрати Віктора Ющенка...
— Безумовно. Адже в України є все для того, аби люди мали роботу, мали чесну платню на одному рівні з мешканцями розвинених країн Заходу. Просто красти не треба!
Наведу такий приклад: коли я очолив Бюджетний комітет, держбюджет складав 42 мільярди гривень. Зараз ми маємо 55. Я запевняю вас: за три роки він становитиме 70 мільярдів, хоч як би мені й нашій команді не заважали. Ми зробимо все, щоб вивести всі кошти з тіні й спрямувати їх у бюджет. Більше того, я вас запевняю: буде Президентом Ющенко — буде бюджет 100 мільярдів. Тобто фактично подвоїться проти нинішнього. Це АБСОЛЮТНО реально!
Ми вже сьогодні без підвищення податкових ставок розширяємо базу: ті, хто раніше набивав власні кишені, тепер повинні платити так, як усі. Це ж не таємниця, що сьогодні ні Суркіс, ні Медведчук, ні представники «донецьких» просто не платять податки, причому на законній основі. Бо ці «намалювали» собі території пріоритетного розвитку, ті — вільні економічні зони, інші — ще щось, і мають індульгенції. У той час як ви, ваші читачі, кожен звичайний громадянин України сплачує 13 відсотків зі своєї зарплати (плюс іще 20 відсотків з кожної покупки) до бюджету, а 32 відсотки — до Пенсійного фонду. А вони не платять, бо мають у владі своїх кравченків і медведчуків, які, до речі, зараз дуже успішно забезпечують фінансування президентської кампанії кандидата від влади за рахунок простих українців. Бо для цих людей понад усе важливо зберегтися при владі, й заради цього вони не гребують ніякими засобами. А парламентарії, які, чудово усвідомлюючи ситуацію, заплющують очі й не хочуть нічого бачити, аби не мати проблем, їм у цьому допомагають.
— А потім, як розповідають деякі опозиціонери, у кулуарах тишком-нишком підходять до них і каються, що, мовляв, поки що не мають іншого вибору, але як тільки влада зміниться, то будуть з «Нашою Україною», БЮТ, соціалістами... Цікаво, а до вас такі кадри підходили?
— Звичайно, і значно частіше, ніж ви думаєте. А головне, що вони вже не тільки в кулуарах і пошепки про це кажуть — процеси розпаду більшості свідчать: навіть залякані владою депутати-підприємці вже підняли голови і заявляють про свою позицію вголос, попри шалений тиск і страх перед котком правоохоронних органів. Людям уже просто набридло боятися.
— Петре Олексійовичу, ви стільки говорите про помилки уряду в бюджетній політиці й про те, як добре все складатиметься в цій сфері після того, як народ обере українську владу, що виникає запитання: а хто зрештою нестиме відповідальність за цей недосконалий бюджет, за цінові кризи й крадіжку мільярдів з державної скарбниці? Адже після переобрання Президента Кабінет Януковича піде у відставку, і звітувати за виконання бюджету-2004 буде нікому.
— Мені б не хотілося так ставити питання. Бо я точно знаю, що вмію й чого не вмію робити. Я можу підняти виробництво, можу зробити прозорішим бюджет, організувати макроекономічні показники, можу ще багато чого. Однак чого я точно не вмію — це судити, бо хоч і маю ступінь кандидата юридичних наук, але спеціалізуюся суто на господарському праві.
Знаєте, лише один раз у житті я долучився до визначення долі людини. Проголосував за зняття депутатської недоторканності з однієї людини...
— Кого саме?
— Директора агрофірми «Наукова», Миколи Агафонова. Проголосував попри те, що точно знав: подання Генпрокуратури внесене до парламенту суто з політичних мотивів. Відтоді минуло вже чотири роки, але я досі гірко розкаююся в тому, що мій голос посприяв його засудженню. Тоді я був переконаний, що це питання не пройде, і натиснув на кнопку просто тому, що не хотів собі проблем. А ще думав: ну і що з того, прокуратура його просто допитає, проведе слідчі дії та й усе. Того ж дня Агафонова забрали у правоохоронні органи, він дав свідчення, потім його відпустили... А потім він помер (у Миколи Агафонова було хворе серце. — Авт.). Я ж після того голосування — чесно вам кажу — не спав три ночі, бо не міг собі простити, що взяв відповідальність за долю людини. І неважливо, винен він був чи не винен — я просто не маю права судити.
Тому припущення про те, що «Наша Україна» або оточення Ющенка прагне взяти владу, аби когось провчити — це повна дурниця. Держава є демократичною тільки тоді, коли в ній панує право (чого, до речі, зараз не спостерігається). А ми виступаємо саме за демократичну, правову державу, в якій право судити тих, хто припустився помилок, належить судовій владі. Тому давайте почекаємо, поки Україна стане розвиненою демократією з верховенством права, а тоді хай відповідні органи дають оцінку діяльності тих чи інших посадовців. А зараз треба думати не про те, хто і як відповідатиме за розвал країни, а про те, як її врятувати.
— Добре, про відповідальність поки що не будемо. Але питання щодо діяльності уряду в передвиборчий період залишається актуальним, адже потрібно комусь, скажімо, готувати бюджет на наступний рік. А Кабмін зараз перебуває в дещо підвішеному стані, не знаючи, в який бік зміниться ситуація після президентських виборів...
— Я глибоко переконаний, що державний бюджет на 2005 рік буде формувати українська, моральна, чесна і прозора влада. І це є запорукою того, що він буде великим, самодостатнім, соціально орієнтованим, і кожен виборець знатиме, чому його депутат за цей бюджет голосував.
— А не пізно буде моральній і чесній владі, навіть якщо її й справді оберуть, на порозі Нового року братися до бюджету? Адже ім'я нового Президента ми дізнаємося не раніше, ніж наприкінці листопада, а працювати він та його команда, виходить, розпочнуть іще пізніше.
— Ні, не пізно. Тому що економічна програма розвитку держави у нашої команди вже існує, і потрібно тільки дати кожному українському громадянинові, незалежно від національності, можливість мати свій, український уряд. Ця влада для тих, хто має її в руках, усім добра: вона, як каже Віктор Медведчук, «як ніколи сильна», вона має величезні гроші, накрадені в народу, віддані їй правоохоронні органи тощо. Єдиної розкоші наші можновладці собі дозволити не можуть: просто, без охорони й офіціозу, піти до людей. А влада, яка боїться свого народу й не має його підтримки, — це тиранія. І ця влада приречена. Не тому що так каже Порошенко, а тому що такою є воля виборців.
— З огляду на вашу в цьому впевненість, ставити питання про те, що робитимете ви та вашi соратники в тому випадку, якщо результати виборів виявляться іншими, ніж вони сподіваються, вочевидь, некоректно?
— Такого не станеться. Це просто неможливо, тому що це буде трагедією не для Порошенка, а для держави. Особисто я насправді дуже щаслива людина, бо маю чудову родину, бо маю що їсти й пити, бо відбувся як професіонал. Але я готовий пожертвувати всім, включно з власним життям, заради того, щоб Україна нарешті стала справді розвиненою державою. Знаєте, мене мати так учила: чоловік повинен любити свою дружину, виховувати своїх дітей і боронити свою державу. Тому працюючи в комітеті, змагаючись за прозорий бюджет, виступаючи з парламентської трибуни, я ні на мить не забуваю, що таким чином бороню державу. І саме для того, щоб захистити нашу з вами державу, «Наша Україна» пішла на вибори, й піде на вибори Віктор Ющенко. От тільки ми вважаємо, що вибори — це змагання, а ті, хто зараз при владі, вважає, що це війна...
— А ще вони кажуть, що «НУ» вже давно розподілила між собою всі державні посади й чекає не дочекається можливості їх обійняти. От ви, скажімо, вже визначилися з тим, у яке урядове крісло хочете сісти після перемоги, чи, може, плануєте залишитися у Верховній Раді?
— Насамперед наголошу на тому, що Віктор Ющенко стане моральним, чесним і відповідальним Президентом. І його команда — це не «оточення», як у тих, хто сьогодні при владі, а команда однодумців. Тож кожен із нас працюватиме там, де його вміння і професійні якості зможуть принести найбільше користі державі. Хоч як би патетично це звучало, але повірте, кар'єрні амбіції тут справді ні до чого. Особисто я вже давно міг обіймати дуже високі владні посади, бо мав достатньо таких пропозицій. А натомість маю навіть більше проблем, ніж очікував, зате при цьому в мене чисте сумління. Бо, як і мої колеги по блоку, роблю все, що в моїх силах, аби зробити Україну заможною й вільною державою, в якій кожен громадянин зможе вільно висловлювати свої думки і не боятися, що за це його виженуть з роботи або посадять у в'язницю. «НУ» не радикальна сила, і понад усе нам хочеться спокійно працювати на користь своєї країни. Але заради того, щоб мати таку можливість завтра, сьогодні доводиться боротися — нам просто не залишають іншого виходу.
«5-й канал» вистоїть»
— Прикро тільки, що до більшості простих українців картина вашої боротьби доходить дещо у спотвореному вигляді. 99 відсотків центральних ЗМІ обіймають провладну позицію, а можливості опозиційної преси дуже скромні. До того ж навіть цей слабкий голос намагаються задушити судовими позовами й податковими перевірками. Навіть дивно, що на такому тлі влада ще терпить існування «5-го каналу». Ви як людина, безпосередньо причетна до єдиної «чесної» кнопки телебачення, не боїтеся, що перед виборами «5-й» прикриють?
— Він вистоїть. Ми його захистимо. Хоча це буде нелегко, бо вже є такі випадки, коли керівництво області викликає «на килим» операторів усіх місцевих кабельних мереж і каже: «Даємо вам тиждень, щоб «5-го каналу» в області не було. Звісно, оператори опинилися в складному становищі. Але навіть без кабелю «5-й» на сьогодні покриває 45 відсотків території України, і його мають змогу дивитися понад 60 відсотків виборців. Розширити покриття, на жаль, нереально. Що вже казати про простих «кабельників», якщо навіть з Національної ради з питань телебачення та радіомовлення позвільняли тих, хто голосував за надання ліцензії «5-му каналу». Причому люди йшли на це свідомо, жертвуючи своїми кар'єрними перспективами заради свободи слова. Бо вірили, що цей канал буде не пропагандистським рупором «Нашої України», а об'єктивним засобом інформації, де глядачі нарешті зможуть побачити чесні новини й почути свіжі думки. І матимуть можливість на основі об'єктивної інформації сформувати власну точку зору, а не давитися жуйкою, виплюнутою Медведчуком та Януковичем, яку старанно пережовують усі інші телеканали.
— До речі, було б непогано, якби ще й неінформаційне наповнення каналу відповідало новиннєвому контенту, бо люди часто скаржаться, що, крім новин, на «5-му» нічого дивитися. Адже якщо, скажімо, не обізнана із залежністю-незалежністю ЗМІ людина випадково натисне «п'яту кнопку» під час трансляції занадто відвертого, та ще й до всього погано продубльованого гугнявим голосом серіалу, навряд чи у неї виникне бажання вмикати цей телеканал знову. І «чесних новин» такий глядач просто не побачить...
— Мене ця ситуація теж дуже обурює. Я вже звертався до керівництва каналу з проханням пам'ятати, що є межі, які не варто переходити. І хоча телеканалу дуже складно виживати, а перед виборами, безперечно, буде ще важче, все-таки варто враховувати, що наш глядач особливий, і намагатися його не розчаровувати. І я певен, що нам це вдасться.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
