Інтелект нон–грата

24 січня Національний науково–дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії відзначає своє 20–річчя. В затишній залі Будинку вчителя, де колись засідала Центральна Рада, збереться поважна наукова й освітянська громада, прийдуть політики — і нинішні, і ті, хто стояв біля витоків Незалежності України, приїдуть представники поважних університетів та культурних центрів із Тбілісі, Баку, Москви, Франції, Німеччини, Канади, де вивчають українську мову та історію, відомі культурні діячі. От тільки настрій присутніх буде не настільки святковим, як хотілося б — другий рік триває неоголошена війна між колективом інституту та Міністерством освіти, науки, молоді та спорту, якому він підпорядкований.

Більше роботи за менші гроші

З 16 січня практично всі співробітники Національного науково–дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії (ННДІУВІ) відправлені у відпустку за власний рахунок, а з лютого, якщо стан речей не зміниться, усі — і лаборанти, і доктори наук — будуть переведені на мінімальну зарплату 1070 гривень. У приміщенні вимкнено опалення, заборонено користуватися електроприладами. Таким було рішення трудового колективу у відповідь на те, що МОНМС на перший квартал поточного року виділило лише третину коштів, необхідних для роботи цієї державної науково–дослідної установи. Але й на мінімальні оклади коштів може не вистачити — а скорочувати штат без дозволу міністерства керівництво інституту не може. А такого розпорядження ніхто не давав.

Офіційною підставою для обмеження фінансування стало затвердження з боку міністерства лише трьох із дев’яти наукових тем, запропонованих Інститутом українознавства. Хоча, за неофіційною інформацією, експертна рада при міністерстві спочатку високо оцінила вісім із дев’яти тем, але потім, без жодних пояснень, їх кількість різко скоротилася. «Взагалі, за останні півроку ми не отримали жодних пояснень з боку міністерства й особисто пана Табачника. Зараз ми направили офіційний лист на ім’я Прем’єр–міністра Миколи Азарова з проханням втрутитися в ситуацію», — заявив директор інституту Петро Кононенко.

«УМ» уже писала про ситуацію, що склалася навколо реорганізації з ініціативи Дмитра Табачника Інституту українознавства в Інститут українознавства та всесвітньої історії. Розвиток подій підтвердив підозри керівництва інституту, що єдиною метою міністерства було прагнення призначити на це місце свою людину, колишнього проректора Академії МВС Анатолія Чайковського, щоб потім мати змогу вільно розпоряджатися майном. Інакше чому міністерство протягом року так і не запропонувало свою наукову концепцію вивчення «всесвітньої історії», а, збільшивши обсяг наукових інтересів, на дві третини зменшило фінансування? Чому жодна з комісій міністерства, яка за цей час побувала в інституті, не поцікавилася науковим аспектом проблеми? До речі, цікавий нюанс: тимчасова лімітна довідка про бюджетні асигнування та кредитування, видана МОНМС від 10.01.2012 р., адресована... Національному науково–дослідному інституту українознавства, хоча уже півроку як реорганізація завершилася і назва установи змінилася.

Тим часом Анатолій Чайковський подав до суду позов і на інститут, і на міністерство, яке не забезпечило виконання наказу про призначення його заступником директора інституту. «Але як ми можемо його прийняти на посаду заступника, якщо в нього немає відповідного кваліфікаційного рівня ні з українознавства, ні зі світової історії? До того ж пан Чайковський повідомив, що в нього в контракті є секретні повноваження. Але їх, крім нього і Табачника, ніхто не бачив. Що це за повноваження? Може, це повноваження на другий день після вступу на посаду ліквідувати інститут і розпродати майно?» — пояснює свою позицію Петро Кононенко.

Своя рука — владика

Як з’ясувалося, проблеми з недофінансуванням наукових досліджень має не лише «норовливий» Інститут українознавства, а й низка досить лояльних до Табачника університетів. Як пояснив колишній заступник міністра освіти, доктор фізико–математичних наук Максим Стріха, ще донедавна в міністерстві існувала прозора процедура затвердження наукових тем, коли наукову цінність кожної з них оцінювали два експерти — члени експертної ради, тоді виводився середній бал, а далі, відповідно до обсягів бюджетного фінансування, визначався прохідний бал, однаковий для всіх. Нині ж, за словами Максима Стріхи, спостерігається «цілковита вакханалія, коли для кожної із секцій вольовим рішенням міністерства встановлюється власний прохідний бал. У результаті вийшло, що прохідний бал для фізики більш як удвічі перевищує прохідний бал для економіки. А відтак 44% робіт із фізики опинилися поза фінансуванням — це страшенно вдарило по таких провідних університетах, як Харківський, Одеський, Львівський. Так само обрізали інформатику — 39% непрофінансованих робіт. Так само ударили практично по всіх напрямах, які визначають науково–технічний прогрес. А от для економіки зробили привілеї».

Складається враження, що наука нинішньому керівництву МОНМС узагалі не потрібна. «Наука настільки не є пріоритетом Табачника, що в Міністерстві освіти й науки ліквідовано навіть профільний науковий департамент, вигнано практично всіх кваліфікованих людей, які розумілися на тому, що відбувається, а залишки наукових структур злито в один департамент із ліцензуванням і акредитацією, що є зовсім іншою сферою діяльності, яка більше стосується навчального процесу», — говорить Максим Стріха.

Олександр Якименко, директор згаданого департаменту наукової діяльності та ліцензування МОНМС, у коментарі «5–му каналу» спробував пояснити логіку дій свого відомства таким чином: «Міністерство освіти проводить таку політику, що навчальні заклади, наукові установи, виходячи з того, що бюджетне фінансування не дозволяє покрити всі витрати, спонукаються до комерціалізації наукових досліджень». «Але ж ми не комерційна установа, нам статутом заборонена комерційна діяльність, — дивується завідувач відділу філософських та етнопсихологічних проблем українознавства ННДІУВІ Тарас Кононенко. — У них розвивається своєрідний майновий фетишизм, інтелектуальна галузь підміняється майновими відносинами. Фактично науковими установами починають керувати як майновими комплексами, як невеличкими бізнесами. Призначення директорів, заступників, навіть вченої ради — все відбувається без урахування специфіки інтелектуальної, наукової праці. А це говорить лише про одне — їм наука не потрібна, їм потрібне майно».

До речі, з намаганням Табачника добитися права одноосібно втручатися у справи вишів пов’язує Тарас Кононенко і ліквідацію Вищої атестаційної комісії та передачу її функцій МОНМС. «Відбулася підміна понять: в указі Президента говориться про те, що міністерству передаються лише функції, а Табачник привласнив собі ще й повноваження ВАК. Відбулося вже три засідання атестаційної колегії при міністерстві, приймалося рішення про видачу дипломів, але законодавчо ці зміни не закріплені. Чи не тому вони так педалюють прийняття нового закону про вищу освіту, щоб остаточно закріпити узурпацію влади? Адже в положеннях про атестаційну колегію МОНМС та експертні ради, виписані Табачником, є один цікавий момент: експертні ради та атестаційна колегія при міністерстві мають лише... дорадчий голос, а право, дослухатися до нього чи ні, лишається за міністром. Про яку мінімальну автономію вишів можна буде говорити, коли рішення про присудження чи непрису­дження наукового ступеня залежатиме винятково від доброї волі однієї людини?» — каже Тарас Кононенко.

А ТИМ ЧАСОМ...

На черзі — інтелектуальна власність?

Схема рейдерської атаки, застосована до Інституту українознавства, нещодавно була випробувана на ще одному державному підприємстві, підпорядкованому МОНМС — «Укрпатенті». За іронією долі під «реорганізацію» знову підпав не банкрут, а доволі успішна установа — робоча група фахівців Всесвітньої організації інтелектуальної власності, яка нещодавно побувала на «Укрпатенті» з робочим візитом, вела мову про готовність ВОІВ надати підприємству статус міжнародного пошукового органу — цей статус мають Європейське патентне відомство, патентні відомства США, Китаю, Іспанії, Японії, Канади, Австралії, а з країн СНД — лише Роспатент. Але що таке державні інтереси, якщо їм протистоять приватні бізнес–інтереси очільника МОНМС: за інформацією газети «Лівий берег», у березні до глави Держслужби інтелектуальної власності Миколи Паладія звернувся представник ізраїльської компанії з пропозицією створити технопарк у Києві — у приміщенні, яке нині займає «Укрпатент». Ціна питання може сягати кількох сотень мільйонів гривень. Це питання було узгоджено з Табачником і у квітні–травні було покладено на Паладія. Лишалося тільки домовитися з керівництвом «Укрпатенту».

Є й інша ціна цього питання — судячи зі службового листування між Держслужбою інтелектуальної власності та МЗС і МОНМС, Дмитро Табачник виношує ідею фактичної ліквідації «Укрпатенту» і створення наддержавного органу СНД зі штаб–квартирою в Москві (у складі Росії та України з можливим приєднанням Білорусі та Казахстану) в галузі реєстрації «євразійських» торговельних марок та приєднання України до Євразійської патентної конвенції. «Це... призведе до відтоку до Російської Федерації коштів, що отримуються за проведення експертиз та видачу патентів і свідоцтв на об’єкти інтелектуальної власності, а також знищить перспективу отримання «Укрпатентом» статусу Міжнародного пошукового органу (МПО) і Органу міжнародної попередньої експертизи (ОМПЕ) відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ), учасницями якого є понад 150 країн світу», — йдеться у відкритому листі колективу «Укрпатенту» до Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем’єр–міністра України.

У будь–якій іншій цивілізованій державі за такі відверто шкідницькі дії одного з чиновників, які зачіпають інтереси національної безпеки, його давно притягли б до політичної, а то й до кримінальної відповідальності. У нас же Дмитро Табачник демонструє дивовижний спокій і незворушність, відкрито коригуючи укази Президента й брутально реагуючи на протести громадськості. Але ж і «Титанік» колись вважався невразливим. А дії колективів Інституту українознавства та «Укрпатенту» підтверджують актуальність і дієвість Шевченкових слів: «Борітеся — поборете. Вам Бог помагає!».