«Соціум — це важка машина, яка безжально перемелює особистість»

Композитор Віктор Степурко — автор музики для дітей і серйозних симфонічних творів, оперних партитур і власних варіацій на тему народних пісень... Але колеги і шанувальники знають його насамперед як багаторічного пропагандиста духовної музики, дослідника і практика жанру. Вибудувавши своє ставлення до цього виду мистецтва, з роками Віктор Іванович усе більше переконується: традиції української духовної музики настільки глибинні, що роботи з дослідження цих історичних «кар’єрів» вистачить для багатьох поколінь. «Ми тільки долучаємося до цих традицій, вивчаємо їх — і це є проблемою, — каже Віктор Іванович. — Обсяг творів дуже великий». І шкодує з приводу того, що цей список суттєво підкоротила радянська влада, зусиллями якої духовна музика була доступна лише тим, хто в ті часи мав потребу (чи й сміливість) зайти до церкви...

«Тексти настільки священні, що їх повинні знати всі»

— Духовну музику почав писати для свого колективу, хорового ансамблю «Свят–коло», який я організував у 1992 році у селищі Макарів Київської області, — розповідає Віктор Степурко. — Після проголошення Незалежності почали організовуватися різні хорові колективи, такі як «Київ», «Фрески Києва» та інші... І ось тоді й до мене звернулася місцева еліта з проханням створити такий ансамбль, який би виконував духовну музику, що тривалий час була заборонена. Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Олександр Кошиць — це композитори, які працювали для української автокефальної церкви. Але зважаючи на ставлення радянської держави до церкви, ми цієї музики не знали... Велику роль у моєму творчому виборі відіграв і той факт, що у селищі Макарів, де я тривалий час мешкав, народився Святитель Димитрій Ростовський, він же Данило Туптало. Святителя Димитрія Ростовського називаю своїм небесним покровителем. Те, що після консерваторії я поїхав у Макарів, — це справді перст Божий. По закінченні навчання у мене було безліч пропозицій і можливостей, але я опинився саме там і почав писати духовну музику.

— Для написання такої музики потрібні якісь поглиблені знання релігії? Чи фактор особистості, душевні пориви тут головніші?

— Музика взагалі народжується на якомусь душевному, глибинному рівні. Але чим більше я над цим працюю, тим більше розумію, що цю тему треба вивчати. Зізнаюся, що свої ранні твори я сьогодні сприймаю досить критично. Приміром, одним із проблемних моментів при написанні духовної музики для мене є питання використання текстів. Як відомо, церква не заохочує виконання твору «Іже херувими» у позацерковному контексті. І вітає його тільки під час літургії. У мене є твір «Іже херувими», який використовується в літургії сповідницькій. За формою, я вважаю, цей твір подібний до месси, він належить кантатно–ораторіального жанру. У моєму творі «Іже херувими» весь текст повністю не задіяний. Мені багато хто говорив і говорить, що такого робити не можна. В тих же псалмах я використовую певні фрагменти для того, щоб висловити ідею, якою я загорівся, читаючи його, створюю образи сценічно–театрального плану.

— Ви завжди так аргументовано відповідаєте на критику ваших творів? Її, зважаючи на особливість жанру, мабуть таки вистачає...

— Дуже часто чую зауваження, що у моїх творах тексту дуже багато і через це вони не завжди сприймаються. На це я відповідаю, що для мене текст — це образ, який я передаю в музиці. Самі ці тексти наскільки священні, що, в моєму розумінні, їх повинні знати всі люди. Прямолінійне читання тексту, як приміром, в «Псалмодії», коли читає один читець, для мене є неприйнятним. Але вивчати традиції духовної музики треба обов’язково. Щоб, як кажуть, не взяти гріха на душу.

«Молодь у церквах — це прекрасно. Але...»

— Наскільки популярним є цей жанр? Чи багато наших композиторів пишуть сьогодні духовну музику?

— Так, багато. Велику роботу у заохоченні композиторів до духовної музики проводить керівник хору «Київ» Микола Гобдич. Свого часу він організував хоровий фестиваль «Золотоверхий Київ», де у прем’єрному виконанні звучали мої духовні твори. Після мене у рамках цього фестивалю були вечори духовної музики наших композиторів Ганни Гаврилець, Юрія Алжнєва, Володимира Рунчака, Мирослава Скорика, Лесі Дичко, Євгена Станковича... Духовну музику спеціально до цього фестивалю писали дуже багато композиторів, шкода, що «Золотоверхий Київ» через фінансові проблеми зараз не проводиться. Але це не означає, що духовна музика зникла: збірки цього жанру виходили у Станковича, у Скорика... Молоді композитори — Ігор Щербаков, Вікторія Польова — також небайдужі до духовної музики.

— Як ви вважаєте, сучасна людина здатна сприймати духовну музику? Навіть якщо уявити, що вона все ж таки вирветься зі свого знервованого повсякдення і прийде на концерт?

— Це залежить від людини. Подивіться на дітей. Є діти — ангели Божі. А дивлячись на інших, розумієш, що з них виростуть істеричні, неврівноважені люди. Соціум — це важка машина, яка безжально перемелює особистість і спрямовує її в зовсім інші сфери — пиво, наркотики... Сьогодні багато молоді ми можемо побачити в церквах. Та й на концертах духовної музики у залі чимало тих, кому до тридцяти. Це великий плюс. Але, якщо взяти у масштабі країни, звісно, їх дуже і дуже мало. У клубах та на дискотеках хлопців і дівчат значно більше.

— Вікторе Івановичу, розкажіть про історію створення «Монологів віків».

— Цей твір я писав протягом багатьох років. У повному обсязі його виконували на фестивалях «Прем’єри сезону», «Київ Мюзик Фест». Офіційно він називається «Монологи віків. Псалмодія для мішаного хору з солюючими інструментами». Першим написав сьо­мий псалом, у цьому творі він завершальний, хоча саме він наштовхнув на ідею написати цілий цикл. Я не виключаю, що цей цикл продовжуватиму або ж напишу інший такого ж плану. Ідея «Монологів віків» мені досі цікава. По–перше, це псалми. По–друге, привнесення інструмента в акапельну музику дає можливість створити більш концертну атмосферу, підсилити музично–художній план твору. Для мене як для композитора це дуже важливо.

— Ще однією складовою вашої творчості є обробки народних пісень...

— Так, iз народними піснями я працюю дуже давно. Робив аранжування фольклорних творів для оркестру народної та популярної музики Українського радіо, працюю з тріо бандуристок... У мене з Миколою Гобдичем є два цикли «Українське Різдво» та «Різдво з хором «Київ», де я зробив обробки різдвяних пісень, світових різдвяних хітів... Нещодавно закінчив проект з дуетом «ДвіО» — Олександр Білошапка та Оксана Нікітюк виконують сучасні аранжування українських народних пісень та пісень інших народів світу, а також фольк, автентику, джаз... У мене є проект з хором «Почайна» Києво–Могилянської академії

— Ви — автор понад ста творів, солідна цифра для композитора, хоча свого часу починали як хормейстер...

— Я родом iз села, батько мій, народний музикант, хотів, щоб і його син грав на баяні. Але Господу було угодно, щоб я співав в хорі. Потім у музичному училищі навчався як хормейстер, у консерваторію я вступав також як хормейстер... Більше ста творів, про які ви згадали, то всі мої роботи, включаючи аранжування. А серйозних творів, кантатно–ораторіальних чи симфонічних, набереться зо два десятки. Але це не означає, що робота хормейстера для мене в минулому. Зараз я багато часу приділяю викладацькій роботі — викладаю у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв України, де спеціалізація називається «диригент хору–регент». І в цьому я також вбачаю Божий перст. Так що творчість хормейстера і композитора у моєму житті ідуть паралельно.

ДОСЬЄ «УМ»

Віктор Степурко

Український композитор. Член Спілки композиторів України.

Народився 22 грудня 1951 року  в селі Миколаївка Близнюківського району Харківської області.

Навчався у Київській консерваторії (закінчив диригентсько–хоровий та композиторський факультети.)

Лауреат премій імені Льва Ревуцького (1989), імені Івана Огієнка (1998), імені Бориса Лятошинського (2002), міжнародної музичної імені Лео Вітошинського (2004), імені Миколи Лисенка (2005),«Київ» імені Артемія Веделя (2008).

Лауреат Всеукраїнського конкурсу «Духовні псалми» (2000). Кавалер ордена Святого Володимира третього ступеня.

ДО РЕЧІ

22 січня в Національній філармонії України — різдв’яний концерт композитора Віктора Степурка за участю камерного хору «Київ».

Диригент — заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Микола Гобдич.

Програма:

Віктор Степурко — «Монологи віків» (хорова псалмодія з інструментами соло)

Українські різдвяні пісні