Олександра Екстер.
Вогненно–творча художниця, що на своїх полотнах усе побачене могла структурувати й трансформувати у безпредметну гру кольору, простору й ритму. Новаторка й засновниця новітніх напрямів у живописі, театральному мистецтві, дизайні одягу й інтер’єру, педагогіці... При цьому Олександра Григорович (у заміжжі Екстер) завжди залишалася шляхетною пані, блискуче освіченою, вправно володіла академічним рисунком.
Майстерня–студія Олександри Екстер, де зародився і переможно рушив у світ український варіант кубізму — кубофутуризм, містилася в центрі Києва на вулиці Фундуклеївській (нині Богдана Хмельницького). Заможний чоловік–юрист забезпечував своїй «скіфській вершниці» можливість навчатися і навчати. Молода художниця, учениця майстра академізму Миколи Мурашка, мандрувала Західною Європою і, повертаючись до Києва, представляла колегам новітні мистецькі напрями. Послідовники кубофутуризму «переструктуровували» реальність і зображали предмети як геометричні форми.
У 1915 році під впливом автора «Чорного квадрата» Казимира Малевича художниця захопилася безпредметним мистецтвом, розробляла теми динаміки й ритму кольорових площин. Тоді ж узялася й за побутові речі, створюючи ескізи кубістичного оздоблення для суконь, хусток, скатертин та посуду. Приятелька художниці, знавець українського народного мистецтва Євгенія Прибильська знайомила її з традиційною орнаментикою. А разом із дружиною предводителя київського дворянства, меценаткою Наталею Давидовою мисткиня колекціонувала українські вишивки, килими та кераміку. Була членом Кустарного товариства при земстві, що відновлювало народні промисли.
«Екстер поєднала народне мистецтво з авангардизмом, — розповідає «УМ» знаний мистецтвознавець Дмитро Горбачов. — У селі Скобці (нині Василинівка, неподалік Борисполя) та у родовому маєтку Давидових у Вербівці вона давала селянкам ескізи знаменитих авангардистів, і народні художниці творили вишивки в кубістичному та супрематичному стилі. І для них це не було дивиною, адже «ліве», абстрактне мистецтво в основі своїй орнаментальне, як і традиційне народне. Екстер і її товариші взяли від українського мистецтва барвистість. А народні митці під впливом творчості абстракціоністів стали робити власні художні композиції не статичними, а динамічними. Відбулося взаємозбагачення професійного і народного мистецтва. І це було унікальним явищем у світовій культурі». Такі твори, до речі, охоче купували модниці з Нідерландів, Німеччини, Франції.
Наприкінці 1917 року Олександра повернулася з Москви до Києва і стала громадянкою Української Народної Республіки, а згодом Української держави. Відкрила знамениту майстерню декоративного мистецтва. І на запрошення першого директора Національного художнього музею України Миколи Біляшівського оформила там виставку ужиткового мистецтва та кустарних виробів. Екстер була активісткою в уряді Скоропадського, допомагала зібрати Всеукраїнський з’їзд діячів культурних організацій улітку 1918 року. Влаштувала виставку художниці–селянки Ганни Собачко, з якою вона співпрацювала в селі Скобці. У доповіді на тому з’їзді Екстер назвала її художницею світового рівня.
У своєму домі художниця облаштувала «Майстерню живопису і декоративного мистецтва Екстер і Прибильської». Невдовзі це вже була студія, де учні (зокрема, Анатоль Петрицький, Олександр Хвостенко–Хвостов, Вадим Меллер, Олександр Тишлер) досліджували ритміку й колорит народного мистецтва, слухали лекції Якова Тугенхольда, Олександра Таїрова, Бенедикта Лівшиця. Тут бували Осип Мандельштам, Ілля Еренбург.
Сучасники згадували, що Екстер була доволі мовчазною. Сміялася з витівок друзів–футуристів, але сама в них участі не брала. Вона мала блискучу освіту, знала латину, читала Горація напам’ять і привчала своїх учнів вслухатися в його ритміку. Пояснювала, що в мистецтві й поезії важливий ритм.
«У Москві тоді вже панували більшовики, голод, терор, — розповідає Дмитро Горбачов. — Гетьман Скоропадський, на відміну від більшовиків, цінував інтелігенцію. Він домовився з Москвою, що та відпускатиме в Україну інтелектуалів. Отож кожні два тижні потяг перевозив із Москви до Києва голодуючих художників, педагогів, науковців. І в Києві вирувало культурне життя. Екстер співпрацювала з московським режисером Таїровим, караїмом родом iз Полтавщини. У його репертуарі було чимало українських творів. Художниця домовилася з гетьманом, аби й Таїрова з театральною трупою переправили до Києва. Але стався антигетьманський переворот, а згодом більшовики вибили з Києва і Петлюру; план повернення Таїрова не здійснився».
На початку лютого 1919 року більшовики захопили Київ. Екстер стала свідком безчинства військ Муравйова: за кілька днів у столиці було розстріляно кілька тисяч людей. Художниця втекла від червоного терору до Одеси, яку тоді контролювали денікінці. Утім коли більшовики захопили й Одесу, то змобілізували Екстер на оформлення міста для святкування 1 травня. У Києві оформлювати Хрещатик змусили учнів з її майстерні.
В Одесі помер чоловік художниці. Вона переїхала до Москви. У 1924–му отримала замовлення оформити павільйон ХІV Міжнародної виставки у Венеції. Потім у Парижі оформлювала експозицію радянського відділу Всесвітньої виставки декоративних мистецтв. До Москви художниця так і не повернулася. Оздоблювала інтер’єри, кераміку, конструювала та ілюструвала книги.
Як пише мистецтвознавець Ольга Петрова, у своїй майстерні в невеликому будинку неподалік Парижа Екстер «створювала незвичайної краси керамічний посуд, що вражав око вмiщеними в кубістичну форму українськими мотивами». Як згадувала скульптор Віра Мухіна, домогосподаркою в Екстер працювала українка Настася, вони були як подруги. Ця неписьменна жінка, яка не знала французької, примудрилася виїхати слідом за господинею з її речами. Отож у французькій домівці Екстер були українські вишивки й килими. А до столу, писала у своїх спогадах актриса Аліса Коонен, «подавали глиняні горщечки і яскраві майолікові тарілки з варениками».
Померла художниця 17 березня 1949–го, похована на кладовищі в Фонтене–о–Роз.
Олександра Екстер — постать, варта повнометражного художнього фільму.
Дивина, але в Україні немає не лише її меморіального музею, а навіть музею «віртуального» — україномовного сайту, де була б представлена багатогранна спадщина мисткині, що збереглася по світах. Дмитро Горбачов переконаний, що колись у Києві буде музей Олександри Екстер. Адже збереглися два будинки, де вона мешкала: на Круглоуніверситетській, 6, та на Хмельницького 27/1. Тож передусім ці місця слід позначити меморіальними дошками.
Олександра Екстер (дівоче прізвище – Григорович) народилася 18 січня 1882 року в Білостоку (Гродненська губернія, нині Польща), у родині білоруса і грекині. Невдовзі з батьками переїхала в Україну. У 1899 році Ася Григорович закінчила Київську міністерську жіночу гімназію. У 1899 році вступила до Київської рисувальної школи Миколи Мурашка, потім до Київського художнього училища. Її друзями, однодумцями були однокурсники: Аристарх Лентулов, Олександр Архипенко, Олександр Богомазов, Абрам Манєвич, а одним з учителів – Микола Пимоненко. Відвідувала також «суботи» у художній майстерні колориста Сергія Світославського.
У 1907 році з чоловіком відвідує Париж. Поет Гійом Апполінер увів її в коло всесвітньо відомих художників — Пабло Пікассо, Жоржа Брака, Фернана Леже. Захоплюється кубізмом. У 1908–му повернулася до Києва, познайомилася з провідниками авангарду — Давидом Бурлюком, Михайлом Ларіоновим, Наталею Гончаровою, Миколою Кульбіним. Бере участь майже в усіх авангардних виставках у Києві, Одесі, Москві, Петербурзі. Мандрує Західною Європою, вивчає у музеях живопис давніх майстрів.
Більшу частину життя Олександра Екстер активно викладала. Спершу у власній студії у Києві, де навчала абстрактного мистецтва навіть дітей, пропонуючи їм ілюструвати казку не сюжетно, а з допомогою ритмів. Згодом – в Одеській художній школі, в московському ВХУТЕМАСі, Академії сучасного мистецтва у Парижі.
«Це одна з найвідоміших і найдорожчих художників світу, — розповідає мистецтвознавець Дмитро Горбачов. — За її твори на аукціонах платять мільйони доларів. У Національному художньому музеї в Києві є картина «Міст. Севр», яку оцінюють у 10 тисяч доларів. Утім у 1960–х роках її хотіли «списати» і спалити, бо вона була «формалістична». Але чомусь забарилися. Ніхто не знав її авторства. Я побачив її в запасниках і зацікавився, став шукати в інвентарних книгах. У 1930–ті роки в музеї працювали малописьменні особи, адже інтелектуалів постріляли. І от я натрапив на номер і запис нетвердою рукою: «екстерн». Можливо, саме це слово було знайоме працівнику. Стало зрозуміло, що це робота Олександри Екстер».
У колекції Національного художнього музею України є два живописні твори і кілька естампів. «У 1919 році, коли художниця тікала із захопленого більшовиками Києва, її збірка робіт зникла. Можливо, їх знищили, — розповідає головний зберігач фондів Національного художнього музею України Юлія Литвинець. — До того ж, коли її чоловік помер, тесть одружився і зачинив перед художницею двері київського дому, не давши їй забрати багаторічне надбання. Збереглося лише те, що вона дарувала друзям».
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
