Під «омофором» різдвяних Василів

14 січня  у рамках започаткованого понад два десятиліття тому свята різдвяних Василів, присвяченого пам’яті репресованих борців за Україну — Стуса, Симоненка, Елана–Блакитного, у столичному Будинку вчителя вручали премії імені Василя Стуса. Цьогоріч вручення збіглося з сумною «круглою» датою в нашій історії — 40 років тому КДБ провів масовану операцію проти українських «націоналістів», інакше кажучи — проти свідомої інтелігенції. Цього разу лауреатів визначено троє — київська поетеса–«шістдесятниця» Ірина Жиленко, історик Володимир В’ятрович і харківський правозахисник Євген Захаров. Відзнаки вручав один з основоположників премії — «шістдесятник», правозахисник, голова Української асоціації незалежної творчої інтелігенції Євген Сверстюк.

Книга Ірини Жиленко Homo Feriens («Людина святкуюча») — це документ епохи українського «шістдесятництва». Для тих, хто вивчав українську літературу за підручниками, — це жива реконструкція свідомості і почувань цілого покоління «титанів», які, зрештою, були такими ж людьми, як ми: веселими, цікавими, закоханими. «У ті роки подвигом було відчувати себе людиною, — зазначив співробітник Інституту літератури Олексій Сінченко. — Ірина Жиленко — це приклад того, як людина вміє жити». «У 60–ті ми були лише зернятком, і тільки Сіяч знав, що з нас проросте, — поділилася думками Ірина Жиленко. — Ми просто дуже любили одне одного. Стус був дуже насмішкуватий і гострий, я завжди боялася, щоб він мене не помітив. Він кілька разів жартував iз мене. І яким був мій подив, коли він якось сказав про мене: «Ірина чинить етичний подвиг».

Поколінню «шістдесятників» випало вести боротьбу з усеохопним невіглаством радянської доби, із суспільним абсурдом, боротьбу, яка багатьом сьогоднішнім молодим є не цілком зрозумілою. Згадаймо, що, аби зберегти свідомість «совєтского чєловєка» у межах дитячої наївності, романи Бекета, Джойса, Кафки і Пруста, поезію Аполлінера, Еліота, Верлена та Рембо було витіснено з програм шкіл та університетів. «Шістдесятники» повертали народові його забутих письменників і художників, викривали «білі плями» історії — битву під Крутами, Голодомор.

«Коли ми запровадили премію Стуса, ви були ще отакий, — Сверстюк показує долонею на колись дитячій зріст 35–річного лауреата Володимира В’ятровича, — і мені приємно, що ви до неї доросли». Працюючи директором архіву СБУ (за часів Президента Віктора Ющенка), В’ятрович вивчав таємні документи радянських спецслужб від ЧК до КГБ і тепер, усупереч тиску, опублікував їх у книзі «Історія з грифом «Секретно». «Премії Стуса 22 роки, і це одна з небагатьох премій, яка не втратила своєї моральної цінності», — зазначив він.

Третього лауреата премії Стуса представив дисидент Василь Овсієнко: «В Україні щороку відбуваються десятки тисяч побиттів у міліції. Тому правозахист є передовим загоном формування громадянського суспільства». Правозахисник Євген Захаров допоміг багатьом людям, випустив третю частину «Міжнародного біографічного словника дисидентів України».