Як ми збiднiли, земляки,
У своїм баченнi свободи,
Всi хочем сильної руки,
А не свiдомостi народу.
Самi не вмiєм керувати,
Месiю у життi шукаєм,
Щоб, не дай Боже, не нап’ятись.
А принцип — моя хата скраю,
Рахуємо за добрий тон,
Та вiчно ворогiв шукаєм.
Забули основний закон,
Яким повиннi керуватись,
Щоб була нацiя єдина,
Усiм разом за справу братись,
І буде сильна Україна.
А так вартуємо всi ми,
Того керманича, що маєм.
Сховалися за ворiтьми
І доброго царя чекаєм.
За пагорбом того i ждуть,
Смиренню вчать, лякають газом,
З плiток мiшають каламуть,
Щоб не були ми вкупi, разом.
А ми ковтаємо, сопемо,
Покiрно сунем, як воли.
Далеко, друзi, так зайдемо,
Загубим те, що нам дали.
Подарували, як святиню,
Тi, що пiд лозунгами йшли
Свобода й воля Українi!
Щоби за нас не вибирали,
То треба встати iз колiн,
Щоб гордо й твердо всi сказали:
«Ми вiльнi, сильнi як один!»
Та душi правдою святити
І на сусiда не кивати,
Нами пишатись будуть дiти
Та наша Україна–мати!
Ярослав ГИЦЬ
с. Бужанка,
Волинська область