Майстер у своєму робочому кабінеті.
Майже 50 років тому українець Микола Степанов створив шедевр, біля якого замислено зупиняються відвідувачі. Експонується робота у французькому Версалі, а також у місті Орлеані, на батьківщині знаменитої Орлеанської діви. Фотознімок під назвою «Життя» настільки вразив французів, що йому не раз присуджували почесні нагороди, зокрема — зовсім недавно — диплом Жанни Дарк за «довгоживучість». А сам фотохудожник отримав довічне право безплатно відвідувати Державний музей фотографії Франції. Але за 82 роки свого життя Микола Степанов жодного разу так і не скористався своїм привілеєм. Не знали закордонні шанувальники таланту фотохудожника, що для простого українського пенсіонера з його жебрацькою пенсією подібна пільга — все одно, що дозвіл переходити дорогу на червоне світло...
У Херсонському краєзнавчому музеї я не раз бачила копію фотопортрета, що підкорив французів. І, якщо чесно, сама підпала під її магічний вплив. Героїня світлини дивиться так, немов у саму душу заглядає. Чомусь відразу згадалася булгаківська Маргарита...
Щоб дізнатися про таємницю створення портрета, я й прийшла в гості до Миколи Степанова. «Миколо Дмитровичу, то в чому ж секрет вашої роботи?» — питаю майстра. Літній фотохудожник задумливо посміхається: «Це знімалося інтуїтивно. Я тоді був уже досить відомим фотохудожником: пройшов через усю війну з фотоапаратом у руках. Пізніше заснував перший у Херсоні Народний обласний фотоклуб. А на початку 70–х років мені вдалося отримати відразу п’ять гран–прі на міжнародній фотовиставці в місті Шомоні (Франція). Я став відомим і, як зараз говорять, популярним серед дівчат. У мою фотостудію часто приходили дівчата, які мріяли бути актрисами, але з якихось причин не вступили до інституту. У мене був багатий вибір жіночих облич, але та дуже активно позує, а та, навпаки, занадто скромна. А мені хотілося знайти «своє» обличчя... Цю дівчину я побачив у колі знайомих випадково й відразу зрозумів: «Це вона». Познайомилися. Виявилося, що 24–річна поетеса не проти стати моєю моделлю. Вона прийшла в мою фотостудію. Була зима, і дівчина мерзлякувато куталась у пальто з хутряним коміром iз чорнобурки і теплу пухову хустку. Вона сіла в центрі моєї маленької й холодної студії, а я ж кинувся виставляти світло софітів. Потім узяв фотоапарат, подивився на це злегка сумне обличчя і сказав: «Аллочко, подумай про те, що для тебе найпотаємніше!». Обличчя юної поетеси майже миттєво набуло незбагненної за своєю глибиною мудрості. Пізніше я дізнався, що на той момент дівчина була вагітна і чекала свого первістка. Може, саме тому знімок вийшов таким космічно глибоким?..»
Слід зауважити, що після експонування у Версальському палаці Парижа 12 фоторобіт Миколи Степанова були залишені для постійної колекції у Державному музеї фотографії Франції (посвідчення № 1000).
А самого фотохудожника можна сміливо назвати «ходячою історією Херсона». Він фотографував людей, яких сучасні городяни пам’ятають і знають лише за назвами вулиць: Герой Радянського Союзу генерал Микола Видріган, знаменита розвідниця Марія Фортус, легендарний льотчик–винищувач Петро Покришев ... З кожним із цих людей Степанов був знайомий особисто, а з Марією Фортус навіть вів довге дружнє листування... Крім того, Микола Степанов разом із кореспондентами РАТАУ–ТАРС по Херсонській області фотографував найвизначніші в історії міста події.
Та що там архіви та історія! Як з’ясувалося, херсонець першим у Радянській Україні наважився знімати еротику й отримувати за це нагороди! Ефектна фотографія дівчини–студентки з оголеними грудьми приспала пильність радянських чиновників і навіть завоювала золоту медаль на Міжнародному фестивалі в Києві. Зняв її майстер настільки хитро, що тодійшній міністр культури радянської держави не зміг ні до чого причепитися.
«Ніколи я не йшов у ногу з владою. Тому й високих посад не займав, — констатує Микола Степанов, — але я радий, що дарував людям красу. І просто щасливий, що мої роботи, простого фотохудожника з Херсона, прикрасили музеї Франції, Іспанії, Угорщини, Польщі та ще 12 держав».
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
