Ольга Маслівець: Акул на змаганнях бачимо регулярно

Довгий час, із 1996 року до 2004–го, українську олімпійську скарбничку стабільно поповнювали медалями представники вітрильного спорту. Та після завершення кар’єри Ігорем Матвієнком і Євгеном Браславцем, Русланою Таран і Оленою Пахольчик, Родіоном Лукою й Георгієм Леончуком Україна суттєво здала позиції «під вітрилами». Щоправда, не безнадійно. Синьо–жовтий прапор у титулованих товаришів по збірній підхопили віндсерфінгісти Ольга Маслівець та Максим Оберемко. Цікаво, що ця пара, яка з 2008 року зв’язала себе сімейними узами, — рекордсмен за кількістю проведених Олімпіад. За плечима Ольги та Максима — виступи на трьох і чотирьох Олімпійських іграх відповідно. Мають вони на руках і перепустки до Лондона–2012, так що послужний список поповниться.

З огляду на постійний прогрес у результатах Маслівець та Оберемка можна сподіватися, що ювілейні XXX Ігри можуть стати їхнім зірковим часом. Про підготовку до важливого старту, життя своєї родини на воді та суші кореспондентові «УМ» розповіла Ольга Маслівець.

«Із метеорологами ми не працюємо»

— Ольго, в парі зі своїм чоловіком ви разом тренуєтеся, їздите на одні й ті самі змагання, проте демонструвати «синхронні» результати вдається не завжди. Чому?

— Досить часто наші результати еквівалентні. Однак не варто забувати, що в чоловічому «флоті» і кількість учасників значно більша, і конкуренція на порядок вища. А говорячи про відсутність «синхронності» в наших результатах, то досягти її не вдається через те, що хтось із нас постійно жертвує частиною своєї підготовки заради забезпечення якісніших умов іншому.

До того ж разом із нами постійно подорожує наша маленька дворічна донька (залишаючись надовго без нас, вона починає хворіти). Відтак повністю сконцентруватися на власній підготовці дуже складно.

— Підбиваючи підсумки вашого виступу на чемпіонаті світу–2011 в Перті, державний тренер сказав, що здобути медаль вам завадила погода. Мовляв, готуючись до «мундіалю», ви орієнтувалися на умови минулого року й «заточували» себе під сильний вітер, тоді як на момент регати переважала «м’яка» погода. Виходить, у вашому виді спорту велике значення має його величність випадок?

— Назвати вітрильний спорт лотереєю не можна. Насправді результат залежить від величезної кількості факторів, як–то матеріальна підтримка, технічні налаштування, висота хвилі, швидкість вітру, рівень суперників тощо. Жоден із цих чинників окремо не буває вирішальним — важливе їх вдале поєднання. Тож списати все на «поганий прогноз погоди» не вийде.

Ми ніколи не готуємося під якісь конкретні умови. Як показує практика, впродовж семи змагальних днів погода змінюється багато разів. Вона ніколи не буває стабільною. Відтак ми прагнемо бути «універсальними солдатами», готовими змагатися за будь–яких обставин. Інша справа, що є улюблені погодні умови. У моєму випадку — це сильний вітер.

— Тож говорити, що перемогу серед віндсерфінгістів здобуває власник найбільш точного довгострокового прогнозу, некоректно?

— Завжди перемагає найсильніший, і прогноз погоди в цьому питанні грає незначну роль. Ми з метеорологами не працюємо.

— З огляду на гоночний статус вашої дисципліни, як часто задля кращих секунд доводиться порушувати правила руху на воді?

— По молодості порушуєш їх дуже часто, маючи ілюзію, що це може поліпшити результат. Однак із роками розумієш, що вирішення протестних ситуацій після перегонів більше відбирає часу та енергії, ніж додає якихось балів. А результат можна покращити лише завдяки грамотним та тяжким тренуванням, де немає місця хитрощам.

«Халтура на тренуваннях — неповага до себе»

— На чемпіонаті світу в Австралії ви разом із чоловіком Максимом Оберемком здобули олімпійські ліцензії до Лондона. Здається, для вашого подружжя це будуть уже дев’яті Ігри. Поділіться секретами спортивного довголіття.

— Рецепт один — потрібно займатися улюбленою справою, віддаючись їй повністю, без залишку. Дозволити собі халтуру на тренуваннях — означає виявити неповагу до самого себе.

— Як правило, на олімпійських іграх змагання з вітрильного спорту відбуваються далеко від центру основних подій. Чи не буває часом сумно усвідомлювати, що ви відірвані від «серця» Олімпіади і свято спорту проходить без вас?

— Можливо, навіть навпаки. Ганяючись у місці, яке віддалене від епіцентру Олімпіади, можна спокійніше і зосередженіше підійти до змагань. У такому разі не витрачається увага та енергія на моніторинг виступів друзів по збірній. А вже після закінчення перегонів можна зустрітися і відсвяткувати.

— Ольго, вас сміливо можна назвати старожилом нашої олімпійської збірної. На ваш погляд, хто є найавторитетнішим «вітрильником» незалежної України?

— Результати нашого хорошого друга — Руслани Таран — завжди були вражаючими. На кожній зі своїх олімпіад вона завойовувала медалі: в Атланті й Сіднеї — «бронзу» в парі з Оленою Пахольчик, в Афінах — «срібло» вже в іншому класі яхт зі шкотовими Ганною Калініною та Світланою Матевушевою. Можливо, вона й надалі приносила б Україні олімпійські медалі, якби відношення до її підготовки з боку функціонерів було кращим.

— А як загалом держава фінансує вашу підготовку?

— Власне, раз на чотири роки, перед кожною Олімпіадою, нас забезпечують новою вітрильною дошкою. Загалом, державна підтримка непогана, однак на комплексну підготовку фінансів не вистачає.

— Ольго, з кожною Олімпіадою ви все ближче підходите до п’єдесталу. Що потрібно зробити, аби в Лондоні здобути свою першу олімпійську нагороду?

— Решту місяців, що залишилися до старту, маю пожертвувати всім своїм часом, сім’єю, друзями, шкідливими звичками на зразок ліні, жалості до себе, схильності до солодкого. Також необхідна підтримка на березі та на воді тренерів–професіоналів, якісне харчування, повноцінна реабілітація й адекватний відпочинок.

Водночас, якщо на етапі підготовки до Олімпійських Ігор у Лондоні вдасться вирішити питання фінансування команди підтримки (це тренер, тактик, фізіотерапевт, спортивний психолог), то високий результат не змусить довго на себе чекати.

— Враховуючи ваш величезний змагальний досвід, яке місце у вашій підготовці займає тренер?

— Потрібно бути реалістом, аби зрозуміти, що без хорошого тренера неможливо досягти хорошого результату, тоді як блискучий результат не прийде без участі блискучого спеціаліста. Гарні фахівці — великий дефіцит, ну а блискучих наставників узагалі одиниці.

Ми перебуваємо в постійному пошуку і співпраці з різними фахівцями, намагаємося підняти свій рівень усіма можливими для нас засобами. Наприклад, зараз працюємо з новим тренером — представником радянської легкоатлетичної школи, який оптимізує нашу загальнофізичну та спеціальну підготовку. Сподіваюся, що на березневому чемпіонаті світу уже з’являться результати нашої співпраці.

Довгий час ми борсалися самі по собі, адже школи вітрильної дошки в Україні ніколи не було. Усі тонкощі цієї справи пізнавали самотужки. Ґуль набито чимало. Проте тепер, наскільки це дозволяє наше фінансування, до нашої підготовки підключаємо професіоналів.

«Вода нас ніколи не захитує»

— Велику частину свого часу ви проводите на воді. Це якось впливає на вашу особистість, побут, відпочинок?

— Часом хочеться поїхати чимдалі від моря. Наприклад, у гори. Водночас дуже багато свят проводимо на березі або на яхті.

— А чи не захитує вас від тривалого перебування на хвилях? Якому відпочинку віддаєте перевагу, сходячи на берег?

— Нас не захитує на воді, скільки б ми на ній не перебували. Хай там як, а для мене найкращий відпочинок — на дивані з хорошою книгою. Тоді як для Максима — на хвилі, коли він на маленькій дошці злітає високо в небо й робить неймовірні трюки.

— Як любите проводити час — у компанії чи на самоті?

— Ми віддаємо перевагу спокійному відпочинку, окремо від інших. Багато часу проводимо на вулиці, особливо після народження доньки Олександри. З друзями бачимося нечасто через постійні роз’їзди та брак вільного часу.

— Змагаючись в одному класі, у вас з Максимом не виникає заочної суперечки, хто посяде вище місце?

— Абсолютно ніякої конкуренції всередині сім’ї не існує! Якщо виграє один із нас —радіємо разом. У випадку ж, коли щось не клеїться — підтримуємо один одного.

— Об’єднавчі фактори у вашій спортивній сім’ї — це…

— Безумовно, любов. І також — заняття улюбленою справою та невгамовна жага до діяльності.

«Коли на воді багато човнів, це акул відлякує»

— Ви ходили по морях на багатьох дошках. Часом, не колекціонуєте їх?

— Робити це немає жодного сенсу, оскільки дошкові технології постійно розвиваються, а старі — втрачають цінність. Хоча... Десь у гаражі лежить стара дошка з Гавайських островів.

— Напевно, біля деяких берегів, де ви змагалися, водяться акули. Як організатори регат дбають про безпеку спортсменів?

— В Австралії та Новій Зеландії регулярно бачимо акул. Це страшнувато. Але заспокоює той факт, що наші кінцівки, на відміну від серферів, не звисають з дошки у воду.

Щодо захисних бар’єрів, то їх не існує. Уже сама присутність на воді великої кількості човнів автоматично відлякує хижаків.

ДОСЬЄ «УМ»

Маслівець Ольга

Народилася 23 червня 1978 р. в Тернополі.

Заслужений майстер спорту з вітрильного спорту (клас — вітрильна дошка).

Представляє Донецьку ШВСМ.

Учасниця Сіднейської (2000; 23–тє місце), Афінської (2004; 10–те) та Пекінської (2008; восьме) олімпіад.

Переможниця чемпіонату Європи 2011 р. в класі «Формула віндсерфінг», трьох етапів Кубка світу та трьох міжнародних регат. П’ятнадцятиразова чемпіонка України.

Тренери — Ігор Матвієнко, Віталій Ігнатенко, Василь Матвійків. Перший тренер — Володимир Оберемко.

Зріст — 170 см, вага — 62 кг.

Закінчила Тернопільський національний університет (хіміко–біологічний факультет) та Київський національний університет фізичної культури і спорту (факультет спортивного менеджменту).

Хобі — книжки.

Заміжня. Виховує доньку з чоловіком та колегою по збірній Максимом Оберемком (багаторазовий чемпіон країни, переможець та призер етапів Кубка світу, учасник чотирьох Олімпіад).