З кожним роком — ближче воля

У Личаківську виправну колонію № 30 свято Нового року також приходить. Тут теж прикрашають ялинку, дарують один одному подарунки та співають новорічнi піснi. Найбільше новорічних клопотів мають місцевий кухар та два «артисти», як їх тут називають. Підготовку свята взяли на себе саме вони, двоє ув’язненних, — Олександр Лазарєв та Руслан Андрейченко. «Ялинка прикрашена, програма також складена, — розповідають Руслан та Олександр. — Кілька днів репетирували, готували хлопцям свято».

Режим є режим, тому новорічні дійства минають у світлий час доби. Всі бажаючі збираються в їдальні, де і розташовується сцена. На ній стоїть новорічна ялинка, яку прикрашали самі ув’язнені. У репертуарі — переспіви відомих хітів та власні твори.

«Ми постійно влаштовуємо свята, — розповідає «УМ» Руслан. — Нас обох перевели з колонії, що на Рівенщині, ми і там самодіяльністю займалися, і тут уже рік, як продовжуємо. Техніка не найкращого рівня, але нам вистачає. І своя «трупа» є. Зараз на сцені стоять десять хлопців, але четверо з них хоч вночі розбуди, то можуть виступати».

Як і на волі, в’язні тут дарують один одному подарунки. «Хто що може, те і дарує, — усміхається Олександр. — Обов’язково — саморобна листівка з побажаннями. Головне серед них — найскорішого звільнення. А до цього додають піну для гоління, крем чи мило, словом, — найпопулярніші подарунки чоловікам. Є і такі майстри, які власними руками подарунки роблять. До прикладу, скульптури з хлібного м’якуша. Ось, дивіться, цей хрест. Він увесь із хліба зроблений».

На столах — святкове меню, правда, без шампанського та салату олів’є. Заміть буденної курятини до новорічного столу подають свинину. Паця, до речі, вигодувана у власному господарстві. «На сніданок — кукурудзяна каша з м’ясом , — розповідає Олександр Литвин, старший кухар. — На обід — борщ із м’ясом, вінегрет і макарони по–флотськи. На вечір — тушкована картопля з тушкованою рибою. Наготувати треба приблизно на 1200 порцій. Тому аби зварити обід, за нього треба братися з півдев’ятої ранку. А кухарів у нас — четверо».

Ніде так не рахують плин часу, як тут. «Свята хочеться, бо кожен день тут однаковий, — говорить Олександр Лазарєв. — У кожного — свій строк, у мене, наприклад, — вісім iз половиною. Сім з них я вже перебуваю в колоніях. І ті сім років уже поперек горла стоять — так хочеться вирватися на волю. Я зараз мрію, щоб наступного року мене звільнили раніше призначеного терміну, хочу повернути стосунки з моїми рідними і близькими, яких у мене зовсім мало залишилось. А найзаповітніша мрія — побачитися з моєю дівчиною, яка, я сподіваюсь, мене любить і чекає».