До цього колеги знали 51–річного Сергія Алексеєва як врівноваженого, чемного і загалом адекватного чоловіка. З ним часто контактували, бо Сергій свого часу поперемінно працював у прес–службі декількох державних структур, потім спробував себе на викладацькій роботі з піар–технологій одного з сімферопольских вишів. Півтора року тому від раку померла його молода дружина, якій Сергій присвятив книгу «Я так люблю тебе», проте коштів на видавництво свого твору згорьований чоловік не знайшов.

«Стояти на місці! Карний розшук!» — із такої «психічної атаки» починала знайомство з земляками «бригада» з шістьох кременчужан віком від 32 до 40 років. До її складу входили двоє таксистів–приватників, які на своїх «Деу» та «Жигулях» возили несправжніх «оперів» на специфічні «завдання». Решта виконувала ролі бойовиків, точніше, грабіжників (троє з них уже мали «відсидки» саме за ці навички). Як і належить «розшуковцям», діяли вони в цивільному одязі. Задля «переконливості» тикали під ніс ошелешеному громадянину службове посвідчення, видане таким собі «Комітетом з боротьби з організованою злочинністю».

Сенсаційний судовий процес розпочався у Жовтих Водах, напередодні якого «в бігах» опинився фактично весь Апостолівський райвідділ міліції! Колишні співголова і секретар громадської ради при Дніпропетровському облуправлінні МВС Галина Кучеренко і Василь Сухов охарактеризували утікачів «м’ясниками у погонах». І хоч висновок про те, наскільки це угруповання було «організованим і злочинним», зробить суд, уже зрозуміло, що наша міліція нині нас не завжди береже, а, навпаки, часто є суспільно небезпечним.