Непублічне протистояння між Банковою та Верховним Судом призупинилося завдяки компромісному рішенню: цієї п’ятниці таємним голосуванням пленуму головою ВСУ обрано Петра Пилипчука. Обрано також і чотирьох заступників Голови, принаймні двох з яких неофіційно відносять до групи впливу Банкової. За результатами пленуму ВСУ, можна зробити висновок: владі так і не вдалося повністю поставити під свій контроль цей останній «оплот» суддівської гілки влади. З іншого боку, зрозуміло, що не маючи кандидатури, здатної перемогти на «суддівських виборах» Голови, Банкова після кількамісячного блокування цього пленуму просто взяла такий собі «тайм–аут». Адже новообраному Голові ВСУ Петру Пилипчуку вже у жовтні 2012 року виповниться 65 років, а це граничний вік для перебування на цій посаді. Відбути п’ятирічний термін, передбачений законом, він не зможе. Отже, пленум ВСУ доведеться скликати знову, й хто знає, які кадрові козирі матиме влада на той час. Оскільки пан Пилипчук має авторитет у суддівських колах i ніколи «не ходив у політику», як його попередник на посаді Василь Онопенко, його головування у Верховному Суді влаштовує і суддів, і владу.
Уже на самому початку пленуму більшість суддів показали владі, «хто тут господар». На пропозицію затвердити зміни до регламенту, які передбачали пакетне голосування щодо кандидатур Голови ВСУ та його заступників, 35 суддів iз 47 присутніх відповіли своїм рішучим «ні!» (загалом до складу ВСУ входить 48 служителів Феміди). Окремі учасники пленуму зауважили, що пакетне голосування чимось нагадує голосування у Верховній Раді — прийняття рішень разом, а не окремо, голосування чужими картками тощо. Мовляв, не треба нам політичних механізмів у храмі Феміди (сценарій пакетного голосування у ВСУ розроблявся саме на Банковій).
«Не можна, щоб у такий спосіб люди, яким ми не довіряємо, ховалися за спинами тих, яким ми довіряємо, — у нас не Верховна Рада, а Верховний Суд!» — обурювалися окремі виступаючі. Тож «пакет» відкинули й голосували за кожну окрему кандидатуру.
У результаті, за кандидатуру Петра Пилипчука на посаду голови проголосували 40 зареєстрованих учасників пленуму ВСУ («проти» — 6). Водночас першим заступником Голови Верховного Суду обрано Ярослава Романюка (42 голоси «за», 4 — «проти»). Заступником Голови ВСУ, секретарем палати цивільних справ обрано Анатолія Ярему («за» — 34, «проти» — 12); заступником Голови ВСУ, секретарем палати з адміністративних справ став Віктор Кривенко (43 — «за», «проти» — 3); заступником Голови ВСУ, секретарем палати з кримінальних справ обрано Анатолія Редьку («за» — 44, «проти» — 2).
Певна боротьба спостерігалася лише за посаду заступника голови ВСУ, секретаря палати з господарських справ, яку прагнули обійняти два кандидати — Валентин Барбара та Іван Шицький. Переміг суддя Барбара («за» — 25, «проти» — 21), тоді як суддя Шишацький відстав на кілька голосів (20 — «за», 26 — «проти»). Після голосування один бюлетень виявився недійсним.
Кандидатурою наступника був задоволений і попередній Голова Верховного Суду Василь Онопенко, який власної кандидатури повторно не висував (нагадаємо, що, за непідтвердженими даними, такою була домовленість Онопенка із владою за нещодавню амністію зятя, екс–першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука). Тому не дивно, що пан Онопенко, якому на посаді Голови ВСУ за останні півтора року довелося пройти чимало випробувань (включно з порушенням кримінальних справ не лише проти зятя, а й доньки) вважає, що Пилипчуку «буде нелегко працювати». Наступнику Онопенко побажав «не піддаватися впливам, а також дослухатися думки своїх колег та працювати спільно з ними».
За словами ж самого Петра Пилипчука, Верховний Суд сьогодні переживає не найкращі часи, а тому він як Голова вбачає «своїм завданням поновити статус Верховного Суду як головного суду України». У поверненні впливовості ВСУ пан Пилипчук бачить «обнадійливі перспективи». На його думку, не менш важливими є й питання належного фінансового забезпечення ВСУ, поновлення соціальних гарантій суддів ВСУ, вирішення питання щодо розміщення ВСУ тощо.
Додамо, що більшість цих проблем були інспіровані виконавчою владою для тиску на непокірний суд. Тому не дивно, що Голова ВСУ для вирішення цих питань вважає необхідним «якнайшвидше налагодити співпрацю з іншими гілками влади, перш за все iз Президентом, Кабінетом Міністрів, Верховною Радою». Бува, не перший заступник голови ВСУ Ярослав Романюк і один із заступників Анатолій Ярема вирішуватимуть ці проблеми? Адже їхнє регулярне спілкування з одним з одіозних авторів так званої «судової реформи» від Банкової Андрієм Портновим уже не є таємницею.
Цікаво, що Василь Онопенко вочевидь не балотуватиметься на посаду Голови ВСУ і через рік, коли його наступник досягне пенсійного віку. Влада, мабуть, відбила у нього таке бажання, тож пан Онопенко має намір повернутися до Верховної Ради і звідти допомагати суддям реформувати судову систему. У народні депутати він балотуватиметься по мажоритарному округу. Він ще лишається суддею Верховного Суду, але на час виборчої кампанії піде у відпустку.
«Ще не «нарізані» округи, але, можливо, висуну свою кандидатуру у Вінницькій області, Чернівцях, де я працював і де мене добре знають, — сказав Василь Онопенко журналістам після пленуму ВСУ. — Я думаю, що піду і буду відстоювати так, як завжди, ту позицію, яку я відстоював принципово і наполегливо. При обранні народним депутатом буду намагатися ліквідувати голосування «один за всіх», або голосування так званим пакетом. Зверніть увагу, як судді обрали керівництво. Ніхто нікому не передавав бюлетені, кожен зайшов до кабінки, визначився і прийняв рішення. Я вважаю, так повинно бути й у Верховній Раді».
Петро Пилипович Пилипчук
Народився 13 жовтня 1947 р. у с. Тернавка Ізяславського району Хмельницької областi. Трудову дiяльнiсть розпочав у 1966 р. Після закінчення у 1973 р. юридичного факультету Харківського юридичного інституту за фахом «Правознавство» був обраний народним суддею Дзержинського районного народного суду м. Харкова. У 1976 р. — суддею Харківського обласного суду. Упродовж 1980—1983 рр. обіймав посаду заступника начальника відділу юстиції Харківського облвиконкому.
Із 1983 р. до 2002 р. — суддя Верховного Суду УРСР, суддя Верховного Суду України. У 2002 р. обирається заступником Голови Верховного Суду, у 2004 — першим заступником Голови ВСУ. З серпня 2010 р. — суддя ВСУ. Тривалий час був головою Ради суддів України.
Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ, II, I ступенів. Суддя вищого кваліфікаційного класу, заслужений юрист України.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
