Я відкрила для себе Марлен Дітріх двічі. Кілька років тому, на виставці її особистих речей у Москві. І цього літа, зовсім несподівано, в містечку Старий Крим, у музеї Костянтина Паустовського, де побачила німецьку акторку на фото з радянським письменником.
У 1993 році уряд Берліна отримав спадок Марлен Дітрiх, проданий на аукціоні «Сотбі» після її смерті. В колекції — особисті речі актриси: 30 костюмів iз фільмів, 40 вбрань для шоу, тисяча суконь, брюк, спідниць, 440 пар взуття, 400 капелюхів, 150 пар рукавичок, а також 15 тисяч фотографій.
Частину цих речей уперше демонстрували в заповіднику «Царицино» в Москві. Експонати, що були розташовані в двадцяти залах, лише злегка підсвічувались. По–перше, як пояснили гіди, яскраве освітлення їм шкодить, а по–друге — щоб створити ефект присутності самої Марлен. У залах показували уривки з фільмів з її участю: у кадрi актриса була одягнена в той самий одяг, що й манекени, котрі стояли за кілька метрів від екрана. Здавалося, ще мить — і актриса сама ввійде в зал. Особисті речі розкривали внутрішній світ Марлен. Лютня, на якій вона грала в дитинстві. Лялька–африканець — талісман Дітріх у всіх подорожах. Муляжний пупс — на ньому актриса тренувалася сповивати свою майбутню донечку.
Марлен, як відомо, була законодавицею моди. Саме вона надихнула Крістіана Діора на створення знаменитих колекцій. За визнанням Джорджіо Армані, Марлен Дітріх здійснила революцію в моді, завдяки якій чоловічий костюм став частиною i жіночого гардеробу. В експозиції були пальто з хутра леопарда, шуба з лебедячого пуху, костюм із золотої парчі, в якому акторка з’явилася на концерт «Бітлз» у Лондоні. А ще — валіза для взуття з 31 секцією. Усі туфлі, до слова, актрисі шили за індивідуальною міркою, рукавички ж виготовляли за зліпком руки. Кожен її капелюх — неповторний. Найекстравагантніший — з шовкового оксамиту з перами мексиканських бійцівських півнів.
Водночас у своїй книзі акторка визначила: «Мода — не слідуй за нею сліпо, як у темному провулку. Пам’ятай, що ти не манекен, для якого створюється мода».
На фотографіях, які експонувалися на московськiй виставці, Марлен поруч iз Габеном, Хемінгуеєм, Ремарком. Портрет Ремарка, подарований Марлен, iз підписом: «Ти пума. У неї найшвидші лапи та найсильніші м’язи з усіх котячих. Але в неї найм’якіша шкіра і найніжніші губи».
На одній iз фотографій, до слова, дуже поганої якості, — Марлен Дітрiх і письменник Костянтин Паустовський. «Це я навколішки перед Паустовським. Він прийшов побачити мене. Оскільки я не говорю російською, то все, що змогла зробити, це впасти на коліна», — напис на звороті.
Цю ж фотографію я побачила вже пізніше, у музеї Костянтина Паустовського, в Старому Криму, за кілька десятків кілометрів від Чорного моря, де письменник мав дачу. Тоді ж екскурсовод Олександра Кучер і розповіла історію цiєї свiтлини.
На початку 60–х років у збірці, рекомендованій юнацтву, Марлен прочитала оповідання Паустовського «Телеграма» у перекладі німецькою мовою. У сюжеті — історія про те, як молода жінка виїжджає з села в місто і в метушні забуває про свою матір. Через кілька років прийшла телеграма, що мати помирає... Оповідання вразило Дiтрiх. Невдовзі вона приїхала до Москви. Один iз кадебешників, зустрічаючи її, запитав: «Що б ви хотіли побачити: Кремль, Большой театр, мавзолей?» Акторка відповіла однозначно: «Письменника Костянтина Паустовського». Паустовського, який тоді тяжко хворів, терміново розшукали. Вiн вийшов на сцену Центрального будинку літераторів, а Марлен мовчки впала перед ним на коліна. Схопивши його руку, заходилася її цілувати й притискувати до свого обличчя. Завмерлого від страху Паустовського посадили в крісло. А Марлен залилася некіношними слiзьми...
* 1920 року, взявши псевдонім Марлен Дітріх, виступила в ревю «Дівчина Тельшера». Її найкращими фільмами у Голлівуді («Марокко», «Білява Венера», «Шанхайський експрес», «Диявол — це жінка») «диригував» Штернберг.
* 1937 року Дітріх отримала запрошення від Геббельса повернутися на батьківщину та зайняти престол «королеви німецької індустрії», але вона відмовилась і взяла американське громадянство. Під час Другої світової війни виступала на всіх фронтах, де воювали американці, за що отримала американську медаль «Свободи».
* У 1979 році усамітнилася в паризьких апартаментах і вирішила не з’являтися на публіці. Марлен Дітріх пішла з життя у 90 років.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
