НБУ чи НКВС?

22.12.2011

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Минулого місяця банк, в якому я зберігаю свої кревні пенсіонерські, надіслав мені «листа щастя». До мого відома доводилося, що відповідно до постанови Національного банку України фінустанови «повинні привести ідентифікацію клієнтів високого рівня ризику» згідно із Законом «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансуванню тероризму». І задля цієї благородної мети банк, згідно зі статтею 9–ю, частиною 8–ю закону, має право витребувати у свого клієнта інформацію про особу, зміст його діяльності та фінансовий стан. Для чого мене і було запрошено відвідати банк. А щоб я не комизився, в разі неявки мені пообіцяли припинити проведення подальших фінансових операцій.

Дочитав я цей «банківський привіт» і зле мені стало — дихати важко, а голову від думок розпирає. Невже пенсію не віддадуть — а жити на що?..

Презумпцiя винуватостi

Це що ж виходить — пропрацював 42 роки на зарплаті, а вважається — «відмивав», та ще й до «високого рівня». А якщо не доведу, що це помилка, то тоді повний гаплик — як кажуть, від суми і від тюрми!.. А як довести, що я ні копійки терористам не давав? Що не шастав у пошуках зброї для захоплення місцевих органів влади, як про це недавно було заявлено аж «нагорі»? Я ж родом, як і більшість українців, із минулого радянського століття. Тобто виріс у ті часи, коли презумпція невинуватості була пустим звуком, а панували ще сталінські НКВСівські традиції — «була б людина, а стаття знайдеться» і «зізнання підозрюваного — це королева доказів» його провини. Втім остання жива й понині. Тож довести, що ти не верблюд чи злодюга який–небудь, — це твій власний клопіт, якщо волею дорожиш.

За вказiвкою НБУ

Отакі кошмари роїлись у мене в голові, аж поки не почув на радіо «Свобода» про цю банківську чудасію. Виявляється, що не я один, а й багато інших отримали подібні листи, тому що Нацбанк своєю постановою зобов’язав саме банки збирати інформацію про майно та публічну діяльність своїх клієнтів у відповідності до закону про запобігання легалізації злочинних доходів, бо сам він це не робить. Принаймні поки що. Нацбанк навіть розробив для опитування нові анкети на вимогу Міжнародної організації з протидії відмиванню коштів та фінансування тероризму (ФАТФ) і лише завдяки цьому ФАТФ виключила Україну зі свого «чорного списку». Тобто НБУ — молодець, створив анкету і завдяки цьому таки «відмив» незаслужено спаплюжену репутацію України. А нам, клієнтам банків, тепер прописано підхоплювати цей почин регулятора. Хоча ми ж знаємо, що злочинних доходів в Україні майже немає. Бо, наприклад, доходи від корупції, яка переросла в норму життя, — то вже й не кримінал, а повсякденність.

«Банк зобов’язаний ідентифікувати клієнта і вивчати його фінансову діяльність. Це необхідно для запобігання використання банківських послуг для легалізації злочинних доходів та фінансування тероризму», — наголошує НБУ. А зібрані дані є банківською таємницею, яка може бути розкрита тільки правоохоронним органам.

Помилка «резидента»

Тож, трохи заспокоївшись, я подався до банку. А там мене чемненько вітають, вручають створений НБУ «опитувальник фізичної особи (резидента, нерезидента)» і пропонують його заповнити. Я одразу пояснюю, що ніяким резидентом я не був і що вони мене з кимсь плутають — чи то з Путіним, чи з кимось іще. Зрештою мені пояснили, що нічого особливого про себе писати і не треба — лише ідентифікаційний код, паспортні дані та про реєстрацію фізичної особи як підприємця, місце роботи чи навчання, мобільний телефон, адресу електронної пошти. Також авторам анкети цікаво, чи є я або члени моєї родини особами, які обіймають (обіймали) посаду з владними повноваженнями (керівний склад центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, осередків політичних партій). І хто конкретно — прізвище, ім’я та по батькові —та які родинні зв’язки з цією особою.

У мене запитують і про наявність рахунків, середньоквартальний обiг грошових потоків і кількість операцій по них у інших банках і яких саме. Цікавляться і моїми джерелами надходження грошових коштів, обсягом середньомісячного доходу за півроку, наявністю власного майна (будинку, авто) та бізнесу.

Окреме питання — чи не є клієнт публічним діячем (його родичем), тобто персоною, яка виконує чи виконувала публічні функції в іноземних державах, а саме: глава держави, керівник уряду, міністр чи його заступник, депутат парламенту, член судових органів високого рівня, член суду аудиторів або правлінь центральних банків, надзвичайний та повноважний посол, повірений у справах та високий посадовець збройних сил, член адміністративних чи наглядових органів підприємств, що мають стратегічне значення. Також пропонується повідомити, хто є «контролером» публічної особи, тобто персоною, що має вирішальний вплив на його фінансові операції.

Дочитав я це питання до кінця та й подумав — так он на кого падає тінь «замилювання» незаконних доходів та підтримка тероризму! А анкета дійсно копає глибоко — недарма Нацбанк пишається, що задобрив нею ФАТФ. От тільки деякі наші нардепи зазначають, що публічна ви особа чи ні, банка це не стосується і якщо він примушує вас надавати такі дані, подавайте на нього до суду. А правозахисники стверджують, що гарантій збереження конфіденційності наданої банку інформації немає і що така інформація про особу може бути використана правоохоронцями проти вас у суді — таке вже траплялося. Вона може також опинитися і в iнтернеті чи на столичному базарі «Петрівка», як це вже бувало з іншими базами даних.

До речі, в законі про запобігання легалізації злочинних доходів вказано, що для ідентифікації фізичної особи зазначають лише прізвище, ім’я та по батькові, дату народження, серію і номер паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу), дату видачі та орган, що його видав, місце проживання (перебування) та код платника податків. І все! До чого ж тоді той опитувальник, який я так довго заповнював у банку?

А чому б не поставити прочерк?

Пояснення надає екс–голова «Ощадбанку» Андрій Пишний. Вiн вважає, що справжньою метою анкетування банківських клієнтів є спроба влади взяти під контроль фінанси всіх своїх опонентів, а рішення НБУ продовжує логіку розбудови поліцейської держави.

Інші експерти вбачають «логіку» у намаганні президентської Сім’ї охопити своїм впливом не тільки МВС, податкову та НБУ через своїх висуванців–очільників, а й можливих політичних конкурентів на виборах. Для цього і зроблена спроба перетворити НБУ у такий собі НКВС — «Національний Комітет Виявлення Суперників», який сам нібито ніяких даних і не збирає, але має підлеглих — банки, які це роблять. А заволодіти накопиченою ними інформацією — це вже «справа техніки», адже ця влада вміє робити такі пропозиції, від яких бізнес не може відмовитися. Втім, щоб зірвати формування досьє на українців, досить не надавати про себе інформацію. Наприклад, ставити прочерк у відповіді на анкету, що не є наданням неправдивої інформації, за яку встановлено кримінальну відповідальність.

Отож, поки одні громадяни сумлінно заповнювали опитувальник, інші скаржилися на незаконний інтерес банків до своїх клієнтів. Під тиском цих скарг чи з інших причин НБУ роз’яснив своїм листом, що обов’язково повинні повідомляти банку лише паспортні дані й ідентифікаційний код, а все інше — лише за бажанням клієнта. Причому відмова клієнта від її надання не може стати причиною відмови банку його обслуговувати.

Але тут виходить «неув’язочка» — лист не скасовує ні постанову того ж таки НБУ, ні ст. 9, ч. 8 закону про запобігання легалізації злочинних доходів. А там записано, що «клієнт зобов’язаний надати інформацію стосовно ідентифікації його особи, змісту діяльності та фінансового стану», необхідну для здійснення фінансового моніторингу. То де ж правда — в листі НБУ, його постанові чи в законі?

Як подумки говорив сам собі Штірліц у гестапівському підвалі, «щось у них не склалося». Добре було б, щоб так і залишилося. Принаймні я — не проти.