Колоритний казкар, лірник Олександр Власюк. (Фото з сайту chur. ho. ua.)
Ще донедавна Олександр Власюк, якого знають переважно як лірника Сашка, був ведучим дитячої програми «Світанок». Проект відомого казкаря цьогоріч навіть став номінантом премії «Телетріумф» як одна з найкращих дитячих програм. Але у телепрограмі «Світанку» вже немає і достеменно не відомо, чи буде.
— Пане Олександре, чому, вважаєте, зникла з ефіру каналу ICTV ваша авторська дитяча програма?
— Проект закрили раптово. Мені подзвонили з каналу і сказали, що програма виходити не буде. Мовляв, ніякої політики, це пов’язано тільки з загальними рейтингами чи ще там iз чимось — я так і не зрозумів, iз чим саме. Потім я кілька разів пробував телефонувати — трубку не брали.
Сам я рейтинги не відслідковую, та й залежать вони значною мірою і від того, в який час поставити проект. Але для мене найважливіше інше. Моя передача — мало не єдина дитяча в усьому вітчизняному телеефірі. Я оповідав казки, спілкувався з дітьми, які часто писали мені листи. Вийшло так, що у мене залишилося їх дуже багато, вони й зараз приходять. Але діти не дочекаються відгуку на них у найказковіший час — перед святом Миколая. А дітей обманювати — негарно.
Останній ефір «Світанку» був, якщо не помиляюся, 1 грудня. Ще була записана передача на 5 грудня, але вона не вийшла. Я нікому нічого не казав, нікого не просив — не звик бути прохачем. Крім того, вважаю, що передача хороша, гідна, цікава і варта того, щоб бути в ефірі без додаткових умовлянь і прохань. Після того як люди почали запитувати: де поділася передача, чому ти не виходиш, я відповів через «Фейсбук»: передачу закрили, причини не знаю. Зразу ж піднялася хвиля протесту, люди почали писати вже на ICTV. Я нікого не просив це робити. Але стало приємно, що передачу цінували саме глядачі (для яких, зрештою, і робиться телепродукт). Ці протести і запити подіяли, і минулого тижня мені подзвонив директор каналу Олександр Богуцький і пообіцяв, що вихід передачі відновлять після Нового року.
— Як ваша програма з’явилася на ICTV, який уже кілька років позиціонує себе як чоловічий канал?
— До цього уже йшла моя програма «Казки лірника Сашка», в якій я розказував свої казки, на київському каналі «ТБ–Табачук». А одного разу, років три тому, мені подзвонив продюсер з ICTV і попросив приїхати та записати пробну передачу. Пілот хвалили і проект затвердили для показу.
— Вашу дитячу програму можна було дивитися о сьомій ранку. Такий час показу «надихав»?
— Навіть у такий час нас дивилися. Програма набирала–набирала обертів і стала популярною. Географія — по всій Україні. Більшість листів мені приходило, до речі, з Донецької і Луганської областей, Криму. Саме там люди позбавлені українських передач узагалі. Тому для них «Світанок» був, як кажуть, віддушиною. У програмі не було ніякої політики. Це щира дитяча програма з казками: моїми, українськими народними, казками народів світу. Така собі суцільна імпровізація з відповідями на листи, показом дитячих малюнків.
— Не підраховували, скільки ви зробили програм?
— Ми виходили щодня, крім суботи і неділі, з перервою на літні канікули. Програму не показували лише у дні, коли були вранішні повтори футбольних матчів. Загалом я записав десь близько 800 казок. Ого! Сам здивувався, як багато.
— Чому на українському телебаченні дуже мало дитячих програм і ставлять їх в ефір переважно тоді, коли частина дітей ще не прокинулася?
— У дитячі програми не можна запхнути рекламу горілки, цигарок — і тому вони не цікаві телеканалам фінансово. Такі проекти можуть бути лише дотаційними. Я ж ніколи спонсорів не шукав — не вмію цього робити. Але вважаю, що не можна економити на дітях. Наскільки знаю, власник ICTV — відомий меценат Віктор Пінчук, який спонсорує молодіжні програми, виплачує обдарованим студентам стипендії і піклується про дітей. Тому я був певний, що з ефіру каналу ICTV не зникне єдина дитяча програма. До речі, я знайомився з телебаченням Канади. Там за честь для кожного каналу мати власну дитячу програму, на їх створення виділяють кошти з держбюджету і надають пільги для телевізійників. У нас же держава витратить гроші на будь–що, але не на дітей. А моя передача взагалі писалася легко, швидко і дуже недорого за витратами.
— Як відбувався процес зйомок «Світанку»: писали по кілька програм за один раз? Скільки було задіяно людей?
— Формат «Світанку» був дуже схожим на «Казки лірника Сашка», тільки у 1999—2003–му я не працював iз листами. Тоді програму я робив узагалі один, ставили три камери — і все. В ефір вона потрапляла без монтажу.
На ICTV мені виділяли павільйон у певні дні, і я записував щоразу по кілька передач. Працювали я, режисер,звукооператор і оператор. Знову ж — ставили камери і знімали. Не кажу, що я такий геній, але робилося усе з першого дубля. Я давно володію словом, тож монтувати практично не було чого. Зйомки проекту не були фінансово затратними для каналу. Загалом передача коштувала копійки. Найбільше канал тратився на мультфільми, які показували у програмі. Ставлення було: дитяча програма — хай буде, слава Богу, що вона є.
— Мовники зобов’язані мати мінімум дитячих програм.
— Можливо, через це «Світанок» і тримали.
— Чи були спроби змінити час виходу проекту?
— І батьки, і діти у листах часто просили перенести показ моєї програми на вечір, щоб малята мали змогу подивитися перед сном казочку. Я багато разів звертався до керівництва з цього приводу. (До речі, на «ТБ–Табачук» вона виходила о 20.45). Але відповідь була: канал має свою концепцію, формат, тому не може найрейтинговіший час віддати дитячій програмі.
Утiм програма прижилася і в ранковому ефірі. Частина дітей у листах навіть жалілася, що «Світанок» починається трохи запізно, — не встигають додивитися мультфільм, бо треба уже йти у школу.
— Чи не думали про те, щоб робити дитячу програму для іншого каналу?
— Тепер буду думати. Мені хочеться, щоб така програма була у телеефірі. Це не аматорський проект, його якість підтверджена експертами національної премії «Телетріумф — 2011», оцінки яких зачислили «Світанок» до списку трьох номінантів на звання найкращої дитячої програми. (Не будемо згадувати, що в номінації дитячої програми чомусь переміг проект іншого формату — просвітницько–медична «Школа доктора Комаровського»).
— Незважаючи на велику кількість українських телеканалів, майданчикiв для показу дитячих програм небагато: це супутниковий канал «Малятко–ТБ» та державний ефірний канал Перший Національний, що має мало не 100–відсоткове покриття. Кому б віддали перевагу, якщо не складеться співпраця з ICTV?
— Якщо орієнтуватися на зворотний зв’язок — листи глядачів «Світанку», то надходили вони переважно з тих сіл і міст, де немає супутникового телебачення. До речі, досить просто виставити запис казки в інтернеті, але багато українських дітей не мають до нього доступу. Поза великими містами охоплено інтернетом не більше 10 відсотків населення. Українські програми дивляться, як правило, діти з незаможних родин. Тому хотілося б, щоб дитячі проекти — не мій, Бог з ним — були у загальнодоступному ефірі.
Якщо Олександр Богуцький не виконає своєї обіцянки стосовно «Світанку» — він врешті–решт не власник каналу, звичайно, я спробую запропонувати свою програму Першому Національному. Хоча гадаю, що слово Олександра — це слово честі, і, можливо, його дочка теж вранці прилипала до телевізора, дивилася мою програму. Тому я спокійний. Якщо ICTV демонструє чоловічий характер, тоді не залишить дітей–глядачів напризволяще.
— Пане Олександре, ви продовжуєте записувати авторські казки на дисках?
— Я вже маю п’ять дисків, які записав переважно власним коштом. Це дуже важкий труд, якщо хто не знає. Ще пишу сценарії, зараз iз друзями знімаємо фільм за мотивами своєї казки «Про вдову Ганну Шулячку, Чорного козака і страшне закляття» (своїм коштом). Добре, що моя сім’я мене підтримує в цих та інших справах. (Спасибі їм). А заробляю, працюючи на будові.
Якщо буде час — буду ще писати казки на дисках. Але на нинішньому етапі нічого кращого, ніж телевізійні програми, для дітей ще не придумали. У нас ця ніша заповнюється переважно різним сміттям, яке навіть шкідливе для дітей. Те, що я робив, — там нічого лихого, злого, а тільки добре.
— Ще сучасні діти трохи й читають.
— Невеликим тиражем я уже видав збірку казок. З видавництвом «Сіма видає» й надалі плануємо продовжувати співпрацю. Виходитиме книжка й у видавництві «А–ба–ба–га–ла–ма–га».
Я багато їжджу Україною і зустрічаюся з дітьми. Коли виступав у одному київському ліцеї, мене вразило, що ліцеїсти не знають казок про Івасика–Телесика, Котигорошка й Оха. Натомість знають бетменів і спайдерменів — а це інша субкультура, а справжня українська зникає. На жаль, зараз відбувається тотальне зменшення усього українського, а заміщає його усе російське. За останні півроку відбулася ще помітніша русифікація вітчизняного телеефіру. Якщо такі процеси практично на всіх каналах — зрозуміло, що це вже політика.
Сашко Лірник, за паспортом Олександр Власюк, 48 років, киянин.
Казкар–лірник, учасник київського гурту «Вій», сценарист, актор, телеведучий.
Народився в м. Умань Черкаської обл.
За освітою інженер–будівельник.
15 років прожив у Мурманську, де створював українське земляцтво і почав розказувати казки.
З 1995 року — знову в Україні.
Постійний учасник фестивалів «Країна Мрій», «Шешори», «День Незалежності з Махном», «Етноеволюція», «Трипільське Коло». Написав і поставив «Зіркові вертепи» на чотирьох фестивалях «Карпатія».
Записав 5 авторських CD–альбомів з казками.
Одружений. Батько трьох дітей.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
